Гіркі уроки 2014 року, які нинішнє керівництво Генеральної прокуратури вважає за краще не бачити: Крим. Майже суцільне і поголовне зрадництво міліції, прокурорських працівників, суддів. Правоохоронна і судова системи перестали виконувати свої функції по захисту державності. Ніякого опору так званим «народним дружинам», «козакам» нікім не чинилось.
Донбас. Після початку активних бойових дій на території Донецької та Луганської областей відбувся колапс правоохоронної діяльності.
Частина територіальної міліції, прокурорів і суддів відразу перейшли на бік сепаратистів, частина просто поклали заяви про звільнення і не побажали виконувати свої функції, коли поряд рвуться снаряди і літають кулі.
Залишились одиниці, які практично не впливали на стан правопорядку і злочинності. Особливо це було відчутним у військових формуваннях, які масово перекидали туди з інших регіонів України.
Військові суди були розформовані у 2010 році, а військова прокуратура – у 2012. Підтримувати правопорядок у військах в зоні бойових дій виявилось просто нікому. Повна безкарність розбещує. Особливо під час війни.
І понеслось!! Лише кілька прикладів, що творилось там у 2014 - 2015 роках.
Знайшли військовослужбовця з кульовими пораненнями голови – висновок – самогубство. А те, що в голову і шию попало аж 5 куль – та то нічого, все одно поліція вважала це самогубством.
Цитую батьків: «Спустя год и 9 месяцев после гибели экспертиза подтвердила очевидное: 30-летний Евгений Л. не расстреливал себя очередями из автомата. Да еще с расстояния не менее 2-х метров. Его убили 1 июля 2014 года. Перед смертью еще и пытали. Тело было изуродовано, на лице застыл отпечаток чьей-то подошвы. И сделали это не террористы, и не российские военные. В палатке были только украинские военнослужащие. Когда мы его раздели перед похоронами, увидели порезы и ожоги. Зубы были выбиты, глаз вдавлен, сломан нос.»Першій висновок поліції – самогубство. Рішення скасовано, винні так і не знайдені.
ЩЕ РАЗ ПРО РОЗСЛІДУВАННЯ НЕБОЙОВИХ ВТРАТ ЗСУ
28.03.2015 року інший військовослужбовець був виявлений у палатці мертвим, із зав’язаними позаду руками, зв’язаними ногами, прив’язаними до стійкий палатки, з кляпом у роті, заклеєним зверху липкою стрічкою. На тілі експертом були виявлені тілесні ушкодження, спричинені незадовго до смерті. Згідно висновку експерта причина смерті – гостра коронарна недостатність на тлі алкогольного сп’яніння. Через 3 місяці слідчим поліції кримінальне провадження було закрито «за відсутності події кримінального правопорушення». Серце же не витримало. Це рішення неодноразово скасовувалось. Батьки подали заяву про бездіяльність влади України до ЄСПЛ.
Військовослужбовець Роман Г. загинув у бліндажі від вибуху гранати в районі груді та животу. Перша офіційна версія – самогубство. Поліцію не засмутило, що Роман Г. до цього виступав проти незаконного пропуску вантажів і йому погрожували. Не засмутило навіть те, що граната, що зірвалась, була не з того підрозділу, а дві гранати самого Романа виявились цілими. Винних немає.
Численні добровольчі формування на той час взагалі опинились за межами юридичної системи. По факту вони були, а юридично – їх, нібито, і не існувало. По усіх аспектах, у тому числі і кримінально-правовому. Переважна більшість добровольців героїчно воювали. Але не є секретом, що були ще і звичайні озброєні банди, які під час бойових дій рядились під добровольців, але займались звичайним розбоєм. Більшість випадків списано на війну і не розслідувалось.
Протягом 2014-2015 років це робили волонтери, переважно з міжнародних організацій або за їхні кошти. Навіть заяву про міжнародні гуманітарні злочини під час бойових дій у Донбасі в Міжнародний кримінальний суд підготовлено і подано не Україною, а віце-маршалом Сему Польщі Малгожатою Госевською на підставі зібраних волонтерами матеріалів. Україна почала подавати додаткові матеріали лише майже через рік після того.
