20 сентябрь 2018, Четверг, 21:03

взятка декларация ДТП в Харькове Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Громадська рада доброчесності при ВККС: обрання з порушеннями та повноваження за будь-яку ціну

13 января 2017г.
0

Всеволод Розумовський для "Резонансу"

Ночним голосуванням 21 грудня 2016 року парламентом було прийнято Закон України «Про Вищу раду правосуддя». В прикінцевих та перехідних положеннях до цього Закону містяться зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", якими посилюються повноваження вже відомої нам Громадської ради доброчесності, органу, що має сприяти Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Пропозицію щодо посилення повноважень ГРД було внесено групою народних депутатів, на чолі з "успішними" судовими "реформаторами" серед парламентрів, Оксаною Сироїд та Леонідом Ємцем. Вочевидь, такі дії Леоніда Ємця мають ознаки конфлікту інтересів, адже він є кандидатом на посаду судді ВС та отримуватиме висновок Громадської ради доброчесності, інтереси якої він так активно лобіює. Проте, сумнівів в тому, що дружні стосунки з представниками громадської ради посприяють в отриманні від неї позитивного висновку, - немає. А Закон України "Про зпобігання корупції" слід буде доповнити новим терміном "реформаторська індульгенція".

Чи відповідає вказане регламетній процедурі та закону?

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (ст.4) чітко визначає, що зміни до нього можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Таке законодавче положення, аналогічне якому міститься у Податковому та Бюджетному кодексах, є своєрідним запобіжником постійним змінам базового закону в сфері судоустрою з метою забезпечення стабільності та передбачуваності застосування правових норм.

В той же час, в Регламенті Верховної Ради України прямо зазначається про те, що пропозиції та поправки до законопроекту, який готується до другого читання, можуть вноситися лише до того тексту законопроекту (статей, їх частин, пунктів, речень), який прийнятий Верховною Радою за основу.

Таким чином, відповідні зміни щодо повноважень ГРД при ВККСУ на законодавчому рівні відбулись із порушенням як Регламенту ВРУ, так і згаданої вище статті Закона України "Про судоустрій і статус суддів", адже вони просто раптово "з'явилися" у перехідних положеннях проекту Закону України "Про Вищу раду правосуддя" під час його підготовки до другого читання, хоча під час першого читання їх навіть не існувало.

І хоча порушення законів, понівечення Контитуції та разбалансування правової системи вже давно стали ознаками сучасного українського парламентаризму, все ж слід задатися питанням - наскільки вірним кроком є вказані зміни? Адже відтепер, висновки ГРД можливо скасувати лише голосами 11 членів ВККС.

"Резонанс" вже писав про досить сумнівну репутацію окремих членів Громадської ради доброчесності. Приверталась увага й до того, що ГРД була сформована доволі не прозоро, адже 17 із 20 членів безпосередньо (або опосередковано) пов’язані із Реанімаціним пакетом реформ. І відтепер, ГРД фактично матиме не менше повноважень, аніж члени ВККС.

Водночас, діючі положення Закону "Про судоустрій і статус суддів" абсолютно не передбачають жодного обов’язку у членів ГРД утриматись від представлення інтересів клієнтів в судах; не зобов’язують подавати е-декларації; не надають жодного права судді надавати свої пояснення.

Більше того, жодної відповідальності за недостовірний висновок члени ГРД не несуть; не встановлено жодної відповідальності для членів ГРД за зловживанням власним правом; не виключено можливості самостійної публікації членами ГРД новин і їх подальше використання у власні діяльності тощо.

Громадська рада доброчесності сьогодні стала своєрідним «філіалом РПР», із великими повноваженнями та нульовою відповідальністю за власні дії.

Також необхідно відзначити цікавий реформаторський підхід представників ГРД-РПР щодо тих осіб, які не розділяють їх радужних поглядів. З метою "примушування до співпраці" у власних ЗМІ з'являються фейкові та однобічні публікації: по Нежурі В. А. – члену ВРП; Шиловій Т. С. – члену ВККС; Луцюку П. С. – члену ВККС; Щотці С. О. – члену ВККС як своєрідний сигнал можливих наслідків у разі незгоди з діями доброчесних членів ГРД-РПР та їх критикою.

