15 декабрь 2017, Пятница, 23:30

взятка декларация ДТП в Харькове НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

«На дні» трагічна історія про рейдерство. Українська п‘єса у чотирьох діях

27 ноября 2017г.
0

Максим Швидкий, для Резонансу

Дійові особи та антураж

Коли в країні діють рейдери - це завжди погано. Але коли рейдерські методи освоюють люди в погонах, ті які мали б стояти по той бік барикад, взагалі жахливо. У такої країни немає майбутнього на ціле покоління наперед. Такої країни інвестор цурається як прокаженої. І якщо вчасно не зупинити цей процес, то такій країні в нинішніх умовах не вижити.

Подібний випадок, який зовсім недавно мав місце в серці України Києві, наглядно демонструє, куди докотилася країна з її наскрізь прогнилою правоохоронною системою. Мова піде про київське підприємство «Томак», акціонери якого втратили своє майно (вартістю 330 млн. грн.) через махінації, в яких була задіяна ціла низка посадових осіб Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції, СБУ у Києві та Київській області, Прокуратури Київської області, та інші справжні господарі пост-майданної України.

У 2009 р. підприємство Томак, яке випускало автомати газованої води бере кредит у розмірі 5.2 млн. дол. США в австрійського Erste Bank. Невдовзі через кризові явища в країні, західний банк продає свого українського представника Фідобанку. Фідобанк не бажає ані конвертувати валютний кредит у гривневий, ані пролонгувати кредитний договір з Томаком. Натомість стягує заставне майно, яке втричі дорожче за суму боргу банку і продає його афілійованій через власника Фідобанку Адарича компанії «Вайт Енерджі» (далі ВЕ). Кошти на купівлю цього майна у вигляді кредиту, для ВЕ надає сам Фідобанк.

Невдовзі на порозі Томака з’являються «рішали» в особах бувших і діючих заступників генерального прокурора, які за винагороду у 50% акцій підприємства, через Міністерство Юстиції допомагають повернути майно назад Томаку, а далі виводять його на підконтрольні їм офшорні компанії.

Далі шляхом шантажу і погроз чорні прокурори забирають у одного з акціонерів Томака ще 25% акцій. Після цього переходять на бік Адарича, який контролює ВЕ. При цьому один з акціонерів внаслідок погроз в адресу його сина не заявляє жодних претензій на втрачені акції, а інший, купившись на нічим не підкріплені обіцянки, передає прокурорам фізичний доступ до майна підприємства, яке до того тримало облогу від Адарича. Невдовзі Прокурорські перевертні через той таки Мін'юст передають майно назад на ВЕ.

Та третьому акціонеру Томака в останній момент вдається отримати одноосібний контроль над згаданими вище офшорними компаніями, які він відступає групі юристів, а ті розпочинають судові процеси з Адаричем у лиці ВЕ і з прокурорськими у лиці Томака.

Дія перша. Банківське ярмо

У середині двотисячних, справи в компанії ПАТ «Томак» йшли не погано і компанія взяла кредит в Ерстебанку, на реконструкцію Головного Корпусу підприємства та придбання ще одного складського приміщення. У забезпечення цього кредиту Томак передав у заставу банку цілісний майновий комплекс, який складався з виробничих, складських та офісних приміщень (всього приблизно 33 тис.кв.м.) та той таки склад (2,5 тис.кв.м.).

В грудні 2012 Фідо-банк успадкував дані кредити, купивши Erste Банк. Оскільки боргові зобов’язання були в доларах США, то після стрімкого зростання курсу в 2014-2015 рр. підприємство було не в змозі їх обслуговувати. І, хоча ПАТ «Томак», неодноразово звертався до банку, з проханням про конвертацію валютного кредиту в гривневий, Фідобанк всіляко затягував час, не даючи чіткої відповіді на його звернення.

