21 январь 2019, Понедельник, 21:24

взятка декларация ДТП в Харькове Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Мотиваційна основа процесу вербування громадян іноземними спецслужбами

11 января 2019г.
0

Юрій Михальчишин, Єгор Макогон

Формування та розстановка дієвого та кваліфікованого негласного апарату – агентів, агентурних груп і мереж – є одним із основних критеріїв оцінки ефективності роботи спецслужби.

Окрім традиційного алгоритму вербувальних заходів, що використовують оперативні співробітники усіх спецслужб світу (вивчення вербувального контингенту, підбір кандидатів на вербування, вербувальна пропозиція, закріплення вербування), великий обсяг оперативно вагомої інформації може здобуватися “втемну”, без класичного вербування людини в агенти іноземної розвідки. Приховане здобуття інформації не передбачає застосування ворожими розвідниками-агентуристами таких форм розвідувально-підривної діяльності, які легко виявляються українськими контррозвідувальними органами. Щобільше, багаторічне успішне ведення супротивником глибинних довгострокових програм підривної діяльності проти інформаційного суверенітету нашої держави робить використання наших співвітчизників “втемну” елементарною справою.

Вагомим компонентом гібридної війни є війна консцієнтальна, що ведеться проти певних типів свідомості, а не її носіїв. Два з половиною десятиліття ворожого та чужинського домінування в інформаційно-контентних операціях на території України сформували мотиваційно-психологічні передумови, що перетворюють сотні тисяч наших співвітчизників в беззахисний вербувальний контингент для іноспецслужб.

Потенційні об’єкти агентурного проникнення ворожих спецслужб потребують додаткового контррозвідувального захисту, зокрема, встановлення нормального морально-психологічного клімату в колективах. Негативного забарвлення набирають слабкі характерологічні особливості окремих груп та соціальних прошарків українського суспільства, що полегшують розвідувально-підривну діяльність ворога. Безпечність, імпульсивність, схильність до необдуманих вчинків, орієнтація на себе, відсутність інтересу до оточуючих, низька стресостійкість, знижена аналітична здатність, високий рівень задоволення собою, гіпертрофована впевненість у своїй незалежності та самостійності – ці риси стають типовими характеристиками покоління громадян, народжених за часів Незалежної України. Приховане здобування інформації з опорою на врахування цих характерологічних особливостей часто робить українців беззахисними об’єктами не тільки банального маніпулятивного впливу, а ворожих оперативних комбінацій.

Свого часу керівник Особливої групи при Голові ОГПУ, старший майор держбезпеки Яків Сєрєбрянскій, за час закордонних відряджень у 1920–1930-х роках особисто завербував близько 200 осіб на території Палестини, Бельгії, Франції, Румунії, Японії, Китаю та США. Один з керівників усієї радянської розвідувально-диверсійної роботи в Європі, наставник і корифей для сумнозвісного Павла Судоплатова міг би позаздрити умовам, в яких працюють резиденти та оперативні співробітники російських ФСБ, ГРУ та СЗР в реаліях практичної відсутності адекватного воєнному часу контррозвідувального режиму в сучасній Україні.

Мотиви вербування та прихованого здобуття інформації («втемну», без явного для об’єкта вербування) розподіляються на кілька груп, на основі яких будуються методи роботи з громадянами, що стають об’єктами оперативного інтересу іноспецслужби. Важливо наголосити, що мова йде як про класичні агентурні методи, так і про негласні розвідувальні опитування із зашифруванням мети перед об’єктом (останні вкрай важко виявляти в процесі контррозвідувальної роботи.)

Розглянемо їх за порядком.

І. Експлуатація найпоширеніших людських пороків та негативних емоційних станів.

1. Вербування на основі матеріальної зацікавленості об’єкта (експлуатація корисливих інтересів, жадібності), чи іншої зацікавленості особистісного характеру (через наявні можливості впливу задовольняються прагнення стрімко побудувати кар’єру, бажання досягнути владних позицій, високого суспільного статусу та ін.);

2. Вербування на основі шантажу (експлуатація фактору страху за власну безпеку й добробут, чи безпеку близьких осіб):

2.1. із використанням компромату (реального або сфабрикованого);

2.2. із погрозою застосування насильства, знищення майна та ін.;

2.3. із погрозою ураження близьких зв’язків (родичів, дітей та ін.).

3. Вербування на основі експлуатації сексуальних вподобань чи відхилень (підведення, знайомство та впровадження в оточення специфічного інтимного партнера, який підлаштовується та експлуатує індивідуальні для об’єкта статеві бажання, з метою виведення об’єкта на максимальну відвертість спілкування, емоційні одкровення, викликані якісною статевою близькістю та шантажу унікальним сексуальним задоволенням, яке об’єкт ніде більше не отримає).

4. Вербування із провокуванням наркозалежності та подальшою експлуатацією цієї звички, експлуатація пристрасті до ігроманії, колекціонерського фанатизму.

