У трикутнику ГПУ-САП-НАБУ розгорілись неабиякі «шпигунські» пристрасті. Крім скандалу із незаконним прослуховуванням та спробою обшуку в Антикорупційному Бюро минулої п’ятниці з’явилась ще одна «позаштатна робоча ситуація»: стеження за слідчим ГПУ та бійка спецназу НАБУ із прокурорами. Резонанс відтворив хронологію подій та зібрав думки фахових експертів - Віктора Трепака, Ігоря Луценка, Володимира Пилипенка, Івана Пєтухова та Миколи Ореховського.
Друга частина "марлезонського балету" розпочалась не 12, а 11 серпня. Під час брифінгу директор Національного антикорупційного бюро Артем Ситник не лише звітує про підсумки роботи відомств за попередні півроку, а й робить кілька гучних заяв. «За наявною в мене інформацією, у кінці вересня на початку жовтня буде проводитись масована піар-кампанія з дискредитації антикорупційних органів», - стверджує Ситник. Він наголошує, що дії антикорупціонерів «викликають все більший супротив, в тому числі з боку інших правоохоронних органів». І не виключає відкриття кримінальних проваджень проти представників НАБУ та САП, як форми тиску на їхні розслідування.
Цього ж дня у «Вечірньому праймі» телеканалу «112 Україна» керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури чи не вперше позиціонує себе як заступник Генпрокурора і … публічно скаржиться на відсутність навіть телефонного контакту із Юрієм Луценком. Слухавку свого заступника Генпрокурор перестав брати після останнього посту у Facebook Холодницького.
«Частково це були емоції, але вони виникли не на порожньому місці», - сказав керівник САП.
Ввечері наступної доби прес-секретар Генпрокурора Лариса Сарган приголомшила соцмережі інформацією та фотографіями виявленого станціонарного посту спостереження НАБУ за прокурорами, а також фактом залучення до конфлікту спецназу Антикорупційного Бюро.
Стежили начебто за заступником начальника Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури Дмитром Сусом. Саме він тиждень тому намагався провести обшук у антикорупціонерів у справі незаконного прослуховування одного з підприємців.
Попри обіцянку оновлювати інформацію щодо інциденту, пост речника Луценка незабаром було видалено.
Але інформацію вже «понесло». Цього ж дня в Інтернеті з’явилось відео конфлікту:
Та коментарі Дмитра Суса, який розцінив дії НАБУ як незаконні і назвав це "помстою". За його словами, це вже не перший випадок стеження. Раніше був помічений інший автомобіль. Поліцейські зупинивши його з'ясували, що він належить НАБУ. Втім відповідний протокол вони не склали, а просто відпустили авто. Дії своїх підлеглих на допиті у ГПУ начальник патрульної поліції Києва Юрія Зозулю, за словами Суса, пояснити не зміг:
Начальника Дмитра Суса - керівник Департаменту Генпрокуратури Володимир Гуцуляк також заявив про застосування до нього фізичної сили. «Мене в присутності моїх підлеглих поставили на коліна… Можливо, в моєму департаменті є якійсь корупціонер, якого треба викрити, я готовий у цьому допомогти. Але бити мене, бити працівників, це не та мета, з якою створювалося НАБУ, це не те, чим вони мають займатись. Це вже перебільшення того, що вони мають робити, це вже злочин», - розповів він телеканалу NewsOne.
За фактом цих подій Генпрокуратура відкрила декілька кримінальних проваджень. Власне розслідування розпочало і НАБУ. Підкреслю, якби в Україні існувало Державне бюро розслідувань - саме воно б і займалося правовою оцінкою дій НАБУ та прокурорів (це їхня пряма підслідність). А поки ДБР немає, розслідування конфлікту - це компетенція ГПУ ...
13 серпня у суботу свою офіційну позицію висловила і прес-служба НАБУ. У роз'ясненні «щодо інциденту за участю представників Генеральної прокуратури» антикорупціонери заявили, що приховане спостереження проводили законно, за рішенням суду, в межах кримінального провадження.
Сухий прес-реліз незабаром доповнив «ЄвроОптиміст» Сергій Лещенко. Стеження за слідчим ГПУ народний депутат пояснив «відпрацюванням Дмитра Суса, одного з керівників кишенькового «департаменту Кононенко-Грановського» в Генпрокуратурі». «Насправді, це - чергова історія з протистояння кишенькової структури Банковій з першим незалежним правоохоронним органом. Отже, НАБУ здійснювала зовнішнє спостереження за Сусом в рамках одного з кримінальних проваджень, робила це згідно із санкціями суду. Після чого прокурорські, не маючи на те ніякого права, захопили співробітників наружки НАБУ. Це взагалі як називається? На підставі чого співробітники прокуратури провели затримання співробітника правоохоронних органів під час виконання службових обов'язків. Ясна річ, відбивати своїх приїхав спецназ НАБУ.