В липні 2015р. закінчувала дію кредитна угода між Томаком і Фідобанком. Оскільки сума кредиту у декілька разів була нижчою за вартість заставного майна, між банком та компанією був досягнутий усний компроміс. Зміст цього компромісу полягав в тому, що заборгованість підприємства Томак перед Фідобанком мала бути погашена шляхом передачі узгодженої частини нерухомості у власність банку. Проте, маючи на меті прибрати до рук все майно, нечистий на руки банк, не повідомивши акціонерів Томака, тобто у них за спиною, подав заявку в реєстраційну службу на стягнення всієї заставної нерухомості. Дана заявка напрочуд швидко була задоволена, і банк отримав всю нерухомість заводу «Томак».

Цинізм і віроломність цієї ситуації полягають в тому, що Фідобанк до останнього вдавав, що веде справжнісінькі переговори з Томаком, при чому на стадії, коли залишилось узгодити лише технічні питання, пов’язані, власне, з передачею йому майна.

Коли акціонерам Томака стало відомо про цю підлість, ті в рамках позову в Окружний адміністративний суд м. Києва про скасування незаконної реєстрації, від імені свого підприємства подали клопотання про накладення заборони здійснювати подальші перереєстраційні дії щодо вкраденого майна. Та суддя Данилишин, до якого попала ця справа, дане клопотання вирішив розглянути у відкритому слуханні 10 грудня 2015р. про що напередодні 9 грудня сповістив обидві зацікавлені сторони в тому числі і Фідобанк. Той, не відомо, подякувавши суду за такий подарунок, чи ні, але хутко не гаючи часу, в той таки день 9 грудня продав обидва об’єкти ТОВ «Вайт Енерджі», котрий в свою чергу був придбаний кіпрською компанією і знову ж таки у цей самісінький день, тобто 9 грудня.

Одразу на другий день щасливчик Вайт Енерджі отримав за, як ми тепер всі розуміємо, рахунок вкладників Фідобанку, кредит (бо власних коштів звісно ж не мав) і зумів таким чином зразу розрахуватися з останнім за поцуплене у Томака майно. Ну справжнісінький таки щасливчик той Вайт Енерджі, бо скільки колишні власники зазначеного майна в особі Томака не вмовляли Фідобанк пролонгувати кредитну угоду, або хоча б перевести валютний кредит у гривневий, ніщо не змогло похитнути рішучості банківських представників не йти на жодні поступки в цих питаннях. А тут така вдача.

І в довершення цієї, безглуздої з точки зору бізнесової логіки «баготоходівки», Фідобанк невдовзі передав (подарував, програв в карти – достеменно не відомо) право вимоги за зазначеним кредитом ТОВ «Фінансова компанія Візард». Якщо справжнісінькою метою Фідобанку було продати вимогу за кредитом в ринок незалежній від нього юридичній особі, тоді навіщо такий складний шлях, через стягнення і, як правило, неминучі судові тяжби. Взяли б, пролонгували кредит Томаку, продали зацікавленій особі, і як то кажуть «з Богом». Але ж не божу справу робили банкіри-ненажери, ой не божу. Стягнувши на свою користь майновий комплекс, вартість якого навіть за скромною оцінкою, «виготовленою» на замовлення Фідобанку, покривала всі кредитні зобов’язання Томака перед банком, останньому слід було би зупинитись. Але ж очі завидющі, а руки загребущі не змогли втримати шкуродерів Фідобанку від спокуси проковтнути все без залишку. Тому він прибрав до махрових рученят ще один об’єкт - склад, який теж перебував у його заставі, хоча той і був набагато менш цінний за перший.

Ще один збіг в часі полягає в тому, що передав Фідобанк своє право вимоги за цим кредитом на користь ТОВ «Фінансова компанія Візард», акурат перед введенням в банк тимчасової адміністрації. Ось і не вір після цього в чудеса. Ну справжнісінька чортівня не інакше. Насправді Адарич, який стояв як відомо з офіційних джерел за Фідобанком і з неофіційних за Вайт Енерджі, передав право вимоги ТОВ «Фінансова компанія Візард», тому що мав власні зобов’язання перед її власником. Але звісно «забув» повідомити останнього про те, що даний об’єкт застави дещо з душком і тягне за собою низку незручностей, пов’язаних з перспективою застрягти у судових процесах на не невизначений термін.

