21 ноябрь 2017, Вторник, 14:08

взятка декларация ДТП в Харькове НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

«Газова справа Онищенка»: схема доказування винуватості та її результати

13 ноября 2017г.
0

Чи варто чекати навіть після створення, так званого, «Вищого антиокрпуційного суду» суттєвих змін у результативності НАБУ, як про це наголошують керівництво НАБУ і його вітчизняні та закордонні лоббі?

Не дивлячись на те, що НАБУ і ГПУ сьогодні продовжують «змагатися» за показники у боротьбі із корупцією, але більше на екранах телевізорів, на цьому фоні розгорнулась шалена компанія по створенню не передбаченого Конституцією України, паралельно із судовою системою нашої держави, «особливого» суду – Вищого антикорупційного із надмірними повноваженнями та привілеями. І це при тому, що реальні здобутки цих двох названих правоохоронних органів, а головне – їх методи розслідування фактів корупції навіть під процесуальним керівництвом нинішніх прокурорів не гарантують реальних зрушень навіть при появі такого суду. В цьому я, як і значна частина фахівців, впевнений. І поясню чому.

Насправді, і НАБУ із САП, і нинішня влада на чолі із Президентом, куди відноситься і повністю залежна від нього ГПУ, переслідують зовсім іншу мету. В дійсності, обидві ці сторони бажають мати цей новий суд у своєму підпорядкуванні, або на крайній випадок - хоча б під своїм впливом. Зокрема, НАБУ хоче, щоб цей суд безперешкодно надавав його детективам всі необхідні дозволи на проведення як процесуальних дій (обшуків, тимчасового доступу до речей та документів і т.д.), так і особливо – негласних слідчих (розшукових) дій (в першу чергу - зняття інформації з телекомунікаційних автоматизованих мереж), та задовольняв їх вимоги про взяття під варту підозрюваних або визначав суми застави в заздалегідь непомірній для таких осіб грошовій сумі. А тим більше, керівництву НАБУ, у якого, не слід забувати, попереду проведення внутрішнього аудиту, від результатів якого буде залежати і їх подальше перебування на займаних посадах, дуже хотілося б, щоб новий суд без будь-якого судового слідства, нашвидкуруч, не вдаючись у деталі, не звертаючи увагу на те, чи у відповідності до вимог КПК України здобулись, перевірялись і оцінювались докази винуватості обвинувачених, виносив лише обвинувальні вироки. Я вже мовчу про те, що не в інтересах НАБУ сьогодні і передбачений законом обов’язок суду під час розгляду справ по суті перевіряти, чи дотримувався орган досудового розслідування таких засад кримінального провадженням як верховенство права, законність, забезпечення права на свободу і особисту недоторканність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини і т.д.

В свою чергу, Петро Олексійович більше зацікавлений в тому, щоб не дати можливості НАБУ без його попередньої згоди притягати до кримінальної відповідальності членів його команди і наближених до нього осіб, а навпаки, щоб НАБУ більше зосереджувало свою увагу на його політичних опонентах, або навіть і союзниках, з тим, щоб останні були більш «слухнянішими». Я не розділяю точку зору тих експертів, хто називає НАБУ і САП повністю незалежними від Президента та його Адміністрації і ледь не вважають їх як єдиних «рятівників» нашої держави. Думаю, що це не так, хоча той же керівник НАБУ не раз відкрито заявляв про його підтримку урядом і посольством США і тому може собі дозволити, хоч і рідко, проявити свою самостійність, як це було, наприклад, у справі Насірова, чи того ж заступника Міністра оборони. Хоча треба визнати, що навіть така, нехай і обмежена, самостійність і незалежність від Глави держави, інколи може принести державі користь. В цьому я є прихильник А. Ситника.

Тому, Ви тільки уявіть, яка боротьба насправді розгорнеться між цими двома сторонами за формування як конкурсної комісії, так і самого цього «особливого» суду та за підбір кандидатів у судді? Я також застерігаю, щоб ніхто не тішився зміною позиції нашого Гаранта щодо створення саме антикорупційного суду, а не судової палати, бо новостворений суд буде по складу таким же лояльним до нього, як і Верховний суд, як конституційний Суд, як, до речі, саме НАБУ разом із САП.

