25 август 2019, Воскресенье, 11:54

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Майбутнє військової прокуратури: Історія нікого нічому не вчить

8 августа 2019г.
0

Знову лунають заклики ліквідувати військову прокуратуру. Це не вперше за роки незалежності України.

УКРАЇНСЬКА ВОЄННА ЮСТИЦІЯ. НАПЕРЕДОДНІ КАТАКЛІЗМУ

1991 року Генеральна прокуратура України отримала в підпорядкування нову для себе, незнайому і невідому структуру, особливостей якої ніхто з цивільних керівників не знав. Не обтяжуючи себе вивченням цих особливостей, за тодішньою модою – зламати все, що залишилось від Союзу, було вирішено ліквідувати військові прокуратури, створити щось нове, українське – спеціалізовані цивільні прокуратури по нагляду за додержанням законів у Збройних Силах та інших військових формуваннях. Рішення було закріплено законодавчо – постановою Верховної Ради України від 30.01.1992 року «Про підпорядкування військових прокуратур». Це була перша в історії незалежної України, але, на жаль, не остання спроба ліквідації військових прокуратур.

Але після розпаду СРСР у 1991-1994 роках відбувся вибух злочинності у військах, коли в кілька разів зросли крадіжки зброї, військовослужбовці масово залишали військові частини, часто із зброєю вчиняли багато інших тяжких військових злочинів.

Генеральна прокуратура України в цих умовах просто не змогла створити нову структуру замість військових прокуратур. Для цього не було ні часу, ні можливостей, оскільки швидко зростала злочинність у військах, треба було займатись боротьбою з нею, а не реформами.

Тому сприяла ще і категорична позиція тодішнього Міністра оборони України Костянтина Морозова, який заявив Генеральному прокурору України, що державі і новонародженим Збройним Силам України вкрай потрібний вже діючий працездатний і ефективний правоохоронний орган у військах, яким є військова прокуратура, а не обіцянки створити протягом невизначеного перехідного періоду щось нове на заміну військовим прокуратурам. За цей час Збройні Сили захлинуться у злочинності.

ХТО БУДЕ БОРОТИСЬ ІЗ ЗЛОЧИННІСТЮ У ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАННЯХ?

Здоровий глузд тоді переміг, було визнано помилковість наміру створювати якісь нові прокуратури з цивільними працівниками замість військових прокуратур, укомплектованих фахово підготовленими офіцерськими кадрами.

Чергова хвиля реформаторства військової прокуратури здійнялась у 1999-2000 роках із призначенням генеральним прокурором Михайла Потебенька. На той час навалу злочинності в армії військовими прокурорами вже вдалось зупинити. Відтак знову виникла нова ідея – в області повинен бути один прокурор, а усі інші – транспортні, природоохоронні, інші спеціалізовані, в тому числі і військові прокурори мають підпорядковуватись одній особі.

До речі, нині подібні думки лунають і серед тих, хто прийшов до влади 2019 року.

Тоді була створена комісія з перевірки роботи і реформування військових прокуратур. Проте, коли її члени ознайомилася більш детально з особливостями роботи у військах, почула від більшості територіальних прокурорів категоричне небажання брати під нагляд такий специфічний для них об’єкт, як військові формування, реформаторський запал згас.

Слід наголосити, що ця спроба "реформи" відбувалось у мирний час, коли ніхто навіть уявити не міг, що Україні доведеться воювати.

БЕЗЗАХИСНІ ОФІЦЕРИ

Обмежились скороченням штатної чисельності офіцерів військових прокуратур, що об’єктивно було обумовлено зменшенням рівня злочинності у військових формуваннях, але систему військових прокуратур було збережено.

Неодноразово робив голосні заяви про ліквідацію військової прокуратури тричі генеральний прокурор Святослав Піскун.  Чого вартує його фраза, кинута перед відльотом в одну з п’ятниць у закордонний вояж 2003 році про те, що «з понеділка» військової прокуратури вже немає! Наступного понеділка під багатьма військовими прокуратурами вже чергували журналісти, щоб зафіксувати, як будуть заколочувати двері військових прокуратур. Але повернувшись на Батьківщину, Піскун пояснив, що журналісти його неправильно зрозуміли. Як кажуть, «ложечки знайшлись, але осад залишився».

Але найсильнішим реформаторський зуд щодо військових прокуратур був у донецьких "реформаторів" - Васильєва, Медведька та Пшонка. Кожен із них намагався або якось реформувати, або ліквідувати військову прокуратуру.

Останній цвях у труну військової прокуратури 2012 року забив Пшонка - нині ексгенпрокурор-втікач та його посіпаки.