Хлопцям з НАБУ раджу одного - йти до кінця. Це - тільки квіточки. Ви не уявляєте, який буде виття, коли почнете арешти у справі Мартиненко. Або Пашинського. Або Кононенко-Суркіса-Крючкова. Але пам'ятайте - люди завжди з вами. І якщо треба - вийдуть за вас на вулицю», - написав екс-заступник головного редактора «УП» у Facebook.
Йому там же відповіла Валентина Теличенко, багаторічний представник інтересів родини Гонгадзе у кримінальному процесі. Пані Валентина, яка відмовилась від посади заступника Генпрокурора, але "залишилась у команді прокурорських реформаторів", написала: «Про стеження за слідчим Дмитром Сусом я знаю лише те, про що були офіційні повідомлення. Про самого Дмитра Суса знаю лише, що є такий слідчий, один з грамотних. Нічого більше. У червні цього року, після того, як було оголошено про призначення мене заступником Генерального прокурора, я також помітила за собою стеження. Біля будинку, в якому живу. Помилки не може бути. Жодних законних підстав за мною тоді стежити не було. Я сказала про стеження лише кільком найближчим друзям. Робити публічні заяви сенсу не бачила, це би було несерйозно. Я лише змусила себе уважніше слідкувати чи не з'явився в моєму просторі незнайомий мені пакет або інша річ, щоб не торкнутися його руками. Я не боялася, що мене будуть бити — зрештою, люди навколо. Але могли підкинути наркотики або гроші. Я знаю випадок про усунення незручного прокурора шляхом підсування хабара — в сьогоднішніх умовах мало хто повірить, що це не був насправді хабар, а підстава... Отже, шановні читачі, не поспішайте з висновками, коли будете аналізувати події 12 серпня під ГПУ».
І додала у коментарях, що «виявлення об’єктом зовнішнього спостереження стеження за собою - провал оперативників. Схоже, що декому ще треба повчитися…."
Фаховий рівень вітчизняних оперативників (після хвиль люстраційних зачисток) та детективів НАБУ зокрема - це тема для окремого розслідування. Нещодавно «Резонанс» спробував дізнатись про порядок стажування антикорупціонерів, які не мали оперативно-розшукової та слідчої практики. Згідно норм закону, після конкурсного відбору новачки мають стажуватись терміном до одного року. Дані про те, як відбувається процес навчання працівників та тривалість цього процесу, у НАБУ засекретили. Виявляється, що кадрові співбесіди кандидатів наживо може бачити вся країна, а от компетентність детективів (тих, хто починає "працювати у полі") - це «інформація з обмеженим доступом» ?!
Поки Юрій Луценко, Назар Холодницький та Артем Ситник утримуються від офіційних коментарів останніх «шпигунських ігрищ» - пропоную коментарі для Резонанс експертів.
Ігор Луценко, народний депутат України, голова підкомітету з питань взаємодії з громадянським суспільством Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції:
«Цей злоякісний конфлікт було закладено законодавцем. Саме тому, що розділення повноважень цих органів, Генеральної прокуратури України та НАБУ, відбулось не через предмет підслідності, тобто злочини, а за суб’єктами скоєння злочинів. Через це виникло співпадіння повноважень і власне протистояння. Саме через тип злочинів. Умовно кажучи, за СБУ - протидія злочинам проти безпеки держави, за Нацполіцією - «вуличні» злочини, за НАБУ - корупційні. Такий розподіл був би природнім. Наразі корупційними злочинами займаються всі потроху, а НАБУ ще й економічними, які мало б розслідувати ДБР. Але оскільки Державне бюро розслідувань ще не утворено, ці злочини поки розслідують органи прокуратури.
Додам, що сьогодні НАБУ фактично є безконтрольним. Тому що Спеціалізована антикорупційна прокуратура, котра мала б наглядати за законнністю дій і стримувати детективів від протиправних дій, фактично стала придатком НАБУ і свою функцію не виконує. Тому якщо, не дай Боже, ми ще утворимо Антикорупційний суд і дамо НАБУ ще й «прослушку» - тоді це буде абсолютно замкнута і абсолютно безконтрольна система. Яка може робити речі гірші за ті, що зараз вчиняють наші далеко не святі правоохоронці».
Володимир Пилипенко, представник України у Венеціанській Комісії:
Нещодавні події свідчать не лише про відкритий конфлікт між основними правоохоронними органами, головним тут є те, що насправді жодної системної і високопрофесійної боротьби з корупцією насправді не відбувається. Українців все більше годують «видовищами» типу банки з грошима замісь якісної, висококваліфікованої, щоденної роботи у сфері правоохоронної діяльності.
