18 март 2019, Понедельник, 23:37

взятка декларация ДТП в Харькове Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

На дерибані Української армії тисячі крадіїв та аферистів стали мільйонерами

1 марта 2019г.
0

Леонід Фросевич, Український репортер

Сьогодні торкнемося ще однієї сторінки цієї історії. Бездумна передислокація військових частин (щоб звільнити територію для дерибану), злочинне розформовування, скорочення армійських підрозділів – усе це раковою пухлиною нещадно вбивало наші Збройні Сили.

Пригадується, як у 1996 році керівництво Міноборони забажало розформувати київську інженерно-саперну бригаду. Її списували в запас тишком-нишком, без глибоко продуманих планів підтримання боєготовності. Отаку крутили веремію. Що цікаво, свого часу особовий склад підрозділу брав участь у випробуванні першої атомної бомби. За плечима воїнів бригади – участь в ліквідації землетрусу в Спітаку, аварії на ЧАЕС. Але вже з перших років Незалежної України бійців бригади кинули на… будівництво особистих дач деяких генералів та полковників. Воїни конфіденційно розповідали мені, що гнули спини на спорудженні маєтків високих тузів з інженерних військ.

І все це було шито-крито. Кругова порука. Спрут.

У Броварах офіцери з гордістю показували мені інженерну техніку, розхвалювали її можливості: потужні тягачі, машини розгороджування, пожежні засоби, механізми, здатні в стислі терміни будувати дамби, наводити переправи, рити котловани тощо. І таку силу – з молотка? Сьогодні розуміємо, як могла би ця потужна армада прсилужитися на фронті, під час зведення “Стіни” на кордоні з Московією.

А до бригади вже тоді прикипіли поглядом хижі перекупники. Мабуть, для них на території підрозділу розгорнули виставку «зайвої» інженерної техніки, нібито для реалізації в народному господарстві. Однак офіцери запитували: а де гроші за техніку, що продали в 1993-1994 роках? Запримітьмо: у 1995-му інженерні війська через уповноважену фірму реалізували «машинерії» на 174 мільярди карбованців. Водночас у ті часи офіцери і прапорщики по кілька місяців сиділи без зарплати.

Так народжувалася своєрідна армійсько-оборонна мафія. А сьогодні ми просто пожинаємо, як  той казав, плоди…

Яка доля тієї бригади? Розформували. Усе пішло димом. Армія стала бідною, як мак начетверо. А наші військові вжитки – ні кожуха, ні свитки, ні навіть доброго воза!

Злодіячили щоднини, щомісяця, щороку. Підцуплювали і на суші, і на морі. Вибивали із сідла. Підрізали крила авіації розшарпували сухопутні частини, перекривали кисень… Тільки й лунало: «Продати, продати…» Віддавали техніку в рахунок боргів, у рамках взаємозаліків.

Поширеною була й практика направляти наше «добро» за кордон для нібито виконання ремонтних робіт. Скажімо, протягом 1994 -1998 років ми передали Ейському ремонтному заводові (РФ) 28 двигунів літаків МіГ-29. А Новосибірському авіаційному підприємству – для погашення заборгованості – віддали п’ять Ан-12 і два І-78.

І мільйони напрочуд легко осідали в кишенях махінаторів. Вже тоді до годівниці прикипіли родинами, плюс куми, брати, доньки, свати… Армія “годувала”!

Наведемо різкість на таку історію. У Військово-повітряних силах є винищувачі-бомбардувальники Су-17 МЧР. Льотчики не можуть ними натішитися. В 1995 році вісім таких класних літаків Су раптом потрапили на торговельні «полиці». В штабі озброєння МО «сушки» оцінили по 250 тисяч «зелених». Хоч вартість такої крилатої машини – 1 мільйон 600 тисяч доларів. Чотири Су продали Йємену. А ще чотири борти на той час знаходилися на авіаремонтному заводі в Барановичах (Білорусь). За деякими даними, звідтіля вони й перелетіли до Йемена.

Ця комерція закручувалася ось як. Літаки були виведені з бойового складу військової частини і поспіхом продані арабам. Поспішали, як із салом на базар. І як хитромудро зробили!

За добу із авіаполку, у якому було три ескадрильї, зробили… дві. Таким чином одержали надлишок техніки. Тобто, є зайвий товар. Отже – мерщій на ринок! Кого посадили за грати за цей шахер-махер? А нікого!

Заб’ємо й такий цвях: продали кращі машини, з максимальним залишком ресурсів. Сумнівна торгівля правила бал! Гешефт! Один із «стратегів» цієї угоди з арабами одержав генеральські погони. Та він мав би довго-довго сидіти в тюрмі! Ні, це було б не по понятіях військово-оборонної мафії.

А грошики за літаки де? Є офіційна відповідь військового фінансиста, у якій він стверджує: «Кошти від реалізації техніки за договором №7-к Міністерству оборони не переказувалися». Бо ці гроші були перекинуті в Болгарію… для придбання технічного масла для авіації, а також для купівлі медикаментів. Отакий крутіж! І це ще не все. Невдовзі авіаполк було взагалі розформовано. І ця грандіозна афера також зійшла з рук.

А скільки списів було зламано щодо комерційного використання транспортних літаків ВПС України! Одні стверджували, що це – велике благо для армії, оскільки «пливуть» грошики до казни Міноборони, окрім усього пілоти мають постійну практику. Інші стояли на головному – від такої «співпраці» страждає боєготовність, оскільки у разі війни цей транспорт проблематично повернути на армійські аеродроми у найкоротші терміни. Тільки у 1994 році приватним авіакомпаніям було передано 122 літаки Іл-76 мд, Іл-62 та Ан-12.

