Олексій Бебель
Хочу торкнутися дуже непростої теми – діяльності так званих іноземних агентів. В Україні дане питання намагалися почати врегульовувати, але це відбулося у рамках прийняття пакету законів 16 січня 2014 року. Утім на хвилі революційних процесів дані норми було піддано жорсткій критиці та відповідно, як й решту законів, скасовано.
Однак чи потрібно вводити реєстрацію іноземних агентів та вводити норми, що встановлюють певні застереження у їх діяльності? Я впевнений, що так.
Більш того, на моє глибоке переконання, це питання вже є деякою мірою проблемою, а за певних умов може перетворитися на серйозну проблему.
При цьому я не сприймаю як аргумент, що визначення «іноземний агент», то є антидемократична норма і приведення відразу ж прикладом Російську Федерацію, де такі норми діють.
Для початку я хочу згадати Сполучені Штати Америки. Саме там нещодавно було засуджено до позбавлення волі громадянку РФ, і відбулося це через те, що вона не зареєструвалася у США, як іноземний агент.
Марія Бутіна була відома як засновниця громадського руху "Право на зброю"
При цьому слід розуміти, що «іноземний агент» це зовсім не шпигун. Це офіційний статус, який має одержати юридична чи фізична особа, що діє від імені чи у інтересах іноземного уряду, або іноземної організації у політичній сфері.
Важливим є те, що іноземним агентом юридична чи фізична особа має право зареєструватися самостійно, після чого вона має зробити відкритим те, чим вона займається, а також джерела фінансування.
Проте, якщо особа не зареєструється як іноземний агент і буде займатися відповідною діяльністю, то вона буде нести покарання.
Дана норма є справедливою і необхідною, якщо серйозно замислитися над тими процесами, що відбуваються у світі, а надто над історичним минулим нашої держави.
Пригадаймо 90-ті роки минулого століття. Майже суцільна бідність та занепад, заробітна плата в межах 5 – 10 доларів на місяць, проте й її можуть не платити багато місяців, закриваються наукові заклади, а фундаментальна наука та дослідження у галузі техніки перестають фінансуватися.
Частина науковців виїздить за кордон, частина починає торгувати та відшукувати інші заробітки, молодь знаходить себе почасти у далеких від букви закону заняттях.
Хто в цей час, крім тих, із співвітчизників кого називали «новые русские», стає найбільш очікуваною і поважною персоною? Пригадуєте?
Все вірно – іноземець. Розвинуті країни умовного Заходу перетворилися в уяві зубожілих співвітчизників у рай, царство щастя, а майже кожен іноземець сприймався як пророк і рятівник. Тоді саме словосполучення «іноземний інвестор» чи пак «іноземний благодійник» у ЗМІ промовлялося нерідко з благоговінням у голосі.
Зрозуміло, що за таких сприятливих умов в Україну ринулися не лише справжні інвестори, а й різного роду шахраї, а також ті, хто переслідували власну мету. Причому, як розуміється, далекосяжною та відомою напевно лише їм.
Звісно за так звані гранти наші вчені та митці хоч якось могли існувати у ті часи. Та й зрозуміло, що гранти грантам різниця. Усе залежить від мети того, хто їх дає.
Утім в цей же час в державі почали бурхливо створюватися незалежні ЗМІ, потім – електронні ЗМІ, а згодом й так звані інститути громадянського суспільства.
Слід зазначити, що починаючи з акції «Україна без Кучми», потім Помаранчевої революції, а далі усе сильніше та сильніше розвиток саме електронних ЗМІ та вищевказаних інститутів (громадських об’єднань, асоціацій, фондів, клубів тощо) перетворив їх певною мірою на потужний механізм формування громадської думки.
Тим більш, що політикам дуже зручно використовувати саме такі механізми як для просування певних ідей, так й для створення перешкод для їх неприйняття.