ІІ. Вербування на основі експлуатації менш поширених людських пороків та об’єктивних психоемоційних станів (провокація та використання безконтрольних емоційних проявів та станів):

1. Використання внутрішньої потреби в самоповазі, марнославстві (в діалогах з кандидатом на вербування принижується ступінь поінформованості, значимості його у середовищі, в яке він прагне потрапити чи бути там значимим, а потім пропонується довести зворотнє шляхом здобування та постачання потрібної інформації);

2. використання внутрішнього авантюризму об’єкта (пропонується взяти участь у більш значимій організації, ніж та, в якій наразі перебуває об’єкт, шляхом постачання інформації про діяльність останньої; переконання об’єкта у необхідності співпраці підтримується штучним культивуванням відчуття «ведення ним своєї «повноцінної» гри», «партнерських відносин з новими друзями», переконань в стилі «там ти ніхто, а тут ти партнер», «ти заслуговуєш більшого, ніж бути просто пішаком у них»);

3. експлуатація «холуйських інстинктів», прагнення догодити «сильним світу сього» (об’єкт вводиться в оману щодо значимості суб’єкта чи організації, яким варто «прислужити» для досягнення особистих перспектив);

4. експлуатація поточної життєвої зневіри, депресії об’єкта (використовується об’єктивне зниження уваги об’єкта, розмивання критеріїв моральних принципів у зазначених психоемоційних станах, наявності «готовності на все»).

Зазначені методи використовуються не лише для здобуття інформації, але й для здійснення дезінформаційних заходів.

ІІІ. «Підбирання ключа» (або «резонуюче підлаштування») – вивчення та використання суспільно-політичних поглядів та життєво-ціннісних орієнтацій об’єкта.

1. Використання неприязні до осіб чи груп (використовуються стереотипні налаштування об’єкта про «своїх» і «чужих» та установок типу «ворог мого ворога – мій друг («тимчасовий» союзник)»:

1.1. експлуатація бажань зведення рахунків з певною організацією чи особою, провокація і використання помсти, заздрощів, непереборного бажання нанести шкоду кривднику будь-якими засобами (байдуже якими);

1.2. експлуатація релігійних (зокрема міжконфесійних) протиріч;

1.3. експлуатація містечкового шовінізму (неприязні на основі регіональної специфіки чи територіального походження);

1.4. експлуатація мовного шовінізму чи лінгвістичних вподобань;

1.5. експлуатація космополітизму та прагнення набути громадянства зарубіжних держав;

1.6. експлуатація елітарних уявлень (кланових, соціально-класових протиріч).

2. Використання позитивних життєво-ціннісних орієнтацій (вдавання симпатій до поглядів об’єкта з метою «влізти в довіру»):

2.1. експлуатація потенційної чи реальної громадської активності об’єкта, розбудовчих, реформістських прагнень, прагнення досягти змін;

2.2. використання ґрунтовної, щирої релігійності;

2.3 експлуатація справжнього громадянського обов’язку, патріотизму.

Спосіб реалізації (п.п. 2.1-2.3): «авторитетна» «праведна» людина «із бездоганною репутацією» імітує захоплення поглядами об’єкта та паралельно імітує власну впливовість; після досягнення ступеню довіри слідує або пропозиція «перспективної спільної справи у складі «реальної сили» (наприклад це найпоширеніший спосіб втягнення у легендовані псевдонаціоналістичні організації – широко використовувався НКВС у 40-50 роки, та різними спецслужбами у 2014–18), або пропозиція постачання інформації з метою «передавання її в дієві руки, щоб пішов процес»).

2.4. експлуатація справжньої любові до професії, справи, хобі (для «втирання в довіру» імітується або «отримання професійної консультації», «експертний обмін думками», або «професійне спілкування між колегами»).

У разі, якщо до об’єкта «ключ підібраний», використовується його легковажність і інформація здобувається «втемну» шляхом:

- заохочення стану балакучості і здобуття інформації «між іншим»;

- «гра на опосередкованих» – відслідковування реакції об’єкта на спеціальні запитання, що задаються в суцільному потоці зі такими, що не представляють значення;

- заохочення стану балакучості шляхом «проведення паралелей» – вдавання, наче суб’єкта цікавлять не цілком конкретні обставини, про які розпитується, а подібні.

ІV. Використання виявлених намагань об’єкта отримати інформацію (об’єкту постачається малоцінна фактура, а взамін отримується значима інформація).

Підсумовуючи, вкажемо, що всі чотири групи методів є прикладами класичних способів агентурної роботи, причому методи груп II, III і IV належать до негласних розвідувальних опитувань – ефективного способу вивідування “втемну”.

З огляду на вищевикладене, слід визнати існування широкого діапазону потенційних можливостей для вербування та прихованого здобування інформації від громадян України, які використовуються та будуть використовуватись спецслужбами головного супротивника. Відповідно, українським контррозвідувальним підрозділам та їх керівництву слід звернути увагу на високопрофесійне та творче ставлення оперативного складу до підвищення рівня психологічної підготовки – як власної, так і агентурного апарату.

 

Юрій Михальчишин Народний депутат України VII скликання (2012–2014). 2015-2016 роки радник голови СБУ. Член ВО  «Свобода» до вересня 2014 року, був заступником голови Львівської обласної організації ВО  «Свобода» з питань політичної освіти. Кандидат політичних наук