Але, мене навіть не це хвилює. Мова про інше. Які результати діяльності НАБУ ми можемо очікувати в майбутньому, якщо цей новий антикорупційний орган, при потуранні або в результаті відсутності належного професійного досвіду і принципової позиції з боку САП, відкрито і не соромлячись допускає грубі порушення вимог кримінального процесуального законодавства, не реагує, а точніше – ігнорує ту ж судову практику в частині дотримання порядку, встановленого КПК, при збиранні, перевірці та оцінці доказів, в результаті чого вони будуть в майбутньому неминуче визнані недопустимими під час розгляду судом справи по суті.

Я маю не увазі масове укладання прокурорами САП угод про визнання винуватості із другорядними підозрюваними при недотриманні вимог КПК України, в першу чергу на шкоду правам і інтересам інших осіб.

У зв’язку з цим, змушений нагадати нашим антикорупційним органам вимоги ст. 90 КПК України, де чітко зазначено, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів!

Пряма заборона такого способу збирання доказів міститься і в п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11.12.2015 року, де чітко зазначено, що (дослівно): «вирок, ухвалений на підставі угоди, у такому випадку (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх».

Саме в зв’язку з цим, вважаю, що практика збору доказів детективами НАБУ і прокурорами САП шляхом укладання угод про визнання винуватості другорядними співучасниками злочинів, у вчиненні яких ними підозрюється цілий ряд високопосадовців (чомусь лише народних депутатів) і направлення їх (після виділення їх із основної справи) до суду для затвердження, а головне – викладення у фабулі інкримінованого таким підозрюваним кримінального правопорушення змісту обвинувачень і щодо основних фігурантів цих проваджень, є незаконною та такою, що потягне за собою в майбутньому негативні наслідки як для суспільства, так і для держави в цілому.

Такою, що підтверджує мій висновок, є правова позиція Верховного Суду України в Постанові від 03.03.2016 року у конкретній кримінальній справі за звинуваченням бувшого працівника прокуратури Київської області Особа 1 в тому, що він за попередньою змовою з іншими особами сприяв судді місцевого суду у постановленні завідомо неправосудної ухвали щодо Особа 3 (сумнозвісного Лозінського). Так ось, в цьому вироку, яким було затверджено угоду про визнання винуватості цим прокурором, було також зазначено, що названий суддя за невстановлених обставин вступив у попередню змову із першим заступником прокурора області з метою незаконного звільнення засудженого Особа 3 від подальшого відбування покарання та забезпечили набуття нею законної сили в результаті невнесення прокурором апеляційної скарги. Більше того, зазначений суд першої інстанції описав у своєму вироку дії цього судді, які він вчинив на виконання названих вище домовленостей, в тому числі і постановив, начебто, незаконну, необґрунтовану та невмотивовану ухвалу про звільнення названого вище засудженого від відбування покарання у зв’язку з хворобою. А названий прокурорський працівник Особа 1, в свою чергу, начебто, за вказівкою прокурора області, який теж був у змові із першим заступником прокурора області, не вніс в установлений термін апеляційної скарги на це незаконне рішення суду.

І тому така угода про визнання винуватості колишнім працівником прокуратури області, якою фактично визнано винними і цілий ряд інших осіб, які не приймали участі у цьому судовому розгляді, за висновком найвищої судової інстанції не підлягала затвердженню судом, як незаконна, в зв’язку з чим названий вирок підлягав скасуванню із таких мотивів:

- «Відповідно до ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

- Констатуючи у цьому вироку щодо Особа 2 його винуватість у вчиненні, крім іншого, пособництва шляхом усунення перешкод у постановленні суддею, щодо якого матеріали виділено в окреме провадження, завідомо неправосудної ухвали про звільнення засудженого Особа 3 від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі у зв'язку з хворобою, що спричинило тяжкі наслідки, суд першої інстанції фактично зробив висновок про те, що суддею постановлено завідомо неправосудне судове рішення.  При цьому відсутність у вироку вказівки на прізвище судді не означає неможливість його ідентифікації. Посилання у вироку на ухвалу про звільнення засудженого Особа 3 від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі у зв'язку з хворобою одночасно ідентифікує особу судді, який її постановив, так як усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

З огляду на це, висновок у вироку щодо прокурора Особа 2 про сприяння ним у постановленні завідомо неправосудного судового рішення щодо Особа 3 є констатацією винуватості судді Особа1 у постановленні такого рішення.

Така преюдиція щодо винуватості судді у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 375 КК, не лише входить в колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів, а й суперечить передбаченим статтею 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини».