Так, якщо чиновники мають прийняти певне законне, але для них у тій чи іншій мірі непотрібне рішення, то вони легко організують кілька акцій «проти» і у такий спосіб хоча б просто відкладуть його. При цьому зовсім не потрібно когось просити, чи тим більше самим за це платити. Достатньо, наприклад, просто «скинути» комусь із зацікавлених осіб потрібну інформацію і «робота» закипить.
Крім того у нульові роки була випестувана ціла когорта людей, які отримали умовну назву «грантоїди».
Зрозуміло, що більшість з них пішла на такі хліба не від гарного життя. Відсутність перспектив працевлаштування у молоді, пропаганда багатого і безтурботного життя, чітке розуміння відсутності соціальних ліфтів для більшості зробили свою справу.
Натомість можливість походити по «акціям», «круглим столам», «форумам» і так далі, давали можливість не лише заробити, а й хоч у такий спосіб отримати висвітлення у ЗМІ та якусь популярність, або принаймні впізнаваємість.
З огляду на це створюється дуже велика небезпека того, що такі акції можуть перетворюватися з просто безневинних обговорювань якихось питань на інструмент ідеологічної пропаганди. І не лише, оскільки їх легко використати на шкоду державним інтересам, причому майже «всліпу» для багатьох учасників.
Крім того одна справа, коли такі «акції» ініціюють і влаштовують люди з середини країни, що хоча б дає змогу спецслужбам швидко нейтралізувати ці загрози, а інша справа, якщо фінансування проводиться з-за кордону. А надто якщо все це проходить під нібито добрими лозунгами боротьби з корупцією, реформування правоохоронних органів, проведення змін у економіці, чи навіть під видом різного роду заходів у сфері культури.
Ніхто ж не буде заперечувати, що можна організувати який-небудь, для прикладу, просвітницький клуб, де читати такі лекції та обговорювати такі літературні й філософські питання, що дадуть змогу викристалізуватись ідеологічним групам такого штибу, що мало не здаватиметься.
Особливо ж небезпечною відповідна діяльність стає тоді, коли ідеї, що підтримуються кимось з-за кордону починають імплементуватися у конкретні державні рішення та призначення на посади.
Цим рішенням та діям створюється потрібний замовникам фон у ЗМІ та у соціальних мережах, але чи задумується більшість з прихильників навіюваного їм рішення у тому, що стоїть за цим.
Тож, на мій погляд, новому скликанню Верховної Ради України потрібно буде звернутися до питання прийняття спеціального закону, що регулюватиме порядок реєстрації, діяльність та декларування доходів іноземних агентів та прямо пов’язаних з ними суто вітчизняних фізичних і юридичних осіб.
У цьому контексті доречно використати в першу чергу досвід США.
Отже, як це вказано вище юридична чи фізична особа (резидент або нерезидент), яка одержує фінансування від будь-якого джерела з-за кордону та представляє інтереси іноземного уряду, іноземної чи міжнародної організації має зареєструватися у Міністерстві юстиції України як іноземний агент.
Реєстрація ця має бути суто добровільною, але у разі нереєстрації та здійснення відповідної діяльності в Україні, повинна наставати кримінальна відповідальність для фізичних осіб та керівників юридичних осіб, а самі юридичні особи в судовому порядку ліквідуватися з конфіскацією усіх активів у доход держави.
При здійсненні своєї діяльності іноземні агенти зобов’язані повідомляти про свій статус як на своїх веб-порталах, так й на сторінках у соціальних мережах, у літературі, що ними друкується, а також під час публікації своїх статей, блогів і виступів у ЗМІ, у т.ч. й в електронних.
Щорічно іноземні агенти мають подавати відкриті звіти про джерела надходження коштів, а також про їх використання.
У разі фінансування іноземними агентами фізичних чи юридичних осіб в Україні останні також мають при проведенні заходів, публікації статей, виступах на телебаченні та радіо інформувати, що це профінансовано за рахунок конкретного іноземного агента. При цьому раз на рік вони мають також подавати відкриті декларації у частині надходження коштів від іноземного агента та їх використання.
