22 березень 2024, П'ятниця, 19:18

Міф про «безстроковість» застави, як міри запобіжного заходу

23 Травня 2018г.
1 292

Що буде, якщо я внесу заставу?. Так починається питання більшості клієнтів перед обранням міри запобіжного заходу. Відповідей може бути кілька, але одна з них, - повернення коштів після спливу строку обовязків, які забезпечуються заставою, може перетворитися на окремий процес, і ось чому.

Всі запобіжні заходи, які визначені законом обираються на строк визначений ухвалою, але не більше 60 днів. Тобто запобіжний захід діє доти, доки діє ухвала і діє строк, який визначений у ній. Із спливом строку дії ухвали, припиняється і дія запобіжного заходу, якщо останній не був продовжений іншою ухвалою. Ця правова конструкція є логічною, зрозумілою, співвідноситься із законодавством та практикою.

Звідси має бути логічною правова конструкція: застава забезпечує виконання обовязків, які покладені на особу і ці дві правові категорії нерозривно повязані між собою, а закінчення обовязків призводить до закінчення строку перебування застави на рахунку у бюджеті.

Але, чому тоді виключенням з правила є внесена застава, яка наче має залишатися на рахунку в бюджеті, якщо обрані особі обовязки, які забезпечуються заставою, нерозривно повязані із нею - спливли?

Якщо прибрати з цієї конструкції обовязки, застава фактично не забезпечує нічого і продовження знаходження її на рахунках держказначейства України - є суто безвідсотковим депозитом фізичної особи у бюджет України.

Звідси ймовірно породжується практика обрання судами надмірних застав в десятки мільйонів, адже це вільні кошти на тривалий період в бюджеті України, які спробуй ще поверни, але це вже інша тема.

Проблематика даного питання повязана з тим, що строк перебування внесеної застави на відповідних рахунках бюджету після спливу строку обовязків - не врегульований чинним законодавством, відповідно це породжує доволі не логічну судову практику, у відповідності до якої, внесена застава наче є безстроковою та продовжує «знаходитись у бюджеті» навіть тоді, коли спливли строки обовязків покладених на особу згідно ухвали.

Відповідно в подальшому органами досудового розслідування така практика використовується, як засіб маніпулювання, або навіть засіб психічного тиску на осіб підозрюваного чи обвинуваченого.

Пропоную розглянути наступні правові конструкції діючого закону:

Ст. 203 КПК України визначає, ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження.

Ч. 11 ст. 182 КПК України, застава яка не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.

Ч. 2 ст. 196 КПК України, в ухвалі про застосування запобіжного заходу, не повязаного із триманням під вартою, зазначаються конкретні обовязки, передбачені ч.5 ст. 194 КПК України, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого, та у випадках встановлених цим кодексом, строк на який їх покладено.

Ч. 1 ст 197 КПК України,  строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою не може перевищувати шістдесят днів.

«Корінь зла» прихований лише в п. 6 ст. 195 КПК України, а саме, обовязки передбачені цією статтею можуть бути покладені на строк не більше двох місяців… Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обовязки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обовязки скасовуються.

Деяка судова практика, саме так її можна назвати, виходячи лише з визначення «в цій частині» породила помилкову правову конструкцію за якою, застава після спливу строку покладених обовязків, продовжує забезпечувати загальний обовязок виконання вимог слідчого/прокурора.

Проте, якщо розкласти п. 6 ст. 195 КПК України на окремі правові категорії, все стане зрозуміло, і доволі легко дійти висновку, що все ж таки зі спливом строку покладених обовязків, застава все ж таки має бути повернута заставодавцю і вона не є безстроковою, а саме:

Застава забезпечує лише «покладені» відповідні обовязки, це передбачено самою статтею. Обовязки покладаються лише ухвалою суду.

Правова ж природа загального обовязку виконання вимог слідчого/прокурора, який згідно помилкової судової практики наче б то продовжує забезпечуватись заставою, після спливу покладених ухвалою обовязків, не полягає у «покладенні» на особу даного обовязку. Правова природа загального обовязку виконання вимог полягає у «виникненні» обовязку у звязку із набуттям особою певного статусу.

З цього виникає ще ряд питаннь:

- чи може розповсюджуватись на заставодавця дія ухвали чи закону після спливу строку обовязків?

- чи покладений на заставодавця обовязок продовжувати зберігати на депозитних рахунках держбюджету свої кошти для забезпечення виконання підозрюваним чи обвинуваченим загального обовязку, який не покладений ухвалою?

Сподіваюсь, що після цієї статті, кожен суддя, який хоч раз прийняв так зване рішення про безстроковість застави, все ж таки зважить на те, що ми маємо справу з цілком логічною побудовою правової норми, а твердження про безстроковість дії застави навпаки, протирічать будь-якій логіці і нормі закону.

Джерело

14433109 569474079915734 3434268720809311095 N
Костянтин Глоба Адвокат, Партнер АО "BARRISTERS"