Володимир Лютий, для Резонансу
На початку зброїної агресії у 2014 році українська армія, навіть незважаючи на допомогу добровольців та волонтерський поступ суспільства, ледве зводила кінці з кінцями. Бюджет Міністерства оборони України 2014 року мало чим відрізнявся від попереднього року і становив 15,5 мільярдів гривень. В середині року із резервного фонду державного бюджету на потреби армії було додатково виділено 4,77 млрд грн, а ближче до осені уряд ще раз звернувся до резервів, надавши 5,9 млрд грн на захист країни.
Щоб врятувати ситуацію із забезпеченням Збройних Сил, уряд вводить «військовий податок» - із заробітної плати працюючих українців та виграшів учасників державних і недержавних лотерей утримувалось півтора процента. Це дало майже два мільярда гривень надходжень. Серед додаткових заходів, які мали на меті надати фінансову допомогу армії — випуск облігацій внутрішньої державної позики, дозвіл на фінансування за рахунок пожертв громадян, шефська допомога з регіональних бюджетів тощо.
І, звичайно, феноменальна суспільно-міжнародна волонтерська допомога, яка на той час закривала надзвичайно багато потреб армії на передовій.
У 2015 році Збройні Сили з різних джерел бюджетного і позабюджетного фінасування отримали понад 50 млрд грн. 2016 рік приніс Міноборони 55,6 млрд грн. Це вже були кошти, які планувались зважено і мали працювати на оборону країни відповідно до визначених потреб. Ці потреби, як вважало українське суспільство, мали бути прописані аж до найменших витрат за відповідною номеклатурою, щоб загальна картина виглядала чіткою і прозорою, а в процесі забепечення не виникало жодних непорозумінь чи підозр.
Тому досить несподівано наприкінці минулого року прозвучала інформація головного військового прокурора Анатолія Матіоса про те, що Міністерство оборони не використало близько 4 млрд грн, виділених на матеріально-технічне забезпечення станом на 19 грудня. Зокрема, пише А. Матіос «не використані кошти на ремонт військових об’єктів – 200 млн грн, харчування і речове забезпечення – 200 млн грн, закупівлю і розвиток озброєння та військової техніки – 200 млн грн, забезпечення зв’язком – 100 млн грн і т. д.»
Міністерство оборони виступило із заявою-роз’ясненням з цього приводу. Військові чиновники старої бюрократичної системи запевняли, що станом «на 24 грудня 2016 року Міністерством оборони України виконані на 100% зобов’язання та використано понад 95% коштів державного бюджету, які були виділені на матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України... На сьогоднішній день невикористаними залишаються 1,3 млрд. гривень, які надійшли у Міністерство оборони України у середині грудня поточного року. Відповідно до складеного графіку зазначений фінансовий ресурс буде реалізовано до кінця 2016 року у повному обсязі».
Редакція «Резонансу» отримала в своє розпорядження довідку про стан використання коштів Міністерством оборони за загальним та резервним фондом станом на 27 грудня минулого року. Понад мільярд гривень так і залишився невикористаним.
Ситуацію з бюджетними залишками в оборонному відомстві ми попросили прокоментувати першого заступника Генерального прокурора України (2014) та колишнього військового прокурора Миколу Голомшу. Далі - пряма мова:
- Які найболючіші точки нашого війська сьогодні? Захищений зв’язок, повноцінне харчування, повнокомплектне речове забезпечення. Бо це сфера професійних військових комунікацій, без чого сучасна людина не уявляє свого існування. І саме ці позиції дивним чином виявилися не закритими на кінець року, хоча чиновники війського відомства запевняли перед цим у зворотному. То ж за логікою, 31 грудня вони б мали поінформувати суспільство, а заодно і Верховного Гловнокомандувача про виконання своїх обіцянок і реалізацію виділених державою коштів на визначені потреби.
Насправді, ми вкотре стикаємось з чиновною бюрократичною черствістю, яка нівелює такі загальнолюдські цінності як гідність, чесність, відповідальність. За мирних умов ми ще б сприймали пояснення чиновників про об’єктивні чи будь-які інші труднощі в реалізації їхніх прямих функціональних обов’язків. Зараз, коли країна протистоїть збройній агресії путінського режиму такі бюрократичні ігри-гойдалки, де за папірцями і цифрами невиконання взятих зобов’язань стоять реальні життя, здоров’я і, головне, мотивації бійців на передовій, де життя вимірюється секундами, а не звітними форматами, потрібно класифікувати жорстко і однозначно — це державний злочин глобального масштабу.
Питання ефективного використання бюджетних коштів розпочинається ще на етапі планування. Але не загального, де оперують мільйонами і мільярдами, а конкретного — на рівні окремої частини. В бюджеті міністерства оборони (як і всіх інших центральних органів влади) мали би прописувати всі потреби, скажімо, від суми в тисячу гривень. Якщо розпис цього бюджету займатиме не декілька сторінок, а сотню чи дві — дуже добре. Бо коли дійде черга до звітування, легко буде звіряти планування витрат і реальний стан використання коштів. А відтак можна завжди знайти винуватця в разі неправильного або корупційного витрачання виділених коштів і, навпаки, одразу визначити тих посадових осіб, які дбають про справу і підлеглих на всіх управлінських рівнях.
Вважаю, що масштаби проігнорованих коштів в поточному управлінні Міністерства оборони, особливо в умовах наджорсткого бюджетного цейтноту та їхня застаріла технологічна реалізація мала би стати предметом окремого засідання Кабінету міністрів. Всі управлінсько-контрольні ризики роботи з бюджетом, включаючи неритмічне фінансування та труднощі тендерного процесу, давно відомі. То ж невже нашим управлінцям не під силу виробити відповідні процедури та регламентні механізми, які б були спрямовані на прозорість і ефективність процесу використання бюджетних призначень?
Як кажуть, була б воля.
Фото: zn.ua