Таким чином, не дивлячись на вже напрацьовану судову практику з цього приводу та навіть висловлену позицію найвищої судової інстанції України, належних висновків не зробили не тільки Генпрокуратура і підпорядкована їй військова прокуратура, про що я вже раніше писав, а і наші нові антикорупційні органи: НАБУ і САП, які також застосовували подібну практику по збору доказів з порушенням порядку, встановленого КПК України, що в майбутньому буде обґрунтованою підставою для визнання таких доказів недопустимими і від таких негативних наслідків їх не врятує навіть створений за їх ініціативою та підтримкою Вищий антикорупційний суд України.

Більше того, ознайомившись навіть з кількома вже затвердженими вироками судів угодами про визнання винуватості другорядними особами, визначених НАБУ і САП як членів різних, таких модних для сьогодення, «злочинних організацій», які, начебто, були створені основними фігурантами кримінальних проваджень, в т.ч. і народним депутатом О. Онищенком, можна теж зробити невтішний висновок про аналогічний незаконний спосіб збирання так званих «доказів» винуватості саме «високопосадовців», через укладення угод про визнання винуватості.

Взяти хоча б вирок того ж майже «антикорупційного» Солом’янського районного суду м. Києва від 12.08.2016 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості Особа 2, якого визнано винним за ч.1 ст. 255,ч.4 ст. 28, ч.2 ст. 364-1, ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 366 КК України і який на цій підставі звільнений від відбування покарання. Ця угода однозначно не підлягала затвердженню судом, бо у вироку фактично викладено обставини вчинення злочинів названим народним депутатом, який участі в судовому процесі не приймав. І хоча він значиться в цьому процесуальному документі як Особа 1, його можна легко ідентифікувати саме як Олександра Онищенка.

Для наглядності це випливає із такого змісту названого вироку:

- «Особа 1, обставини вчинення якою кримінальних правопорушень досліджуються в рамках кримінального провадження № …002 від 04.12.2015, будучи народним депутатом України VII та VIII скликань, обіймаючи протягом цих скликань посаду заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, володіючи досвідом керівника у сфері управління спільною діяльністю та веденні балансу спільної діяльності від імені учасників за договором про спільну діяльність, маючи повний контроль над діяльністю підприємств ТОВ «Надра Геоцентр», ТОВ Фірма «Хас» та ТОВ «Карпатнадраінвест», які є операторами за договорами про спільну діяльність з ПАТ «Укргазвидобування», вивчивши та проаналізувавши попит та ціни на ринку природного газу в Україні, прийняв рішення про особисте збагачення шляхом заволодіння грошовими коштами ПАТ «Укргазвидобування», отриманими від реалізації природного газу, видобутого за договорами про спільну діяльність, шляхом зловживання службовим становищем, при цьому розуміючи шкоду, яка буде завдана державним інтересам».

Більше того, в цьому вироку суд, визнавши винним на підставі угоди про визнання винуватості Особа 2, в порушення вимог щодо презумпції невинуватості та верховенства права фактично звинуватив і О. Онищенко у вчинені цілого ряду злочинів, а саме:

- «Усвідомлюючи, що самостійно реалізувати свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння грошовими коштами від реалізації природного газу, видобутого за договорами про спільну діяльність з ПАТ «Укргазвидобування», він не в змозі, у січні 2013 року, за активною участю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, обставини вчинення якими кримінальних правопорушень досліджуються в рамках кримінального провадження № …002 від 04.12.2015 року, створив злочинну організацію з метою вчинення особливо тяжких та тяжких злочинів…». І так далі.

Тобто, в результаті затвердження обвинувальним вироком цієї угоди про визнання винуватості Особи 2 – керівника біржі «Центр», були порушені права і інтереси інших осіб, в т.ч. і народного депутата О. Онищенка, які участі у цій справі в судовому засіданні не приймали, що протирічить вимогам п.3 ч.7 ст. 474 КК України.

Більше того, цю угоду не можна було затверджувати і по тій причині, що обвинуваченому також інкриміновано у вину вчинення особливо тяжкого злочину, передбаченого ст. 255 ч.1 КК України, який не є підслідчим НАБУ, а тому до таких злочинів угода про визнання винуватості не може бути застосована (ч.4 ст. 469 КПК України). Навіть, якщо допустити, що цей особливо тяжкий злочин підслідний НАБУ, то і в такому випадку угода про визнання винуватості могла бути затверджена тільки в тому разі, якби цей обвинувачений, до її укладання, викрив іншу особу у вчиненні злочину, знову ж таки, підслідного НАБУ.