ВОЕННЫЕ ПРОКУРОРЫ НЕ ПРОЧЬ ПРИСТРЕЛИТЬ ПОРТНОВА

А результатом став повний правовий колапс на Сході України 2014 року, коли почались активні бойові дії. Більшість цивільних працівників територіальних прокуратур, міліції поклали заяви на звільнення. Своє життя дорожче, вони не бажали працювати там, де стріляють.

Територіальні правоохоронні органи в зоні ведення бойових дій фактично припинили виконувати правоохоронні функції, особливо щодо військовослужбовців і військових формувань.

На їх боці є ст. 43 Конституції України, яка забороняє примусову працю. Не хоче людина виконувати якусь роботу – вона має право звільнитись і не виконувати її. А цивільні прокурори і міліціонери не хотіли ризикувати своїм життям. Легше звільнитись. Тим більше, жодної відповідальності для них за відмову працювати в небезпечній зоні законодавством не передбачено.

Про це ніхто з колишньої влади вголос не говорить, але усі розуміють, що відбулвалось 2014 року на території Донецької і Луганської областей. Злочинність з обох сторін збройного конфлікту значною частиною не реєструвалась, не розслідувалась і не припинялась.

НАСЛІДКИ НЕПРОФЕСІЙНОСТІ

Процесуально не фіксувались і не розслідувались факти воєнних гуманітарних злочинів, обстріли української території з території РФ, інші тяжкі і особливо тяжкі злочини.

Зараз у нас позиційна війна, активні бойові дії начебто не ведуться. Чи є у когось упевненість, що в нас не буде ескалації військового конфлікту? На жаль, ні! Ми приречені жити в постійній готовності до можливої війни. А тому повинні робити висновки з недавньої історії українських органів кримінальної юстиції у військах. Ці структури мають бути готовими до виконання своїх функцій в разі загострення ситуації.

Відновлення восени 2014 року військової прокуратури було вимушеним і правильним кроком, продиктованим необхідністю термінового наведення порядку у військах і на території, де відбувались бойові дії.

Вирішальним було те, що та же 43 стаття Конституції визначає, що не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба. Військовому прокурору можна віддати наказ виконувати правоохоронні функції в зоні бойових дій і відмова від виконання цього наказу передбачає кримінальну відповідальність.

На жаль, правильна ідея була зіпсована незграбним втіленням її у життя. Насамперед, тим, що реалізувати її доручили не фахівцю, а випадковій людині - дуже далекій від військової сфери.

Анатолій Матіос не був, і за 5 років перебування в посаді так і не став, фахівцем у галузі військової юстиції. Внаслідок призначення у 2014 році його головним військовим прокурором створений ним орган лише частково виконував і виконує ті функції, які мав би виконувати під час ведення військовими формуваннями України бойових дій. Бо Матіос просто не знав, чим і як повинна займатись військова прокуратура. І це – біда військової прокуратури, як системи. Їй просто дуже не повезло з керівником.

А зараз вкрай негативний імідж особи очільника військової прокуратури у суспільстві необґрунтовано переноситься і на усю систему, яку він очолює. Це створило негативне ставлення до військової прокуратури, як до спеціального правоохоронного органу, що не завжди є справедливим.

КОЛИ ВІЙСЬКОВІЙ ПРОКУРАТУРІ НЕМА ЧОГО РОБИТИ

Ліквідуючи 2012 року військову прокуратуру, влада Януковича також знайшла, ніби то, логічні пояснення цього. А за два роки довелось її відновлювати. Життя змусило! Начебто слушні обґрунтування ліквідації військової прокуратури ми можемо почути і зараз. Але складається враження, що можлива ліквідація системи військових прокуратур розглядається, насамперед, як спосіб позбутись Матіоса, який вчепився за посаду, наче кліщ.

Саме тому останній рік він наполегливо розповсюджує думку, що його не можна звільняти з посади, так як він є військовим і має підписаний контракт на проходження військової служби. Це є повною нісенітницею. Звільнити його може генеральний прокурор і зараз. Було би бажання. Тільки у Юрія Луценка його не має - занадто багато про нього знає Матіос. Та й самому Луценку залишилось перебувати в посаді лічені дні.

А новопризначеному генпрокурору ніщо не заважає це зробити...

ДЕ СХОВАТИСЬ МАТІОСУ?

Безумовно, військову прокуратуру потрібно звільнити і від Матіоса, і від  усіх відданих йому випадкових людей, якими він за 5 років оточив себе. Усі вони - з територіальних прокуратур або інших органів, і до цього не мали жодного досвіду роботи у військах, або знань військового законодавства. І за роки роботи під орудою Матіоса вони цього так і не засвоїли.

Але в середня та низова ланка керівництва має чимало добре підготовлених і грамотних саме у галузі військової юстиції фахівців, які мають і досвід, і бажання працювати на Україну!