Останнє убезпечить від випадків незрозумілого використання допомоги, що надходила за джерелами іноземних урядових програм, а звісно, що будь-який іноземний державний орган чи дипломатичне представництво зобов’язати декларувати видатки неможливо.
При цьому для одержувачів допомоги передбачити кримінальну відповідальність за недекларування чи недостовірне декларування розміру одержаних грантів та їх використання, а також значні фінансові та адміністративні санкції за неінформування про проведення заходу за рахунок допомоги іноземного агента.
При цьому дані правила повинні стосуватися не лише політичної, а й інших видів діяльності, оскільки чітко визначити де закінчується політика, а починається, наприклад, культура далеко не завжди можливо.
Чи це демократично?
Впевнений, що так. Демократія не хаос, а порядок. Та й такі вимоги жодним чином не підірвуть можливості вільно робити. Заборон та погоджень не повинно бути.
Утім у такий спосіб зможуть спокійно працювати ті, хто хоче допомогти нашій державі, а не ті, хто насправді є агентами впливу. Крім того не будуть виникати питання щодо шляхів використання українськими громадськими організаціями та суб’єктами господарювання, у тому числі й фізичними особами-підприємцями, коштів іноземного походження, що направлені, наприклад, для допомоги у реформуванні певного органу.
Від РЕЗОНАНСУ: За даними ЗМІ, закон про реєстрацію іноземних агентів (FARA) був прийнятий у США у 1938 році ще до Другої світової війни і став своєрідною реакцією Америки на посилення пропаганди з боку держав, які вважали США своїм потенційним ворогом. Хоча закон має назву “Акт про реєстрацію іноземних агентів”, він не про шпигунів, а про людей і організації, які за завданням і фінансовою підтримкою інших країн намагаються впливати на формування громадської думки в Сполучених Штатах. У 70-х роках закон було змінено з політичної пропаганди в бік політичного лобізму. Крім того, у 50-х роках визначення “іноземних агентів” в законі стало більш вузьким. Після звуження поняття “іноземний агент”, до них почали зараховувати осіб і організації, які діють лише за прямою вказівкою або бажанням іноземної влади або організацій. Більше того, у неоднозначних випадках представники американської влади повинні були довести, що метою передбачуваних “агентів” справді був вплив на політику США.
На сьогодні FARA вимагає розкривати інформацію від осіб, які виступають як агенти іноземних осіб, що здійснюють політичну або квазі-політичну діяльність. Також закон вимагає від іноземних агентів періодично публікувати інформацію про їх взаємини з іноземними керівниками. Така інформація оприлюднюється, зокрема щодо діяльністі іноземних агентів, фінансових надходжень та виплат для підтримки такої діяльності.
Як зазначено на офіційному сайті, держоргану, який відповідає за адміністративне виконання закону “Розкриття необхідної інформації полегшує оцінку урядом та американським народом висловлювань та активностей таких осіб у зв’язку з їх діяльністю як іноземних агентів.
На сьогодні, згідно закону США під поняття “агент іноземної держави” підпадає будь-яка особа, яка виступає як агент, представник, працівник або службовець, або будь-яка особа, яка діє за замовленням, запитом або під керівництвом, або контролем іноземного керівника чи будь-яка особа, діяльність якої безпосередньо або опосередковано контролюється, спрямовується або фінансується в цілому або в значній частині іноземним керівником і яка безпосередньо або через будь-яку іншу особу:
– займається в США політичною діяльністю для або в інтересах такого іноземного керівника;
– діє для або в інтересах такого іноземного керівника в США як консультант зі зв’язків із громадськістю, рекламний агент, консультант з інформаційних послуг або політичний консультант;
– представляє інтереси такого іноземного керівника перед будь-яким органом чи посадовою особою уряду Сполучених Штатів.