Громадські організації, у яких заява на участь не відповідає вимогам Закону

Раніше ми вже звертали увагу, що для проходження до конкурсу на обрання членів ГРД для громадських об'єдань, які входять в так звану групу РПР були сворені сприятливі умови.

Однак, при більш детальному вивченні відповідних документів, виникає закономірне запитання: «Як взагалі члени ВККС не побачили порушення у 9 громадських об’єданнь, що повязані із РПР, та допустили їх до участі в конкурсі на обрання членів ГРД?»

Нагадаємо, що в п.1 ч.13 ст.87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», міститься положення, що заяву для участі в зборах подають довільної форми, за підписом керівника громадського об’єднання.

Жодних альтернатив! Лише керівник!

Основний закон для громадських обєдань (Закон України «Про громадські об’єднання») чітко зазначає, що саме в статуті громадського об'єднання мають міститись відомості про повноваження керівника, вищого органу управління громадського об'єднання, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об'єднання.

Іншими словами, саме в Статутах громадських орагніазцій, які подавали документи для участі на обрання членами ГРД, має бути визначено повноваження особи, яка мала право подавати заяви від імені ГО.

Відповідно до п.4.21 Статуту ГО «Центр політико-правових реформ» (ГО «ЦППР») голова без доручення представляє Центр у зовнішніх відносинах та діє від імені Центру. За даними Єдиного реєстру керівником ГО «ЦППР» зазначається Коліушко Ігор Борисович.

Однак, заява на участь від ГО «ЦППР» була підписна виконавчим директором Миколою Степанів, який не є керівником громадського об’єдання.

Аналогічно і заява від ГО «Центр ЮА» містить підпис Борзило Інни Валеріївни (як нам вдалось ідентифікувати), тоді як керівником є Рибачук Олег Борисович. Хоча, 100-%-ко встановити хто ж саме підписав заяву ГО «Центр ЮА» на участь в конкурсі неможливо, оскільки підпис взагалі не містить розшифрування, що автоматично мало б мати наслідком визнання такої заяви неприйнятною. Але, члени ВККС таку заяву прийняли, і документи ГО «Центр ЮА» розглядали.

Тож, яким чином були допущені до конкурсу предстваники від ГО «ЦППР» та ГО «Центр ЮА»?

Платунина із рекомендаційними листами у громадських організаціях

До пакетів документів, громадські організації, яких допустили до участі в конкурсі на обрання членів ГДР, надали ряд рекомендаційних листів від різних організацій та установ: тут і від керівника проекту «Справедливе правосуддя» USAID, і від Посольства Швеції в Україні, і від керівника проекту ПРООН «Прозорість та доброчесність публічного сектору», і від віце-президента Канадського бюро міжнародної освіти та багато інших.

Але, чи відповідають такі рекомендаційні листи вимогам Закону України «Про судоустрій і статус суддів»? Законом передбачається, що для участі у зборах громадські об'єднання подають, серед іншого:

рекомендаційний лист від міжнародної організації з бездоганною репутацією про успішний досвід співпраці, або

рекомендаційний лист від виконавця проекту міжнародної технічної допомоги.

А хто такі «міжнародні організації з бездоганною репутацією», і що таке «міжнародна технічна допомога»?

В українському законодавстві чіткого визначення поняття «міжнародні організації» не має, тому звернувшись до теорії ми з’ясували, що міжнародна організація - це об’єднання міждержавного або недержавного характеру на підставі угод, де: міжнародні міждержавні об’єднання – об’єднання держав або державних інститутів; міжнародні недержавні об’єднання – об’єднання, членами яких являються суб’єктами із різних країн, та зареєстровані в державі, законодавство якого дозволяє утворювати громадські об’єднання. При цьому, однією із кваліфікуючих ознак міжнародної організації науковці виділяють участь трьох і більше організацій або країн-учасниць.

Тож нібито нічого складаного. Якби не одне але!

Наприклад, ГО «Центр демократії та верховенства права» надало лист-рекомендацію від Посольства Швеції в Україні. І це при тому, що Посольство Швеції в Україні аж ніяк не підпадає під категорію «міжнародна організація», а є «консульською установою».

Окрім того, чотири громадські організації (ГО «Центр політико-правових реформ»; ГО «Громадський люстраційний комітет»; ВГО «Асоціація правників України»; Сумська обласна молодіжна громадська організація «Європейський вимір»), надали рекомендаційні листи від керівника USAID Проект «Справедливе правосуддя» Девіда Вона.