За належної фільтрації цей кістяк можна і треба використати, як основу відновленої військової прокуратури, яка у межах чинного законодавства виконувати свої функції з процесуального керівництва досудовим розслідуванням правопорушень у військових формуваннях.

Натомість ліквідація усієї системи військових прокуратур буде велика помилка. Не слід знову ступати на ті ж граблі, як 2014 року.

Сподівання, що слідчі підрозділи Державного бюро розслідувань зможуть забезпечувати захист від кримінальних посягань у військовій сфері, були викликані лише незнанням реальної ситуації. А вона не дуже радісна. Відділи ДБР із розслідування військових злочинів укомплектовані переважно особами, які не мають не тільки відповідного досвіду, а й слідчої практики взагалі.

ЧИ ВИРІШИТЬ ДБР ПРОБЛЕМУ ІЗ ЗЛОЧИНАМИ У ВІЙСЬКАХ?

Матіос навмисно заблокував перехід досвідчених слідчих кадрів з військової прокуратури в ДБР. А тому в слідчих підрозділах Держбюро відсоток тих, хто має хоч якійсь досвід роботи у військовій сфері не перевищує 5 %.

До того ж чисельність слідчих ДБР не здатна забезпечити належне і якісне розслідування злочинів у військах. Їх всього біля 100 осіб. Вже зараз за середнього навантаження у 30 кримінальних проваджень на одного слідчого ДБР  - на слідчих у військах припадає до 100 і більше кримінальних проваджень. Вони просто фізично не спроможні впоратись із такою кількісттю справ.

Слідчі підрозділи Бюро з розслідування військових злочинів розташовані лише в місцях дислокації територіальних управлінь ДБР. Віддаленість їх від підслідних військових частин і об’єктів досягає 200-300 кілометрів. Відтак вони фізично не можуть забезпечувати оперативні виїзди на місця події і проведення первинних слідчих дій.

До того ж у ДБР - цивільні держслужбовці, які працюють за трудовими угодами. Враховуючи досвід 2014 року, чи є гарантія, що в разі ескалації військового конфлікту вони не покладуть заяви про звільнення і відмовляться працювати в небезпечних зонах ведення бойових дій?

На жаль, реалії такі, що значну частину роботи по розслідуванню злочинів у військах в даний час фактично виконують не слідчі ДБР, а військові прокурори. Слідчі ДБР лише підписують основні процесуальні документи і вчаться таким чином методиці розслідування військових злочинів. Ліквідувати військових прокурорів – залишити цих слідчих ДБР часто безпомічними сам на сам із досить високою злочинністю у військах.

Є ще й економічний чинник. Україна не така багата, щоб, витративши сотні мільйонів гривень на відновлення і забезпечення роботи протягом 5 років військової прокуратури, викинути їх зараз в повітря. Наразі військові прокуратури обладнані приміщеннями, технікою, зв’язком, кадрами. Їх дислокація максимально наближена до військових частин. А головне – за останні 5 років слідчій апарат ВП отримав певний досвід розслідування злочинів у військах. Втрачати ці кадрі – невиправдана розкіш, яку Україна не може собі дозволити.

ДО СУДДІВ ПОВОЛІ ДОХОДИТЬ, ЩО ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ – НЕ ЦИВІЛЬНІ

На мою думку, більш доцільним було б:

- звільнити військову прокуратуру від одіозного Матіоса та його найближчого оточення. Натомість, призначити фахівців у галузі військової юстиції;

- вирішити питання дислокації слідчих підрозділів ДБР із розслідування військових злочинів за місцем дислокації військових прокуратур на вивільнених від скорочення військових прокуратур площах. Нині лише ¼ військових прокуратур розташована у місцях дислокації територіальних управлінь ДБР. Частину скорочених працівників військових прокуратур із досвідом роботи у військах потрібно перевести в ці підрозділи ДБР;

- на законодавчому рівні вдосконалити питання діяльності роботи ДБР, у тому числі щодо статусу слідчих, уточнення їх підслідності.

І за належної співпраці ВП і ДБР Україна отримає ефективну систему кримінальної юстиції у військах.

ГЕНЕРАЛЬСЬКЕ ЗВАННЯ, ЯК ПОДАРУНОК

Анатолій Маркевич Закінчив із відзнакою у 1982 році військово-юридичний факультет Військового Інституту. У 1982-1991 роках працював на різних посадах у військових прокуратурах Збройних Сил СРСР. У 1992-2005 роках - в системі військових прокуратур Генеральної прокуратури України. Пройшов службові сходинки від слідчого військової прокуратури гарнізону (армії) до заступника військового прокурора Центрального регіону України, полковник юстиції запасу, почесний працівник прокуратури України, ветеран прокуратури України. З 2006 року адвокат в м. Києві.