Кажете, «пливуть грошики»? У 1993 році загальна заборгованість приватних авіакомпаній Міністерству оборони сягала 3,2 мільйона доларів. Нам можуть дорікнути: але ж військові льотчики заробляли валюту для МО. Не сперечаємося. Тільки ось який факт оприлюднимо: в 1995 році військове відомство планувало одержати від авіаційних фірм 20-24 мільйона доларів. Однак на рахунок «капнуло» 12 мільйонів. А де решта? Кажуть, що були збитки…

А тут ще у 1995-му у високих чинів Генштабу «прокинулася» сверблячка реформування – вони розпочали процес об’єднання Військово-Повітряних сил і підрозділів Протиповітряної оборони. Оскільки вимальовувалося чимале поле «діяльності», то окремі начальники побачили тут хороший зиск… І стали активно перепідпорядковувати військово-транспортну авіацію командуванню військ Протиповітряної оборони. Побачивши цей бедлам, деякі бізнесмени робили усе можливе і неможливе, щоб не повертати крилаті машини… І це їм удавалося. Як кажуть у народі, це була дурійка. Військове відомство залишалося з носом. В 1996 році зі 131-го літака, які було передано приватним авіакомпаніям, справними залишалися лише 54.

І ніхто з Ради національної безпеки та оборони не міг навернути генералів на праведну тропу. Президент Кучма також не брав в обмолот цю справу. А навіщо? Олігархат, клани, мафіозні групи спиналися на ноги. Їм потрібен був розгін! Широку дорогу давай їм!

У моді були рапортоманія і показуха, шахер-махер, тіньові (й не дуже) схеми на будь-який смак. Казково багатіли крадії та аферисти на народному добрі. Замість розслідування – профанація, дрібнота кримінальна, показове “побиття” пішаків, телефонні вказівки, проти кого крутити кримінальні справи…

Одного разу до Вінниці, де штаб Повітряних сил прилетів тодішній президент України Леонід Кучма – зібрав генералів і полковників на нараду. Командувач Повітряними силами Віктор Стрельников «пішов в атаку» – розповів про біду в авіації. Літаки «на приколі», бо немає пального. «Скільки тобі щороку треба кросину для повного щастя?» – буркнув Кучма, подивившись у бік Стрельникова.

«180 тисяч тонн», – відповів генерал. І додав: «Ну, хоча б дали 120 тисяч…»

До розмови підключився головний транспортник держави Георгій Кирпа (він також був присутнім на нараді): мовляв, цивільне відомство допоможе військовим.

Отож Кучма з Кирпою поговорили і поїхали. А реалії такі – «верхи» і не думали виводити авіацію із затяжного штопору. Замість 180 тисяч тонн пального на адресу Повітряних сил надійшло лише 45 тисяч тонн.

Зробимо ще одну зарубку в нашій темі: армійські батальйони тасували, як заманеться. Ганяли підрозділи, як солоного зайця. Боєготовність? Почекає! Радіоелектронна боротьба? Коту під хвіст! Відтак перекиньмо місточок у 2014-й. Осінь. Східний фронт з Московією. Донбас. Російські інтервенти стали активно використовувати на українських теренах техніку радіоелектронної боротьби (РЕБ) – перехоплюють радіопереговори, блокують зв’язок, чинять специфічні перешкоди пунктам управління українських військових частин. Чи протидіють загарбникам наші батальйони радіоелектронної боротьби? У той період керівництво Антитерористичної операції, Міноборони про це ні гу-гу.

А може, ці батальйони уже й хап ухопив? Ми спекалися їх заради чиєїсь вигоди? Зупинімо погляд на такій сторінці нашого розслідування.

У 1995 році начальник управління радіоелектронної боротьби Міністерства оборони України уклав угоду з Укрінмашем щодо реалізації комплексу «Почин» (станції перешкод, використовуються в радіоелектронній боротьбі) до Китаю. Хоч, за тодішніми інструкціями, чинити так не мав права. Юридична служба Міноборони вважала, що генерал перевищив службові повноваження. Оскільки така техніка підлягала експортному контролю, то контракти такого гатунку могли укладати лише міністр оборони або ж його заступники. Однак вантаж усе ж відправили… Але під час ревізорської перевірки цієї операції фахівці дійшли висновку: вартість занижено майже на 11 мільйонів доларів. «Хімія» полягала у тому, що радіоелектронне «начиння» ми продали за залишковою вартістю, без урахування ціни заводу-виробника «Починів». Потурбувалися про високу боєготовність китайської армії. А власної?

Офіцери розповідали, що генерал, який домовився з бізнесменами, навіть не поцікавився експертно-технічними висновками щодо можливостей використання комплексів «Почин» у Збройних Силах України. А нам їх, кажуть, дуже бракувало.

Ніби якась полуда впала на очі отому генералові. Бо окрім усього ця угода була ще й напівбартерною – замість «китайських» грошей ми частково отримали… акумулятори різних типів для тодішніх автомобільного і бронетанкового управлінь МО України.

Може, когось покарали за цей виверт? Узяли за жабри? Слідчі зміряли очима цю оборудку та й вдарили по гальмах. І знаєте чому? На військову прокуратуру тиснув міністр оборони, а згодом і з кабінетів “повище” – була “керівна думка”, що «боєготовність Збройних Сил не постраждала». Такі собі химороди гнали.

Далі буде.