Всім відомо, що USAID (Агентство США з міжнародного розвитку) - незалежне агентство федерального уряду США, яке відповідає за невійськову допомогу США іншим країнам.

Тобто, ні Проект USAID «Справедливе правосуддя», ні USAID не є «міжнародною організацією», в розумінні положень теорії міжнародного права.

Аналогічно, аж ніяким чином не відноситься до категорії «міжнародна організація»:

Національний фонд підтримки демократії - є приватною некомерційною організацією США.

Канадський фонд місцевих ініціатив – створений Урядом Канади при посольстві Канади.

В ГО «Всеукраїнська громадянська платформа «Нова країна», де керівник є відома особа Козленко Володимир, взагалі дійшли до абсурду та вирішили, що достатньо листа-рекомендації від … іншого учасника конкурсу ГО «Трансперенті Інтернешнл Україна»! Можливо нам Козленко Володимир повідомить, відколи ГО «Трансперенті Інтернешнл Україна» стала відноситись до «міжнародної організації з бездоганною репутацією».

Тобто, як ми розуміємо, більшість із наданих громадськими організаціями рекомендаційні листи не відповідають критерію «рекомендаційний лист від міжнародної організації з бездоганною репутацією про успішний досвід співпраці».

Рухаємось далі. Що розуміється під поняттям «міжнародна технічна допомога», та хто такі виконавці за «міжнародною технічною допомогою»?

За положеннями Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 15.02.2003 «Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги» міжнародна технічна допомога - фінансові та інші ресурси та послуги, що відповідно до міжнародних договорів України надаються донорами на безоплатній та безповоротній основі з метою підтримки України. При цьому, проекти (програми) підлягають обов'язковій державній реєстрації, та така державна реєстрація проектів (програм) є підставою для акредитації їх виконавців.

Міністерством економічного розвитку і торгівлі України ведеться Перелік діючих проектів міжнародної технічної допомоги за підтримки країн-донорів, що реалізуються в Україні та пройшли державну реєстрацію (перереєстрацію) у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України (перелік проектів).

Отож, робимо висновок, що до міжнародної технічної допомоги відносяться саме проекти, які пройшли реєстрацію в Мінекономрозвитку, та які зафіксовані в Переліку проектів.

Відкриваємо Перелік проектів, розміщений на сайті Мінекономрозвитку, і що бачимо наступне. Урядом Швеції зареєстровано лише 4 міжнародних технічних допомоги, де бенефіціаром виступає Уряд Королівства Швеція через Шведське агентство з міжнародного розвитку та через Шведський орган з радіаційної безпеки (SSM). Серед реципієнтів міжнародної технічної допомоги в Україні Посольство Швеції в Україні в жодному із зареєстрованих проектів не значиться. Більше того, жодних доказів, що Посольство Швеції в Україні є виконавцем міжнародної технічної допомоги, яка зафіксована в Переліку проектів, не надано, що унеможливлює віднесення Посольства Швеції в Україні до категорії «виконавець проекту міжнародної технічної допомоги».

Аналогічно, через не надання відповідних підтверджуючих документів, під визначення «виконавець проекту міжнародної технічної допомоги» не можливо віднести і Національний фонд підтримки демократії, і Національний демократичний інститут міжнародних демократій, і Канадський фонд місцевих ініціатив та інші.

Тож, невідповідність рекомендаційних листів вимогам Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є настільки очевидною, що у експертів РПР не мало б взагалі виникати жодних запитань подавати чи не подавати їх до пакету документів, для участі в конкурсі на обрання членів ГРД.

Але що ми маємо? А маємо те, що члени РПР самостійно писали положення про ГРД в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», а в результаті самі ж його і не дотримались. Натомість, члени ВККС заплющили очі на очевидні порушення громадськими об’єднаннями із групи РПР положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та допустили вказаних осіб до участі в конкурсі на посади членів ГРД.

Чи можливо уявити те, що представники РПР, які мають ступінь докторів юридичних наук (Жернаков Михайло, Куйбіда Роман та інші) на практиці абсолютно не орієнтуються ані в термінології, ані в тому, що вони ж самі пишуть. Про яку якість майбутніх висновків ГРД тоді варто говорити? І чи варто говорити про їх об'єктивність взагалі?