20 октябрь 2018, Суббота, 00:30

взятка декларация ДТП в Харькове Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Державне бюро військової юстиції. Фантазія чи реальність

12 марта 2018г.
0

Вже два роки, як виникла ідея створення Державного бюро військової юстиції - ДБВЮ. Її автором є головний військовий прокурор Анатолій Матіос, якому після відвідин Ізраїлю сподобався досвід Армії оборони Ізраїлю по організації правоохоронної та юридичної діяльності у військах.

Цей досвід є цікавим, адже Армія оборони Ізраїлю перебуває у стані перманентної бойової готовності вже багато років. Збройні Сили України останні 4 роки фактично перебувають у стані неоголошеної, але реально існуючої війни. Такий стан може тривати ще невизначений час і неможливо виключити ескалацію військового конфлікту. Проте, на цьому схожість ситуації вичерпується, чого не бажають або не здатні помічати автори ідеї про ДБВЮ.

Ізраїльська система права відноситься до англо-саксонської, а українська – до континентальної. Тому судові і правоохоронні органи в цих правових системах мають значні концептуальні відмінності. Та й військова організація Ізраїлю дуже відрізняється від структури, організації та принципів діяльності військових формувань України. Тому механічне перенесення принципів діяльності, структури військових правоохоронних органів Ізраїлю на українські реалії виглядає по деяких аспектах юридичним нонсенсом.

ДБВЮ замислили як центральний орган державної виконавчої влади зі спеціальним статусом. Слід визнати, що за два роки внаслідок критичних зауважень ідея про ДБВЮ дещо трансформувалась під українські реалії.

Якщо у вперше озвученому варіанті в це Бюро пропонувалось включити військову прокуратуру, військову поліцію, військовий суд (трибунал) і військову адвокатуру, як це приблизно виглядає в Ізраїлі, зараз автори ідеї вже зрозуміли, що намагались зліпити в купу органи, які відносяться до різних гілок державної влади України, що суперечить положенням її Конституції.

Спочатку відмовились від включення до Бюро військового суду і військових адвокатів, зрозумівши, що це повна юридична нісенітниця.

Потім було звернуто увагу авторів, що виділення із єдиної системи прокуратури України органів військової прокуратури, які є її часткою, в окремий центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, суперечить як Конституції України, якою органи прокуратури віднесено до системи судоустрою, а не виконавчої влади, так і Закону України «Про прокуратуру». Але це зауваження, схоже, авторам ідеї про ДБВЮ не сподобалось.

В останньому варіанті, представленому днями А. Матіосом в ЗМІ, він вже не згадує усю військову прокуратуру з її законними повноваженнями, а тільки колишній слідчій апарат військової прокуратури. Ніби то, військова прокуратура продовжує існувати у системі прокуратури України, як це передбачено українським законодавством, а віддає в ДБВЮ лише свій слідчій апарат. Після позбавлення органів прокуратури права проводити досудове розслідування слідчий апарат їй дійсно ні до чого. Це, ніби то, вже не є настільки відвертою навколоюридичною фантазією, як попередні варіанти ДБВЮ, тому варта проаналізувати, чи є цей варіант реальним.

Аналізувати це складно, так як про законопроект «Про Державне бюро військової юстиції» можна почути лише з інтерв’ю його головного ідеолога А. Матіоса або його підлеглих. Робота навколо цього законопроекту вже протягом двох років чомусь утаємничена. Побачити законопроект практично неможливо. Навіть у самій військовій прокуратурі з напрацюваннями навколо цього законопроекту ознайомлено обмежено коло осіб, яким заборонено обговорювати його за межами цього кола без команди зверху.

Немає широкого обговорення законопроекту з безпосередньо зацікавленими органами – Міністерством оборони, Генеральним Штабом, Командуванням Національної гвардії, СБУ, Прикордонною службою та іншими військовими формуваннями України, охороною правопорядку в яких мало би займатись Бюро військової юстиції.

Утаємничений цей проект від наукової та юридичної спільноти.