Яскравий приклад – засудження італійським судом українського військовослужбовця Віталія Марківа. Цьому сприяло те, що обставини загибелі у 2014 році італійського журналіста Андреа Рокеллі в Україні просто ніхто не розслідував. Лише коли у 2017 році затримали в Італії Марківа, почалось якесь розслідування. Точніше, його імітація. Звичайно, італійський суд результати цього розслідування відмовився брати до уваги.
Це лише декілька прикладів, а їх сотні, якщо не тисячі. Усі вони є наслідком того, що в Україні в ці роки фактично була знищена військова кримінальна юстиція, а загальна система цивільної кримінальної юстиції держави виявилась абсолютно не готовою працювати в умовах війни.
При цьому правовому безладі у Донбасі було вирішено у 2014 році негайно відновити військові прокуратури. Але і це робилось настільки поспіхово, що цю роботу доручили не фахівцю, а пройдисвіту від юстиції, який взагалі не розумів, чим і як повинна була займатись військова прокуратура під час бойових дій.
Шляхом тривалих спроб і помилок створена ним система хоч і повільно, але почала наводити правопорядок у військових формуваннях. Військові прокуратури гарнізонів, регіонів і головна військова прокуратура складали більш менш пристосований до військової структури держави механізм виконання прокурорських функцій в боротьбі із злочинністю у військах.
Нові керівники Генпрокуратури, як практично і усі їх попередники, мають нестримну жагу реформувати прокуратуру. І як це було усі 28 років незалежності України, реформування прокуратури насамперед починається з військової прокуратури – того підрозділу, якого ніхто з керівників не знав і не розумів. По недосвідченості в прокурорській роботі нинішнім керівникам хіба Ю. Луценко дає фору.
У Законі, прийнятому 19.09.2019 року, викладено цей їх намір завуальовано: «У разі потреби рішенням Генерального прокурора можуть утворюватися спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора, на правах обласних прокуратур, на правах підрозділу обласної прокуратури, на правах окружних прокуратур, на правах підрозділу окружної прокуратури.»
Ніби то, логічним було би Головну військову прокуратуру переформувати в спеціалізовану прокуратуру «на правах структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора», нинішні військові прокуратури регіонів – в спеціалізовані прокуратури «на правах обласних прокуратур», військові прокуратури гарнізонів – в спеціалізовані прокуратури «на правах окружних прокуратур».
Ці прокуратури вже існують, мають обладнані приміщення, засоби зв’язку, транспорт, оргтехніку. Укомплектування та утримання їх за 5 минулих років коштувало державі сотні мільйонів гривень. Але яка економія, коли надано можливість експериментувати на державному рівні! Україна же багата, давайте усе спочатку зруйнуємо!
Під час своїх виступів Р. Рябошапка і призначений головним військовим прокурором В. Чумак неодноразово заявляли про те, що військові прокуратури будуть замінені спеціалізованими прокуратурами, укомплектованими цивільними працівниками.
Можливо, вони не мали умислу на обман суспільства, але тоді просто не уявляли, в що саме вони будуть реформувати військову прокуратуру.
27.11.2019 року під час засідання Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності справжні наміри керівників генпрокуратури були продемонстровані наочно.
Насправді ніяких спеціалізованих прокуратур, які виконували би прокурорські функції у військах, не передбачається.В Офісі Генерального прокурора планується створити невеличке Управління, а в прокуратурах областей – відділи по 7-10 прокурорів. І саме ці відділи обласних прокуратур будуть виконувати основну роботу з прокурорського нагляду за розслідуванням злочинів у військових формуваннях на території областей. А це включає в себе, насамперед, процесуальне керівництво цими розслідуваннями, участь по цих кримінальних провадженнях в судах під час досудового розслідування і підтримання по цих справах публічного обвинувачення.
Тобто, цей відділ обласної прокуратури фактично повинен виконувати функції, які зазвичай виконують прокурори первинного ланцюжка – окружних прокуратур, розташованих в райцентрах і містах області.
