Микола Голомша: Нащадки тих, хто постраждав від Голодомору, можуть позиватися до Кремля - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

09 декабрь 2019, Понедельник, 22:12

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Микола Голомша: Нащадки тих, хто постраждав від Голодомору, можуть позиватися до Кремля

23 ноября 2019г.

У четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні

Із огляду на те, що Росія після розпаду СРСР офіційно не засудила злочини сталінського режиму, а за президентства Володимира Путіна розпочалася інформаційна кампанія реабілітації Йосипа Сталіна, українські громадяни мають формальні підстави позиватися до Кремля щодо компенсації матеріальної й моральної шкоди, завданої їхнім рідним сталінським режимом у 1932–1933 роках. Таку думку висловив Радіо Свобода колишній заступник генерального прокурора, представник сторони обвинувачення в судовому доведенні факту геноциду проти українського народу Микола Голомша.

– Як відбувалася підготовка до процесу?

– Я, будучи заступником генпрокурора (2003–2005 роки – ред.), намагався порушувати це питання, але відчував дуже великий спротив керівництва. Звісно, всі озиралися на Росію, яка завжди заперечувала факт геноциду українського народу. Тому, після узгодження питання з Інститутом народознавства, з активними громадсько-політичними діячами і на рівні президента Віктора Ющенка, було розпочате розслідування.

Мої ініціативи в ГПУ не увінчалися успіхом – мене неодноразово наполегливо попереджали, щоб я «не влазив у політику». Хоча де тут політика?!.

Тому це розслідування розпочала Служба безпеки України під керівництвом Валентина Наливайченка, його заступника Миколи Герасименка і начальника слідчого управління Василя Вовка.

Слідчі СБУ напрацювали 216 томів справи, де геополітично, хронікально і організаційно було доведено здійснення геноциду українського народу.

– Якими доказами оперувала сторона звинувачення, доводячи, що Голодомор був геноцидом?

  • Голодомор організовувався для винищення за етнічною ознакою – на територіях найбільшої концентрації українців.
  • Сталінський режим умисне ставив непосильні умови хлібозаготівлі.
  • Села, де не виконували нереальний план, де знаходили хоч якісь припаси, за так званим законом «про три колоски» заносили в «чорні дошки».
  • Людей засуджували, карали, розстрілювали за приховування харчів, намагання втекти, по суті, за намагання вижити.
  • Села оточували війська, нікого не впускали і не випускали, постійно обшукували домівки.
  • На оточених «заградзагонами» територіях без жодної допомоги люди масово вмирали з голоду.
  • При цьому з країни ешелонами вивозили зерно.
  • Деякі перші секретарі райкомів партії били на сполох. Але їх за це репресували.
  • Паралельно проводилася деукраїнізація, в опустілі села завозили людей із Росії, і ніхто навіть не питав, де люди, які жили у цих хатах.
  • Це все відбувалося під прямим керівництвом Кремля, КПРС і особисто Йосипа Сталіна.
  • Керівництво СРСР видавало відповідні декрети, чіткі інструкції, як проводити каральні операції.
  • Влада здійснювала планомірні дії для блокування поширення інформації про масову загибель людей від голоду.

На мій погляд, ці докази беззаперечно доводять, що це геноцид. І, як злочин проти людяності, цей злочин сталінського режиму не має терміну давності.

Мене особисто це розслідування дуже вразило. Ось один лише епізод про молодого чоловіка: «Село оточене солдатами, нікого не випускають, в хаті все вичистили активісти і комуністи, розтоптали навіть картоплю, яка варилась. Родина голодує: їдять котів, собак, хробаків, деруть кору з дерев. Померли батько, мати, дружина. Веде він за руку малолітнього сина, на руках півторарічна донька, і відчуває, що сам вже на межі смерті. Уявивши, у яких муках помиратимуть його діти, він доходить до ставка і топить їх там».

Психіка яких людей може винести такі страхіття?!

Беззаперечно, що кримінальну справу необхідно було порушити і розслідувати, а винуватців геноциду назвати офіційно – на підставі рішення суду.

Направленню справи про визнання Голодомору геноцидом до суду чинили величезний спротив. Тогочасне керівництво ГПУ категорично заборонило будь-кому підписувати постанову.

Мені це довелось робити таємно у коридорі.

В результаті суддя Апеляційного суду міста Києва Віктор Скавронік іменем України виніс постанову, якою «чиновники СРСР (Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар, Хатаєвич) визнані винними у організації геноциду українського народу».

– Що спільного і відмінного, на ваш погляд, є між цим процесом і, скажімо, встановленням факту Голокосту на Нюрнберзькому процесі?

– Голокост і Геноцид – тотожні поняття, мета злочинів була однаковою. Я дотепер не можу осмислити, чому Ізраїль не визнає геноциду українського народу.

Це однаково страшні і ганебні злочини, здійснені задля винищення цілої нації. Всі свідомі люди у світі повинні бути солідарними в оцінці цих фактів.

– Чи є перспективи доводити факт геноциду і злочинів проти людяності, скоєних сталінським режимом, у міжнародних судах? Чи є перспективи Міжнародного трибуналу над сталінським режимом?

– Думаю, що ні. Тому, що станом зараз це питання надзвичайно заполітизоване. Крім того, немає у живих жодного посадовця із числа організаторів.

На мою думку, достатньо рішення українського суду, яким визнано геноцид українського народу. Воно має юридичні наслідки.

Фактично наша держава і наші громадяни мають право послуговуватись цим правовим рішенням, яке дає підстави для відповідних стягнень за моральні і матеріальні збитки.

Це рішення має велике значення для світу. На міжнародній арені розуміють, що з цього питання існує не політичне, а саме правове рішення судової інстанції.

– Вірмени у питанні доведення факту геноциду ішли спочатку шляхом подавання окремими людьми судових позовів до певних турецьких банків, до державних установ. До кого, на вашу думку, можуть позиватися нащадки тих, хто пережив Голодомор?

– У правовій державі Україна це питання мало б бути належно опрацьоване. Країни світу, у які СРСР постачав зерно, насильно відібране у голодуючих, отримували повідомлення від своїх послів про те, що в Україні від голоду масово мруть люди. Це перше, що давало б підставу нащадкам стягувати з таких країн компенсацію.

Росія є правонаступницею СРСР і за весь час після розпаду Радянського Союзу офіційно не засудила сталінізм. Навіть, навпаки, там зараз активно іде реабілітація Сталіна.

Європарламент, вшановуючи жертв Другої світової війни, висловив занепокоєння намаганням керівництва Росії «відбілити злочини, скоєні радянським тоталітарним режимом», і наголосив, що розглядає їх як «небезпечний компонент інформаційної війни проти демократичної Європи».

Така політика російської влади призвела до того, що 51% росіян, за цьогорічними опитуваннями, «з повагою ставляться до Сталіна». Тож є підстави звертатися за відшкодуванням саме до теперішньої влади Росії. Люди мають право вимагати від Росії відповідного відшкодування.

Сама процедура, механізми мають бути ретельно і професійно пропрацьовані в Україні, щоб надати людям правовий інструментарій.

– Яким чином, на ваш погляд, можна і треба добиватися визнання у світі Голодомору геноцидом проти українців?

– Голодомор визнаний геноцидом 15 державами-членами ООН і Державою Ватикан.

Думаю, що наше зовнішньополітичне відомство зобов’язане і надалі ретельно працювати над тим, щоб кожна країна світу знала правду про мільйони українців, знищених сталінським режимом, і дала відповідну оцінку тій людські катастрофі.

Це є запобіжником для всього світопорядку – щоб таке не повторилося ніде й ніколи.