21 июль 2017, Пятница, 13:29

взятка декларация НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ

Чи можна назвати реформами зміни в правоохоронній та судовій системі

9 января 2017г.
0

Чи керується сьогодні Актом проголошення незалежності України, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, Верховна рада України при внесенні змін до Конституції України?

Саме такі питання виникають після вступу в дію останніх змін до Основного Закону щодо місця та функцій Прокуратури України в системі державних органів. Для розуміння причини цих питань наводжу цитату із правового документу, про волю Українського народу, зафіксовану у Приамбулі нашої Конституції: «…Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний».

На сьогодні з Конституції виключений весь розділ VII «ПРОКУРАТУРА».

Трохи раніше у жовтні 2014 року Верховною Радою був проголосований новий Закон «Про прокуратуру», який суперечив діючому на той час VII Розділу.

Можливо не всі знають наслідки втілення у життя держави цього Закону.

Нагадаю, нині чисельність органів прокуратури скорочена на 10 тисяч штатних одиниць, і передбачено до 1 січня 2018 року скоротити ще 5 тисяч і довести Прокуратуру України до 10 тисяч (всі працівники від технічного персоналу до Генерального прокурора включно).

Реформаторами вже ліквідовано біля 800 прокуратур зі статусом районних. Замість них створені 180 місцевих прокуратур, на які покладений нагляд за додержанням законів у 490 районах та 198 містах адміністративно територіального устрою держави. На цих територіях діють як мінімум 668 місцеві суди та стільки ж підрозділів поліції, СБУ, фіскальних служб та їхніх оперативно-розшукових підрозділів. Щороку фіксується від 1 до 2 млн кримінальних правопорушень та утримується під вартою у місцях позбавлення волі від 150 до 70 тисяч громадян, у судах першої інстанції по суті розглядається біля 600 тисяч матеріалів кримінальних проваджень та сотні тисяч клопотань слідчих про проведення слідчих дій та прийняття процесуальних рішень. При такому обсязі наглядової роботи наявні вакансіїї лише посад прокурорів місцевих прокуратур станолять біля 700 одиниць станом на 1 грудня 2016 року.

Що привертає увагу? Рівно стільких ж було вакансій станом на 1 квітня 2015 року. Після чого був проведений перший конкурсний набір на посади керівників місцевих прокуратур та прокурорів до них. Таким чином трохи більше ніж за рік така ж кількість прокурорів уже звільнилася з органів прокуратури.

Вакансіїї співробітників кримінальної поліціі, слідчих та дільничих офіцерів поліціі України обраховуються майже десятком тисяч.

За даними державних органів влади, на підконтрольній Україні території станом на 1 жовтня 2016 р налічувалося 675 судів усіх спеціалізацій та рівнів. 8 з них не функціонують у зв’язку з відсутністю суддів. У 71 установі тільки по одному судді мають право виконувати свої повноваження, а в 124 — по двоє. Тобто 203 суди, а це майже третина установ, фактично паралізовані. Громадяни 203 районів у державі позбавлені конституційного права на правосуддя. 118 судів укомплектовані кадрами тільки на 40% і повноцінно здійснювати правосуддя також не можуть.

На межі паралічу роботи опинився Верховний та вищі спеціалізовані суди. Це такі результати першого етапу реалізації змін, унесених до Конституції та законів.

Через постійне шельмування, дискредитацію та невизначеність подальшої долі із судової системи звільнилося приблизно 1500 суддів. Загальна кількість вакантних посад суддів — понад 2000. Крім того, майже в 1000 осіб закінчився 5-річний термін повноважень. Значна кількість заяв суддів щодо звільнення з посад ще не розглянута.

Цей короткий екскурс в історію навіяв питання: чи можна зміни в правоохоронній та судовій системі назвати реформами?

На жаль, такого сказати не можу. Реформи покликані покращувати діяльність та ефективність системи державних органів та охорону, і збереження задекларованих прав та свобод людини і громадянина. У нас поки виходить усе навпаки.

Почалося з того, що всупереч Декларації про державний суверенітет, за яку проголосував весь Український народ, був прийнятий неконституційний Закон, потім змінена структура Конституції. З‘явилися нові державні органи Генеральний прокурор, Верховний суд і все це на фоні Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій та інших українських державних інституцій.

Як виявилося, відсутність назви держави у згаданих класичних державних інституціях України, перш за все використовується, як у давні комуністичні часи, для активної роботи кадрових підрозділів для експансіїї туди вірних лише їм працівників, а започатковане прийнятими у 2014 році, так званими люстраційними законами, правове свавілля тепер зрозуміло для чого це було вчинене.

Ті, хто посіяв хаос у системі управління державою і людьми, і пафосно величають себе реформаторами, не мають морального права навіть публічно презентувати не тільки себе і свої ідеї, а зобов‘язані покаятися перед народом. І понести юридичну відповідальність за те, що вони наробили. Влада обов‘язково повинна врахувати, що популісткі заклики до змін не повинні затьмарювати роздуми про те, що такі зміни будуть означати на практиці.

Очевидно, що державі потрібна макроекономічна політика, трансформація державного сектору та сфери безпеки і правопорядку , яка дозволить і заспокоїть людей та збереже наші цінності. Країні необхідна стратегія, заснована на відповідях, а не на люті незначної групи радикальних неуків.

Фото: dt.ua

Володимир Гузир Екс-перший заступник Генерального прокурора України