21 ноябрь 2017, Вторник, 02:47

взятка декларация ДТП в Харькове НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Чим закінчиться арешт Єфремова? Осінь покаже…

1 августа 2016г.
0

Юрій Сандул, для "Резонанс"

Генеральний прокурор Юрій Луценко обіцяє, що цього разу все буде, як у людей: арешт – слідство – суд – в’язниця.

На підтвердження маємо арешт у аеропорту, тобто, коли Єфремов ось-ось мав втекти з країни, і пред’явлення звинувачень, які не передбачають внесення застави.

Суспільство в особі активних користувачів Facebook поділилося приблизно порівну на тих, хто готовий повірити Луценку, і на тих, хто скептично іронізує, мовляв, буде як завжди: потримають якийсь час під арештом, а потім справу розвалять.

Наразі це питання всерйоз чи як завжди - залишається без відповіді не лише для армії українських блогерів, журналістів, політологів та іншої навколополітичної публіки. Її, відповіді, нема, тому що сама влада її не знає. Вона сама ще не вирішила, чи піде до кінця у «справі Єфремова».

Першу кримінальну справу проти Єфремова Генеральна прокуратура відкривала ще два роки тому, 28 липня 2014-го. Однак ні звинувачення у зловживанні владою, ні у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, ні у розкраданні «кіотських грошей», ні щодо організації голосування у Верховній Раді 16 січня 2014 року за «диктаторські закони» доведені до суду не були. Вже й арешт був, але він закінчився лише заставою в 3,6 млн. гривень.

Усі післямайданні Генпрокурори – Махніцький, Ярема, Шокін – починали справи проти Єфремова… і не закінчували. У травні 2016 сам Єфремов іронізував перед журналістами: мовляв, ходив на допити у шести кримінальних справах проти нього, але не знає загальної кількості цих справ. Тепер спроба Луценка.

Снимок экрана 2016-07-30 в 15.57.35Тим скептикам, хто пророкує, що і нинішній Генпрокурор у «справі Єфремова» поведе себе так само, як і його попередники, не варто бути такими категоричними.

Хоч, повторимо, влада ще сама не вирішила, чим все це має для Єфремова закінчитися – в’язницею чи просто нервовою колотнечею, у нас є певні підстави для оптимізму, оскільки на цю справу потужно впливають політичні реалії нинішньої України, а вони сьогодні, на відміну від часів перших справ проти Єфремова, не є сприятливі для влади.

Єфремов – не квартирний злодій, пійманий «на гарячому», на якого можна ще й «повісити» інші подібні нерозкриті злочини. Єфремов – політик загальнонаціонального масштабу, ще зовсім недавно – керівник найбільшої парламентської фракції, губернатор немаленької області, мільйонер, глава потужного політичного клану.

Так, в Україні це зовсім не гарантія, що такий не може бути причетний до справ, за які закон передбачає тривале ув’язнення, але то вже, на жаль, така наша українська політична реальність. Тому засудження Єфремова – подія насамперед політична, причому така подія, яка може суттєво вплинути на владні розклади в країні.

Зовсім окрема тема - це те, що у «справі Єфремова», як і інших подібних справах за минулі два з половиною роки, маємо численні прояви грубої нефахової роботи слідчих і прокурорів. Що ж, це зайвий раз доводить, що всі ці «люстрації», «чистки», «реформи» правоохоронних органів не підвищили (м’яко кажучи) якість їхньої робити. Але то таке, лише штрих у загальній картині пояснень, чому єфремови досі не покарані.

Очевидно, що «справа Єфремова» лише формально є кримінальною, успішне завершення якої залежить від професійної вправності слідчих та прокурів. Вирішальною мірою це справа політична, тобто, є залежною від того, чи захоче влада довести її до законного завершення. Не треба обов’язково мати фахову юридичну освіту, що зрозуміти: провина Єфремова (як, до речі, багатьох інших знаних членів «команди Януковича») очевидна, його злочинні дії відбувалися за участі сотень якщо не тисяч людей, і наслідки цих дій бачить (і вихаркує кров’ю) вся країна. Питання лише в тому, повторимо, чи хоче чинна влада зафіксувати цю очевидну провину рішенням суду.

Якщо ж провина Єфремова очевидна, а все суспільство криком кричить, вимагаючи його покарання, тоді що змушує владу вже два роки вагатися?

Тільки одне – влада не може напевне прорахувати, як «справа Єфремова» вплине на головне політичне питання – питання про владу, яке нині в Україні не вирішене. Конкретніше: як ця справа позначиться на здатності чинної влади і далі її, владу, утримувати в умовах падіння рейтингу її популярності та зрослої активності опозиції?

13669830_537410023124844_5888961209120078724_nРизики для влади у «справі Єфремова» дуже й дуже великі. Можна сильно виграти чи сильно програти.