Тому будемо виходити з першоджерела – інтерв’ю А. Матіоса «Юридичній газеті» від 5 березня 2018 року. Щоб не було потім посилань, що його слова перекручено, наведемо уривок інтерв’ю дослівно: «Основу особового складу Державного бюро військової юстиції повинні скласти колишні слідчі військової прокуратури, особовий склад нинішньої Військової служби правопорядку, який не брав прямої участі у бойових діях у зоні АТО, військові інспектори та офіцери з особливих доручень, що опікуватимуться питаннями дотримання правових і соціальних гарантій всіх військовослужбовців. Усього це буде приблизно 4500 осіб.

До повноважень Державного бюро військової юстиції повинно відійти розслідування військових та пов’язаних з ними злочинів; злочинів, вчинених проти військовослужбовців; злочинів, вчинених у районі проведення бойових дій; окремих злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; здійснення контролю за додержанням законодавства у діяльності військових формувань; представництво інтересів військових у судах як третьої особи; представництво і захист у судах прав та інтересів військовослужбовців, які залучені до участі у веденні бойових дій та не мають змоги звернутися за наданням правничої допомоги».

Відразу СТОП! Представництво інтересів особи в судах – це конституційна функція прокуратури. Виявляється, автори ідеї про ДБВЮ все ж намагаються наділити цей орган прокурорськими повноваженнями. Але ж ми вже розібрались, що Бюро має бути органом виконавчої влади з особливим статусом, а прокуратура Конституцією України віднесена до судової гілки влади. Об’єднання їх в одному органі є юридичною нісенітницею. Одно з двох: або автори все ж намагаються завуальовано включити в ДБВЮ нинішню військову прокуратуру з усіма повноваженнями, або дублювати за Бюро конституційні повноваження прокуратури. І перше і друге знову є відверто неконституційними варіантами.

Здійснення контролю за додержанням законодавства у діяльності військових формувань – це колишній так званий «загальний» нагляд прокуратури, якого вона законодавчо позбавлена. За задумом законодавця ці контрольні функції мали би бути передані іншим органам виконавчої влади. В реальності – фактично контроль за додержанням законодавства у військах завис у повітрі.

Пропозиція включити до складу Бюро «військових інспекторів та офіцерів з особливих доручень» з незрозумілими повноваженнями і функціями уявляється нічім іншим, як намаганням вразити читачів навколовійськовою термінологією. Але, крім термінологічного, іншого логічного і законодавчого зв’язку з військовою сферою не вбачається. Звучить гарно і таємничо – «офіцер з особливих доручень». Щось на кшталт нечисленних ад’ютантів, ординарців і порученців, що оточують на полях битв «маленького капрала» Бонапарта і негайно кидаються виконувати «особливі доручення» полководця.

Незрозумілим є визначений для них напрям діяльності - «опікуватимуться питаннями дотримання правових і соціальних гарантій всіх військовослужбовців». Це є надто загальне, ефемерне і популістське визначення їх завдань без зазначення, якими методами і засобами вони можуть їх виконати. Допоки не можна буде побачити читки функції і повноваження цих звучних, але поки пустих за змістом посад, це – розмови ні про що. Проте, натяк зрозумілий – це колишня функція прокуратури, яка поки що є «безгосподарною».

До Бюро пропонується включити особовий склад Військової служби правопорядку. Проте, Законом України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» на неї покладені досить широкі завдання з комендантської, гарнізонної, караульної служби, в тому числі і виконання дисциплінарних та кримінальних покарань на гауптвахті та у дисциплінарному батальйоні. А при введенні військового або надзвичайного стану – ще і участь у боротьбі з ворожими диверсійно-розвідувальними групами на території України, організація збору, супроводження та охорони військовополонених та інші. Це суто військова, а не правоохоронна складова діяльності ВСП. Логічним було би прийняття Державним бюро військової юстиції на себе разом з особовим складом Військової служби правопорядку і тих завдань, які виконує цей особовий склад, в тому числі і суто військових. Але автори ідеї про ДБВЮ це якось залишили по за увагою.