Так от після всієї цієї чортівні, а в перекладі на людську мову, втілення даної афери в життя, акціонерів Томака запросили на зустріч з паном Адаричем, який запропонував їм викупити своє майно назад у свою власність, але вже на 50% дорожче від суми залишку за кредитом, на що вони, звичайно ж, не погодились.

Дія друга. «Офшори» та нав’язування прокурорської «криші»

І так попереду у акціонерів Томака замайоріли важкі будні, пов’язані з тяганиною в судах, в яких, як відомо (не зрозуміло тільки звідкіля), українські банки почувають себе, як риба у воді. Тобто перспективи, як то кажуть, не дуже. І хоча фізично майно підприємства Томака перебувало поки що в руках попередніх власників, було очевидно, що скоро прийдуть і постукають в двері.

І тут дідько, інакше і не скажеш, приніс одного пройдисвіта, який назвався Миколою Петровим, і заявив акціонерам Томака, що дружить с сильними світу цього, і що він всі негаразди повирішує за п’ять, ну самий максимум за десять хвилин. В чудеса, звісно, ніхто не вірив, але порятунок тонучих, як відомо, справа самих тонучих, тому вони і схопилися за здавалося рятівну соломинку, яка згодом виявилася тягарем, що потягнув їх всіх на самісіньке дно.

Чудеса бісівської еквілібристики в області права, судочинства і навіть людської гідності, до яких вдався Микола Петров і команда перевертнів в погонах з генеральної прокуратури, до якої він належав, перерахувати, а тим паче описати, видається занадто складним завданням, позаяк, не обізнаному громадянину подібний цинізм годі навіть і уявити. Особливо не хочеться в цьому бруді згадувати імена шановних людей, які впали жертвою обману і зради. «Апофігозом» всієї цієї мерзенної за всіма людськими законами феєрії стало те, що всі акціонери Томака, довірившись патяканням, новоспечених «благодєтелєй» про щасливе майбутнє під їхнім крилом, залишились фактично з нічим. Шляхом залякування, шантажу та шахрайства, банда прокурорських гієн, очолювана колишнім першим заступником генерального прокурора Миколою Герасимюком, на той час заступником генерального прокурора Олегом Залізко, діючим прокурором Прокуратури Київської області, а сьогодні керівником тієї ж прокуратури Дмитром Чібісовим та колишнім помічником Герасимюка Артемом Петрашкіним, на підставних осіб заволоділа акціями Томак, після чого відкрито перейшла на бік колишнього власника Фідобанку, а сьогодні власника Вайт Енерджі, Олександра Адарича. Правда, згодом між ними теж виник конфлікт, який вилився у море бруду, яким вони і по цей час поливають одне одного із завзяттям асенізаторних автомобілів, під час випорожнення вмісту своїх бочок.

Не все гладко пройшло і в судових справах. Ініціативу в Томака, який опинившись в прокурорських лапах, почав відверто зливати всі судові справи ним розпочаті на користь Адарича, перехопила компанія з кіпрською пропискою Лакресон. Її, та ще ряд компаній нерезидентів, свого часу залучив у цю свою схему Герасимюк, але необачно зробивши ставку не на ту конячку (в певних колах в таких випадках кажуть «лоханувся») не зумів установити над ними свій контроль, коли вирішив всіх кинути.

І пішло поїхало. Програні одна за одною судові справи, з високою часткою ймовірності, мали незабаром залишити банківсько-прокурорський гібрид відставних шахраїв без здобичі, тим паче, що керівництво Фідобанку в особі тимчасово управляючого визнало оборудку з відступлення боргу на ТОВ «Фінансова компанія Візард» нікчемною.

Дія третя. СБУ або «чего изволите?»