У зв’язку з цим, не відповідають вимогам ст. ст. 469,472,474 КК України і так розрекламовані НАБУ і їх лобістами інші вироки судів першої інстанції про затвердження угод про визнання винуватості другорядними учасниками злочинів, які в основній справі інкримінуються тому ж Онищенко та іншим членам так званої «злочинної організації», де судами допущені або неправильна кваліфікація кримінального правопорушення, яке, наприклад, є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена законом можливість укладення такої угоди, або умови таких угод порушують права, свободи і інтереси інших осіб.

Окрім того, є і такі вироки, де суди явно «йшли на поводу» у НАБУ та САП і не зазначали, наприклад, наявність обставин, які обтяжували покарання, бо це могло перешкодити затвердженню таких угод про визнання винуватості. Зокрема, суди при винесенні вироків за такими справами НАБУ чомусь не врахували такі обставини як вчинення обвинуваченим злочину групою осіб, за попередньою змовою (частина 2 або 3 ст. 28 КК України), хоча таким обвинуваченим інкримінувалось вчинення злочинів в складі злочинної організації, а також заподіяння злочином тяжких наслідків.

При наявності таких же грубих порушень вимог КПК України вироком Шевченківського районного суду м. Львова віл 08.08.2016 року була затверджена угода про визнання винуватості Особа 2 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 255 ч.1,364-1 ч.2 і 366 ч.2, 28 ч.4 КК України. Окрім того, на мою думку, зазначеним судом було порушено і вимоги закону щодо територіальної підсудності, виходячи із принципу, де було вчинено більш тяжкий злочин, враховуючи, що підсудний приймав участь у діяльності злочинної організації, яка була створена (за версією слідства) і діяла у м. Києві, а не у Львові.

Аналогічні порушення вимог кримінального процесуального законодавства були допущені і Печерським районним судом м. Києва у вироку 19.07.2017, яким була затверджена угода про визнання винуватості Особа 47 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 27, ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 205 КК України, Солом’янським районним судом м. Києва у вироку від 12.08.2016 року про затвердження угод про визнання винуватості Особа 2 і Особа 3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 255, ч.4 ст. 28, ч.2 ст. 205-1, ч.4 ст. 28, ч.2 ст. 205 КК України, Солом’янським районним судом м. Києва у вироку від 07.12.2016 про затвердження угоди про визнання винуватості Особа 2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 255, ч.4 ст. 28, ч.5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, якими були звільнені від відбування покарання другорядні особи, які проходили у кримінальному провадженні стосовно злочинів, вчинених в системі «Укргазвидобування», із змісту яких нескладно ідентифікувати і інших співучасників, в першу чергу того ж народного депутата О. Онищенка, який є підозрюваним у вчиненні тяжких і особливо тяжких злочинів, що є порушенням норм ст.ст. 469, 474 КПК України.

Тому, ще раз заявляю, що такі підходи до збирання доказів винуватості головних суб’єктів злочинів, які розслідуються НАБУ в основному кримінальному провадженні за підозрою того ж Онищенко і інших осіб, із якого виділені в окреме провадження названі вище кримінальні справи, в яких укладені угоди із окремими другорядними підозрюваними, не відповідають вимогам КПК України. Тим більше, що в деяких таких вироках навіть самі суди розкривають подібні наміри НАБУ і САП, наприклад, описуючи зміст угод про визнання винуватості. Особливо в цьому послідовні судді Солом’янського районного суду. Для прикладу, у своєму вироку від 07.12.2016 року цей суд прямо зазначає (дослівно):

«Прокурор та обвинувачений ОСОБА_2 дійшли згоди, зокрема, щодо формування обвинувачення та його правової кваліфікації за ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205, КК України; істотних для даного кримінального провадження обставин; беззастережного визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень в обсязі обвинувачення у судовому провадженні; співпрацювати у викритті кримінальних правопорушень, вчинених іншими підозрюваними у кримінальному провадженні, що внесене в ЄРДР 08.11.2016 за № …0425 (або в кримінальних провадженнях, з якими буде об'єднано зазначене кримінальне провадження) шляхом надання викривальних показів та іншим чином».

Із цього можна зробити однозначний висновок про те, що якщо, вибачте, вся доказова база винуватості того ж О. Онищенка ґрунтується на подібних вироках, то навіть свій «карманий» антикорупційний суд не зможе допомогти НАБУ і САП добитись у цій «газовій справі» швидкого і так бажаного обвинувального вироку. Скоріше буде навпаки.

Олексій Баганець Екс-заступник Генерального прокурора України, заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, адвокат