Вчора міністр юстиції Павло Петренко в чергове критично висловився на адресу Національного агентства з питань запобігання корупції. Він рекомендував членам НАЗК «взятися за руки, написати заяву і піти вже, не мучитися самим, і не мучити такий важливий орган, як НАЗК». При цьому міністр констатував, що «ці випадкові люди, керівники НАЗК, на жаль, не мають волі навіть подати у відставку».
На перший погляд, нічого екстраординарного сказано не було. Адже роботу НАЗК за останні кілька місяців не критикував хіба що зовсім ледачий. Питання про переформатування складу НАЗК виникало неодноразово і на різних рівнях. Для цього навіть закон готові змінити – проект уже внесено на розгляд парламенту. Але насправді вчора міністр юстиції начебто мимохідь сказав надзвичайно важливу річ, на яку могли й не звернути увагу. Він назвав членів НАЗК «випадковими людьми» у НАЗК.
Стоп!!! Як – «випадкові»? А як же тоді бути з тим, що всі вони були призначені за результатами широко розрекламованого КОНКУРСУ, проведеного за спеціально визначеною законом процедурою.
Цьому конкурсу передувало демократичне формування конкурсної комісії, до складу якої увійшли представники президента, Кабінету Міністрів, голова Нацдержслужби, а також чотири особи, запропоновані громадськими об’єднаннями антикорупційного спрямування. Склад конкурсної комісії кілька раз змінювався з ініціативи суб’єктів її формування та за рішенням Кабміну.
Кабмін прийняв спеціальне Положення про проведення конкурсу з відбору кандидатів на посади членів НАЗК, затвердив Регламент роботи конкурсної комісії. Далі конкурсна комісія за встановленою законом, вказаними положенням і регламентом відкритою (!!!) процедурою провела конкурс з відбору кандидатів на посади членів НАЗК. І за логікою її роботи вибрала найкращих. Слід підкреслити, що головою цієї комісії була перший заступник міністра юстиції Н.Севостьянова. Кабінет міністрів погодився з результатами відбору і призначив рекомендованих конкурсною комісією кандидатів членами НАЗК.
Тобто, конкурсна процедура відбору та призначення членів НАЗК мала в принципі виключити потрапляння «випадкових» людей до НАЗК. Адже суть конкурсу і його мета полягають у тому, щоб з усіх можливих кандидатів відібрати найбільш достойних – компетентних, порядних, чесних.
Якщо член Уряду називає членів НАЗК «випадковими людьми», то по суті він стверджує, що проведений з великою помпою КОНКУРС – це фарс! Що він проводився некомпетентною чи заангажованою конкурсною комісією. Що Уряд був «сліпим», коли призначав і членів конкурсної комісії, і членів НАЗК.
У певному сенсі твердження міністра юстиції потрібно сприйняти як істину. Бо насправді він зафіксував проблему, про яку мені вже неодноразово, доводилось говорити. Проблема полягає у тому, що правильну по своїй суті ідею конкурсного порядку зайняття посад в Україні практично повністю дискредитовано. Конкурс перетворено у таке собі прикриття політичних та інших «договорняків» і протягування потрібних людей на потрібні посади. Як це було з «конкурсним» призначенням глав Миколаївської та Київської обласної державної адміністрації. Як це є з відбором кандидатів на посаду директора ДБР. Як це є з конкурсом по відбору суддів нового Верховного суду. Як це є і буде у багатьох інших випадках.
З часом так само може виявитися, що призначені на конкурсних засадах директор ДБР, судді ВС, глави держадміністрацій, держсекретарі міністерств та інші високопосадові державні чиновники – це суцільно «випадкові люди». Випадкові тому, що відбираються зовсім не випадковими, а спеціально підібраними для цього членами конкурсних комісії – «своїми». І на цьому моменті загострив суспільну увагу доцент Києво-Могилянської академії В.Сущенко, який на певному етапі діяльності конкурсної комісії з відбору членів НАЗК вийшов з її складу, вважаючи неможливою свою участь у її роботі.
І головне: відповідальність за неналежну роботу НАЗК не можна покладати виключно на членів НАЗК, як це намагаються сьогодні зробити. Левова частина такої відповідальності лежить на тих, хто визначав склад цього органу – на суб’єктах формування конкурсної комісії, на самій конкурсній комісії, на Кабінеті міністрів, який призначав і членів конкурсної комісії, і членів НАЗК. Бо те, що маємо сьогодні з діяльністю НАЗК, є наслідком, а не причиною.
Першопричина появи «випадкових» людей в НАЗК, ДБР, Верховному суді, міністерствах і державних адміністраціях пов’язана з наявністю «випадкових» людей у політичному керівництві, КМ, парламенті та в інших інституціях, які мають відношення до заповнення важливих державних посад за конкурсною процедурою.