Стеження один за одним, взаємні обшуки і навіть силове протистояння -все це рівень дешевого російського серіалу типу «ментовських воєн» і аж ніяк не якісна професійна робота. Фактично, можемо говорити, що сьогоднішня ситуація - результат дилетанстьского і популістичного підходу до формування спеціальних, елітних правоохоронних структур.
Жодна гучна справа не доведена до необхідного результату - вироку суду.
Імітація реформи в антикорупційній сфері призвела до того, що в Україні здійснюється не боротьба з правопорушеннями, а імітація такої боротьби. Сьогодні в правоохоронній сфері влада - в руках імітаторів.
Микола Ореховський, адвокат:
З одного боку очевидно, що ГПУ не хоче здавати монопольні позиції в боротьбі з корупцією, але з іншого - немає того рівня довіри в суспільстві, яке нині має НАБУ. Адже, ГПУ залишилася, якою була, а НАБУ та САП - новостворений тандем органів, який ще не встиг набути негативних традицій. Якщо відійти від міжусобного конфлікту т.з. “групи Кононенка-Грановського в ГПУ” з окремими керівниками САП і НАБУ, який достатньо висвітлюється відомими журналістами, то можна сказати, що почалася боротьба правоохоронних інституцій за довіру суспільства, що не може не тішити.
Хоча, ГПУ й поводиться, як старший брат по відношення до НАБУ і СПА, проте в НАБУ працює детективами достатньо колишніх слідчих ГПУ, які дійсно мають здорові амбіції якісно виконувати свою роботу. Це позитивний фактор для здорової конкуренції.
Попри те, що протистояння між ГПУ і НАБУ за показники власної ефективності і як наслідок за суспільну довіру в короткостроковій перспективі - дійсно позитивне явище, існують ризики, що ефективність обох органів впаде і вони просто розділять сфери впливу.
По-перше, в історії сучасної України вже був випадок, коли створювався спеціальний орган для боротьби з загальнодержавним кримінальним явищем - організованою злочинністю в 90-х роках. Дійсно, на початках спецпідрозділ БОЗ було досить ефективним, але з плином часу організована злочинність перейшла під покровительство цього ж УБОЗу. Хоча, на початку свого існування підрозділи УБОЗу вступали у відкриті конфлікти з іншими правоохоронними органами і це теж сприймалося за здорову конкуренцію. На жаль, довіра до УБОЗу щезла разом з такими справами, як гучна справа банди перевертнів, якою керував підполковник Ігор Гончаров.
По-друге, НАБУ хибно обрало для себе показники власної ефективності, дублюючи їх з показниками ГПУ. На мою думку, не може бути єдиним показником ефективності розслідування розмір шкоди завданий злочином, що розслідує орган. Такий підхід може зіграти злий жарт з НАБУ, тому що відшкодувати шкоду, навіть при наявності обвинувального вироку дуже складно: завжди може знайтися людина, яка “виявиться винуватою” і відсидить 5-7 років за вкрадені мільярди. До того ж під питанням залишається поява обвинувальних вироків у справах НАБУ. Не виключено, що ми станемо свідками, як справи НАБУ розвалюватимуться у суді і довіра до цього органу буде падати з першими виправдальними вироками.
Для спрямування конфлікту між НАБУ і ГПУ в ідеологічному руслі та для збереження довіри до НАБУ і САП, варто сконцентруватися на виявленні і руйнуванні загальнодержавних корупційних схем в цілому, а не окремих їх учасників та епізодів. В такому випадку показники ефективності не будуть напряму залежати від кількості обвинувальних вироків, гарантуючи стабільно високий рівень довіри до НАБУ. А показники за розмірами шкоди, завданої злочином - лишити ГПУ, як більш розгалуженій структурі, яка має повноваження слідкувати за виконанням вироків в кримінальних провадженнях.
Віктор Трепак, екс-перший заступник Голови СБУ:
Гостре протистояння між ГПУ, з одного боку, та НАБУ і САП - з іншого, - це лише видима сторона конфлікту. Зовні воно проявляється у формі суперечок за повноваження, спорів щодо підслідності конкретних справ, взаємних звинувачень у порушенні закону та претензій стосовно неправомірних дій працівників сторони-опонента. Кульмінацією цього протистояння стало виявлення співробітниками ГПУ працівника НАБУ, який здійснював зовнішнє спостереження за одним із них, подальше його затримання та залучення спецназу НАБУ для його звільнення. Насправді ж суть конфлікту полягає в іншому, а саме у боротьбі за владу. Тобто, йдеться про конфлікт, який має особистісно-політичний характер.