Якщо розглянути, наприклад, Донецьку область, то відстань від Маріуполя, де знаходиться прокуратура Донецької області, до кордонів зони обслуговування, де досить щільно дислоковані військові підрозділи, сягає 200-250 км. Піднаглядні слідчі Територіального управління ДБР в м. Краматорську перебуватимуть на відстані 250 км. Під контролем України перебуває повністю або частково 13 районів Донецької області, тому при розгляді будь яких питань суддями цих районних судів прокурорам відділу обласної прокуратури буде необхідно постійно їздити в ці суди.
З урахуванням обсягів роботи і того, що їм доведеться дуже значну частину робочого часу мотатись між різними судами або місцем розташування слідчих підрозділів поліції або ДБР, цим прокурорам доведеться забути про відпочинок, вихідні, сім’ю. Їх робота передбачається переважно на колесах. Зараз ці відділи ще можна буде укомплектувати з тих колишніх військових прокурорів, хто залишиться після «трьох кіл пекла», як дехто називає нинішнє тестування.
Але згодом виникне проблема подальшого доукомплектування. Стаття 27 Закону України «Про прокуратуру» передбачає для прокурора обласної прокуратури стаж роботи в галузі права не менше 3-х років.
Можу навангувати вже зараз, що в разі сформування у 2020 році в обласних прокуратурах таких відділів по нагляду за розслідуванням правопорушень у військах їх працівники будуть шукати щонайменшу можливість переведення в інші відділи обласної прокуратури, а нове поповнення з тих, хто пропрацює 3 і більше роки, знайти буде дуже важко. Ці відділи заздалегідь приречені на некомплект кадрів і невелике бажання працювати в них. Вони будуть місцем заслання не самих кращих.
Не розуміти цих сумних реалій майбутньої роботи подібних відділів можуть тільки керівники, які не мають жодного уявлення, як насправді працює прокуратура знизу - доверху.
Схоже, Р.Рябошапка і В.Чумак відносяться саме до таких, якщо планують впроваджувати цю надуману і відірвану від реального життя схему.
Для якісної і відданої роботи в працівника повинен бути стимул. Значно більший обсяг роботи з постійними роз’їздами за однакову з іншими прокурорами обласної прокуратури, які мають менший обсяг роботи, зарплатню, та й ще ризик перебування поблизу району бойових дій – це не може стати належним стимулом. І з окружних прокуратур у ці відділи навряд чи знайдеться багато бажаючих. Одна справа – пересуватись максиму в межах району, а частіше в межах одного населеного пункту до поліції або суду. Більша на 10 % зарплата у відділі по нагляду за розслідуванням правопорушень у військах обласної прокуратури не компенсує роз’їзний характер роботи.
І це – для позиційних бойових дій, коли немає активного переміщення військ, як своїх, так і противника.
На пустому місці, без матеріальної бази, а головне – без підготовлених кадрів це - звичайна волюнтаристська заява, яка не має нічого спільного з реальністю.Укомплектувати спеціалізовані прокуратури можна буде виключно цивільними кадрами. А трудове право цивільних осіб передбачає виключно власне бажання працівника йти працювати в спеціалізовану прокуратуру.
Сумнівно, що коли знову почнеться стрільба, такі бажаючі знайдуться в достатній кількості.Тому ці ідеї керівників Генеральної прокуратури із реорганізації військової прокуратури є відірваним від життя теоретичним маревом осіб, які просто не уявляють собі, як слід організовувати прокурорську роботу на місцях, тим більше в умовах ескалації бойових дій.
Відтак, Україна, на жаль, не може вважати себе убезпеченою від ще одного правового вакууму в боротьбі зі злочинністю в зоні бойових дій в разі їх активізації.
Описане на початку цієї статті може повторитись і в ще більш жахливих формах. Бо до керівництва прокуратурою прийшли теоретики, які до цього жодного дня не працювали в ній, не мають навіть елементарного розуміння способів і засобів виконання прокуратурою своїх функцій у військових формуваннях, тим більше під час активних бойових дій, організації цієї роботи.
Біда України останнього десятиріччя - непрофесійність керівних кадрів. І цей процес, на жаль, триває.