Будемо сподіватись, що за 3,5 роки роботи у військах автори ідеї про ДБВЮ спроміглись вивчити військове законодавство, структуру і функції органів військового управління. Тоді слід розуміти, що ДБВЮ за задумом авторів має отримати увесь особовий склад Військової служби правопорядку, а для виконання вищезазначений специфічних функцій і завдань ВСП у військах Збройні Сили України мають створювати якійсь інший орган. Чи не занадто структурних експериментів за кошти платників податків?

Відверто різонула око запропонована кількість особового складу ДБВЮ – 4500 військовослужбовців. Для порівняння: нинішня Військова служба правопорядку має законну граничну межу – 1,5 % від чисельності ЗСУ, тобто, до 3000 осіб. І це при тому, що вона виконує функції значно ширші, ніж передбачили для Бюро військової юстиції автори цієї ідеї. Також для порівняння: гранична чисельність НАБУ – 700 осіб, ДБР – 1500 осіб. Кількість слідчого апарату військових прокуратур на листопад 2017 року – приблизно 150 осіб. Разом з прокурорським складом чисельність усієї військової прокуратури – до 600 осіб.

Зі слів керівників військової прокуратури при цій кількості вона, ніби то, успішно справлялась з покладеними на неї функціями у військах. А. Матіос образно порівняв військову прокуратуру з конем, на якого навантажують все більше, але той тягне. Додаємо від себе, що при цьому військова прокуратура більше половини своїх зусиль ще встигала присвятити виконанню роботи інших цивільних правоохоронних органів – НАБУ, територіальної прокуратури, поліції, служби фінансових розслідувань і навіть СБУ. При тих обмежених функціях Бюро військової юстиції, які викладені авторами ідеї про нього, абсолютно незрозуміло, чим тоді мали би займатись ці 4500 осіб.

Викладені авторами функції Бюро раніше виконувались військовою прокуратурою при значно меншій чисельності при тому, що значну частину роботи ще займало процесуальне керівництво досудовим розслідуванням і підтримання публічного обвинувачення в судах. Про покладення на ДБВЮ цих функцій автори промовчали.

Уявляється, що задекларовані функції Бюро здатне було би виконати при чисельності в 10-12 разів меншій, ніж запропонована. Пропонується просто неосяжне здоровим глуздом і незрозуміле марнотратство коштів платників податків.

Привертає увагу також, що нова хвиля агітації за створення Державного бюро військових розслідувань піднялась після того, як А. Матіос не був призначений керівником Державного бюро розслідувань. Замість того, щоб по-державницькі поступитись особистими образами та амбіціями, допомогти новопризначеному керівництву ДБР у формуванні нового органу в частині розслідування правопорушень у військах, він, дещо спекулюючи на тому, що Україна веде бойові дії, намагається переконати усіх у необхідності створення нового органу, але вже під нього особисто. Причому, за чисельністю такий, що він фактично здатний задавити і ДБР, і НАБУ.

Знаходити лазівки в недосконалому і часто не зовсім конкретному процесуальному законодавстві, він майстер. Вже давно військова прокуратура переважно займається не боротьбою із правопорушеннями у військах, а тим, що цікаво її керівництву. То затримують на корупції посадовців категорії «А» і суддів, що є виключною підслідністю НАБУ. То розслідують податкові злочині в рамках «вертольотної» справи, що є підслідністю фіскалів. То взялись розслідувати справу про «державну зраду» банкіра Шепелєва, що є підслідністю СБУ. То кинулись розслідувати кримінальне провадження відносно цивільних зернотрейдерів, експортерів зерна, які, схоже, заважали бізнесу дружини А. Матіоса.

Абсолютна і всеосяжна підслідність всього, що завгодно, жодним чином не пов’язаного з військовою сферою!

Можна тільки уявити, як розгорнув би А. Матіос подібну діяльність, якщо йому дали би не 600 штиків, як це є зараз, а 4500! Тремтіли бу усі, а НАБУ, ДБР, слідство СБУ, Служба фінансових розслідувань були би просто непомітними. Здається, з ідеєю про Державне бюро військової юстиції це і є його справжня мета. Саме для цього йому потрібно в цьому органі об’єднати повноваження прокурорські і слідчі. Це просто ідея-фікс - прокурор виносить постанову про визначення підслідності всього, чого він для себе побажає, а числення рать слідчих кидається виконувати ці побажання керівника. Уявити собі таку картину дещо моторошно і навіть страшно. Можливо, саме тому, що диявол криється в деталях, ці деталі законопроекту про ДБВЮ старанно приховуються від громадськості.