Для розуміння суті цього конфлікту важливими є ряд моментів. По-перше, треба виходити з того, що боротьба з корупцією - це своєрідна боротьба за владу. Особливо, коли йдеться про боротьбу з корупцією посадовців вищого рівня. По-друге, боротьба з елітною корупцією завжди була «в руках» президента. Фактично президент визначав, кого з VIP-чиновників правоохоронці можуть «взяти», а кого - ні. Бо така боротьба є потужним засобом впливу на ситуацію у владі, «приборкання» опозиції, зміцнення особистої влади. Крім того, боротьба з елітною корупцією - це ще й ефективний засіб політичного піару, який використовує той, хто контролює хід такої боротьби. По-третє, традиційно президент мав повний контроль над органами з антикорупційними функціями: для прикладу, над СБУ таким контролем він володів де-юре (за Конституцією), над ГПУ - де-факто (всупереч Конституції). Але у кожному разі він жорстко контролював цю сферу. По-четверте, ситуація кардинально почала змінюватися після створення і початку діяльності НАБУ і САП.
При підготовці відповідних антикорупційних законів зацікавлені особи вживали усіх заходів, щоб нормативно підвести НАБУ під контроль президента. Зокрема, глава держави отримав можливість призначати директора НАБУ, хоча Конституція таким правом його не наділяє. Такі намагання також продовжувалися і на стадії формування цього органу та його «запуску». Реверансом від влади було присвоєння генеральських звань, присутність на складанні присяги детективами та робочих нарадах, запрошення керівників цих органів на різні заходи в АП. Не можна сказати, що такі намагання і особлива "увага" були зовсім безрезультатними, але такого рівня контролю над ними, як над СБУ та ГПУ встановити не вдалось.
Створені «з нуля» нові антикорупційні органи залишались значною мірою самостійними, що, безперечно, не могло влаштовувати представників влади, які прагнули встановлення повного контроля над органами з антикорупційними функціями. Тим більше, що НАБУ і САП за законом ставали головними суб'єктами протидії елітній корупції. Таким чином один з основних важелів впливу на владу і забезпечення безпеки почав «виходити» з рук глави держави. А коли НАБУ спільно з САП, треба так розуміти, без найвищого «благословення» провело кілька резонансних реалізацій, то стало очевидним, що їх діяльність стає реально небезпечною для верховної влади. Відтак прихильникам тотального контролю за діяльністю антикорупційних відомств нічого не залишалось, як почати «зупиняти» НАБУ і САП. У той спосіб, який суспільство має можливість спостерігати.
Але вдумайтеся у те що відбувається: замість спільної боротьби з корупцією у межах своїх повноважень правоохоронні органи втягнулись у міжусобну війну. Ситуація у цій війні сьогодні є патовою. Керівництво НАБУ і САП могло отримати гарантії міжнародних партнерів, які впливають на владу України. Інакше б вони так не діяли. Керівники протиборчих сторін добре усвідомлюють суть конфлікту і свою роль у ньому. Але вони не самостійні у прийнятті рішень. З того, що відбувається, можна зробити ряд висновків.
1. Конфлікт матиме свій розвиток з різними можливими варіантами - від загострення до переходу у підкилимний сценарій. Це буде продовжуватись до тих пір, доки ініціатори протистояння не доведуть того, «хто в хаті хазяїн».
2. У результаті цього протистояння буде нанесено істотну шкоду справі боротьби з корупцією в Україні. НАБУ і САП зазнають серйозних репутаційних втрат, ГПУ та СБУ у цьому плані втрачати вже, власне, нічого.
3. З великою ймовірністю можна говорити про те, що НАБУ найближчим часом не отримає права на самостійне зняття інформації з каналів зв'язку. Боротьбу за «прослушку» виграли ті, хто прагне залишити у цій сфері все так, як є - тобто монополію на прослуховування телефонів.
4. Можна прогнозувати, що вже на осінній сесії парламенту буде зроблено спробу розширити повноваження Генпрокурора в частині вирішення питань підслідності корупційних справ. Це автоматично звузить існуючі повноваження НАБУ і САП.
5. Вказане протистояння призведе до гальмування процесу створення Державного бюро розслідувань. Хіба що гарантовано керівником пройде «своя» людина, над чим напружено працюють відомі представники команди президента.
Підсумовуючи наведене, слід зазначити, що правовим засобом розв'язання цього конфлікту є неухильне дотриманням кожною з його сторін вимог закону. Чинне законодавство достатньо чітко регламентує повноваження суб'єктів боротьби з корупцією. Але з урахуванням особливостей дії закону в Україні покласти край конфлікту може рішуча позиція глави держави. Він її поки що чомусь не виявив.
