У процесі контррозвідувального пошуку українські контррозвідники демонструють приклади успішного виявлення та знешкодження такої агентури впливу, зокрема, по пріоритетній лінії протидії головному супротивнику – ФСБ РФ.

Знакова нині була презентація в “Укрінформі” до Дня української розвідки (100 років тому створено розвідувальний підрозділ Політичного департаменту МВС УНР). Монографія “Історичні, правові і політичні аспекти розвідувальної діяльності держави”: 570 сторінок тексту, чудова поліграфія, якісні схеми. Автор — мій давній поважний знайомий, колишній очільник ГУР МОУ та СЗР, генерал-лейтенант запасу Віктор Гвоздь.

Слід визнати існування широкого діапазону потенційних можливостей для вербування та прихованого здобування інформації від громадян України, які використовуються та будуть використовуватись спецслужбами головного супротивника. Відповідно, українським контррозвідувальним підрозділам та їх керівництву слід звернути увагу на високопрофесійне та творче ставлення оперативного складу до підвищення рівня психологічної підготовки – як власної, так і агентурного апарату.

Може здатися дивним, але ні в КДБ СРСР, ні в його попередників, в центральному апараті до 1989 року повноцінних аналітичних структур не існувало взагалі. Звідси – фатальна недооцінка логіки суспільно-політичних процесів навіть не за океаном у далекій Техащині та Оклахомщині, а набагато ближче, по свій бік “залізної завіси”. Радянські спецслужби ганебно проспали народно-демократичні революції в Східному Берліні у 1953 році, в Угорщині 1956 року та в Чехословаччині в 1968 році; наслідки в кожному випадку довелося підправляти масованим застосуванням танків і мотопіхоти проти мирних людей.

На старті виборчих перегонів 2019, з огляду на дестабілізацію суспільства та політикуму, безпрецедентну активність іноспецслужб на території України та слабкий контррозвідувальний режим, очевидно, що на плечі оперативного складу та керівника ДЗНД лягає колосальний тягар відповідальності.

Аби берегти пам’ять та захищати націю, мені особисто не потрібен ніякий “інститут національної пам’яті”. Особливо з очільником, який з радянською безсоромністю оперує узагальненнями на тему, що для українців має бути святом, а що таким бути не може. І в цілком придатному для участі в бойових діях віці розкидається направо та наліво дефініцями “гарматне м’ясо”.