Якщо відволіктись від цих наполеонівських і не зовсім законних прожектів, можна дійти висновку, що найбільш реальною і законною функцією Державного бюро військової юстиції може бути тільки досудове розслідування та робота по профілактиці і запобіганню злочинів у військах. Але же ця сама функція з 2014 року пропонується Міністерством оборони і Генеральним Штабом за військовою поліцією, яку вони пропонують створити на базі Військової служби правопорядку, дещо розширивши її законні функції та повноваження.

Військова прокуратура довго змагалася з МО і ГШ ЗСУ, всіляко блокуючи законопроекти «Про військову поліцію», намагаючись в останні два роки протиснути свій законопроект «Про Державне бюро військової юстиції». Обидва законопроекти фактично про одне і те саме, питання тільки в тому – хто буде керувати і як це назвати. В результаті програють обидві сторони.

Якби автори ідеї про Бюро військової юстиції знайшли в собі державну мудрість і у 2014-2015 роках сіли за один стіл з керівництвом Збройних Сил України та інших військових формувань, розробили би єдиний законопроект, якій би враховував інтереси насамперед, українського суспільства, військової спільноти, відповідав би українському законодавству, ми би давно мали потужний правоохоронний орган у військових формуваннях. Перетягування ковдри закінчилось тим, що розслідування військових злочинів законодавцем доручено третій стороні – Державному бюро розслідувань.

Тому у черговий раз озвучена А. Матіосом ідея створення Державного бюро військової юстиції уявляється відірваним від українських реалій і чинного законодавства прожектом, який при його втіленні може нести надзвичайні ризики у вигляді справжнього прокурорсько-контрольно-інспекційно-слідчого монстра.

Державі ні для чого витрачати кошти на створення ще одного окремого органу державної виконавчої влади з особливим статусом, якщо функцію досудового розслідування військових злочинів ще у листопаді 2015 року законом закріплено за Державним бюро розслідувань. Можна погодитись, що закон в цій частині потребує суттєвого доопрацювання і вдосконалення. Але не в такій радикальній і дещо фантастичній формі, як це запропоновано авторами ідеї про ДБВЮ.

Поки що маємо правовий вакуум в розслідуванні правопорушень у військах, який утворився після позбавлення прокуратури права досудового розслідування і який буде існувати до початку роботи Державного бюро розслідувань. Державницьким підходом для вирішення цієї проблеми було би знайти керівникам військової прокуратури спільну мову з новопризначеними керівниками ДБР і разом в короткі терміни заповнити цей правовий вакуум з розслідуванням правопорушень у військах. Але поки що ми бачимо, що керівники військової прокуратури не здатні до будь яких компромісів.

Повторюється протистояння, подібне тому, яке до цього було між керівниками військової прокуратури і військових формувань навколо військової поліції і яке закінчилось поразкою обох сторін. Активізація розмов про Державне бюро військової юстиції зі штучною прив’язкою до закону «про реінтеграцію Донбасу» є спробою проштовхнути ідею про створення потужного конкурента ДБР і НАБУ, очолити які А. Матіосу так і вдалось. Тому він намагається створити ще один варіант під себе, щоб залишитись на коні. До того ж, зробити це за наші з вами кошти.

ВЕТЕРАНИ ВІЙСЬКОВОЇ ПРОКУРАТУРИ Б’ЮТЬ НА СПОЛОХ

Анатолій Маркевич Закінчив із відзнакою у 1982 році військово-юридичний факультет Військового Інституту. У 1982-1991 роках працював на різних посадах у військових прокуратурах Збройних Сил СРСР. У 1992-2005 роках - в системі військових прокуратур Генеральної прокуратури України. Пройшов службові сходинки від слідчого військової прокуратури гарнізону (армії) до заступника військового прокурора Центрального регіону України, полковник юстиції запасу, почесний працівник прокуратури України, ветеран прокуратури України. З 2006 року адвокат в м. Києві.