З одного боку, Єфремов – ідеальна, можна сказати, постать, засудження якої - переконлива демонстрація вірності чинної влади ідеалам Майдану. Іншими словами, покарання такого помітного представника команди Януковича і заразом безпосереднього організатора сепаратистського заколоту на Сході України може бути беззаперечним для суспільства доказом, що чинна українська влада є владою українського народу, є владою Майдану, і якщо представники цієї влади в минулому і були пов’язані зі злочинними домайданними режимами, то з цим рішуче покінчено. Ось і доказ – Єфремов у в’язниці.

З іншого боку, саме те, що Єфремов така помітна політична особа, її кримінальне переслідування загрожує чинній владі багатьма неприємними несподіванками. Скажімо, хто дасть гарантію, що Єфремов, відчувши реальність тривалого ув’язнення, не почне вивалювати чужі «скелети» із «шафи» загального користування під назвою «українська політична еліта»? Чи хто скаже напевне, як відреагує Володимир Путін, адже серйозне переслідування Єфремова – потужний удар по всіх українських політиках, які складають російську «п’яту колонну» серед української еліти? А Путін, ніде правди діти, все ще має невикористані «аргументи» проти української еліти, приміром – у бізнесовій сфері.

Однак навіть це не головне.

Істинний характер «справи Єфремова» визначається тим, що нині маємо в Україні розтягнену в часі владну кризу.

Криза влади навесні, коли з такими труднощами мінявся уряд Яценюка на уряд Гройсмана, так і не була вирішена, її лише вдалося відсунути на якийсь час. Головна її причина в тому, що провідні провладні політичні сили – БПП та «Народний фронт» - не мають надійної більшості у Верховній Раді. Щоб утримати владу, їм доводиться йти на ситуативне блокування з фракціями, основу яких складають колишні «регіонали». Звісно, згадане блокування не афішується, однак, як-то кажуть, шила в мішку не сховаєш. А на цьому ситуативному союзі тримається влада БПП і «Народного» фронту у парламенті. Отже, чинна влада задля власної стабільності потребує підтримки тих представників попередньої команди Януковича, які після Майдану зуміли зайти до Верховної Ради. Удар по Єфремову – це об’єктивно удар по всіх колишніх «регіоналах». Буде після цього їхня підтримка у парламенті чи ні? Ось питання, на яке влада не може нині мати певної відповіді.

Сукупний рейтинг БПП і «Народного фронту» вже поступається сукупному рейтингу опозиції – «Батьківщині», «Самопомочі» та Радикальної партії Ляшка. Що, природно, стимулює опозицію активно вимагати або дострокових виборів, або перерозподілу влади, тобто – місць у Кабінеті Міністрів. Восени, з початком парламентської сесії, тиск опозиції безумовно посилиться. Також восени цілком можливі масові соціальні протести, насамперед – проти підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, причому в країні вже вимальовується спільна «антитарифна» позиція місцевої влади. Соціологія впевнено показує, що народ до протестів морально готовий. Питання: зможе ув’язнення Єфремова так підняти популярність чинної влади, що вона зуміє відбити осінній наступ опозиції, як їй це вдалося зробити навесні? І чи вистачить для цього «посадки» одного Єфремова? Тоді кого ще – Колесникова, Ахметова, Бойка? Нема у влади певної відповіді і на це питання. За два з половиною роки після Майдану жоден (!) з представників режиму Януковича не був покараний, і цілком можливо, що влада втратила довіру суспільства безповоротно.

Підтримка Заходу слабне. Окрім об’єктивних причин (заклопотаність Заходу різними власними справами), є й суб’єктивні, тобто, породжені діями української влади. Йдеться, звісно, про вкрай повільні політичні та економічні реформи. Вони такі повільні, що дехто вважає, і має на це всі підстави, що їх взагалі нема. Через це Захід втрачає інтерес і терпіння до України, а МВФ зволікає з видачею чергового траншу. Чи переконає засудження Єфремова Захід, насамперед – його бізнесові кола, що в Україні йде активна боротьба з корупцією, а отже вже можна нести сюди великі гроші-інвестиції? Чи вже пізно переконувати?

Головне питання, яким влада завжди переймається в першу чергу, це не торжество справедливості і навіть не торжество закону, а питання міцності (стабільності) її, влади, становища. Якраз з цим в української влади сьогодні найбільші проблеми.

Заради справедливості варто зауважити, що так мислить і діє влада у будь-якій країні, у тому числі в країнах так званої західної демократії.

Різниця, причому принципова, лише в тому, наскільки те чи інше суспільство дозволяє владі відходити від закону і справедливості. Досі владі в Україні загалом вдавалося відбиватися від українського суспільства. Навіть два Майдани не переконали владу, що з суспільством треба рахуватися. Українська влада все ще розраховує, що їй вдасться суспільство вчергове надурити і «пройти між капельками». Можливо, нарешті, влада зрозуміла, що подальше ігнорування справедливих і законних вимог суспільства може призвести до нового вибуху, тобто – нового Майдану? Зрозуміла, тому всерйоз починає мінятися, що має твердий намір довести суспільству на прикладі «справи Єфремова»? Осінь покаже.