І тут «Остапа пронесло». Не пошкодувавши власних зусиль та грошей Адарича, Герасимюк з командою поплічників, у відчаї вдається, до дій, які призводять до залучення «у справу» ще й СБУ. Тут варто нагадати, хто не знає, що СБУ вже давно переловила всіх терористів і тепер, в спробі хоча б якось виправдати своє існування, бодай в певних колах, вдалася до «відвертої заказухи» (так і до порнухи не довго скотитись). Коротше кажучи, отримавши від Київської обласної прокуратури відмашку, яка визначила СБУ у м. Києва та Київській області підслідність по статті 190 частина 4, в якій йдеться про шахрайство (насправді підслідність за злочини за цією статтею відносяться до компетенції поліції) та відкриває кримінальну справу проти тих, кого Герасимюк вважає причетним до спроб позбавити його ласого шматка. Шматка, котрого він думав, що начебто вже проковтнув, а на ділі застряглого в бісовій горлянці. І ні тобі туди, а ні звідти - так і вдавитися не довго. І треба ж таке? Тим часом бідкався ніяковіючи за власне безсилля близькому оточенню недолюстрований колишній перший заступник генерального прокурора України.

Не зайвим буде наголосити, що працівники СБУ сумлінно відпрацьовують хліб на стороні, який несуть їм замовники на кшталт Герасимюка. Це тобі не державні інтереси, на які можна і начхати, тут мова йде про власну кишеню. Б’ють по опонентах колишнього прокурора з усіх гармат. Тут тобі і обшуки, і допити, і притягання за вуха гриву і хвіст мислимих і не мислимих компаній, які були причетні до злочинів, пов’язаних з шахрайством і багато іншого, чого чесній людині і на думку не спаде. Але то чесній людині, а то СБУ. Є, виявляється, різниця. Шкода тільки, що купка відморозків в погонах служби безпеки України, кидають тінь на чесних та порядних її працівників.

Хіба думав хтось з тих, хто ризикував своїм життям під час Майдану, що в разі загибелі його смерть лише слугуватиме чийомусь неправомірному збагаченню та приходу до влади нових перевертнів в погонах, або що залишаться старі. Звичайно ж ні. І тисячу разів ні. Коли ти готовий віддати життя за свою батьківщину, то ввіряєш в її руки життя своїх дітей, рідних, близьких. Віриш, що в разі чого, твоя смерть буде не даремною, але слугуватиме на благо здорового суспільства, в якому будуть зростати твої діточки. Але все марно. Не зуміли, не дотиснули, не вичистили ракову пухлину. Ще дужче пустила вона свої метастази в розтерзаний організм молодої держави. Ще міцніше тримає в сталевих лещатах цілу країну гидкий спрут.

Що ж. На часі мабуть наступний етап боротьби. І, чи буде він останнім, залежатиме від того, чи знайдемо ми в собі волю іти до кінця, а не зупинимося на пів дороги, легковажно повіривши псевдо месіям, як це вже двічі мало місце в українській історії.

Дія четверта, остання. Махінатори, щурі та інші потвори.

І на завершення цієї сумної історії, хотілося б навести ще один, як то кажуть, штрих, який полягає ролі і місці Міністерства Юстиції, яке в парі з горезвісним нотаріусом Щуром з Обухова (останній змінив одіозне прізвище на Нотарі, а прописку на Київ), і собі погарцювали в цій прокурорській вакханалії з законом.

Маючи і там непогані зв’язки, Герасимюк вирішив і це міністерство залучити в свою схему. Спочатку під зобов’язання вести за свій кошт і на своїх зв’язках нищівну боротьбу з Адаричем, він на підставних осіб отримав від акціонерів Томака 72% акцій цього підприємства. Але то пусте, коли мова йде про співпрацю з людьми такого масштабу, саме так і запевнили збентежених акціонерів Томака «високі прокурори». І даремно, що домовлявся про 50 на 50. Шахрайство, задобрювання і врешті решт залякування, до якого вдався Герасимюк і Ко, зробили свою чорну справу. Далі, щоб остаточно стати повноцінним самостійним гравцем в боротьбі Томака проти Адарича, Герасимюк спочатку через Міністерство Юстиції повертає майно з Вайт Енерджі на Томак. Після цього він виводить його на компанії нерезиденти, які вважає, що контролює, для того, щоб ускладнити Адаричу юридичний шлях з повернення назад у свою власність краденого ним раніше майна. Коли діло було зроблено, Герасимюк зустрічається з Адаричем, і заявивши про себе, як про самостійного і впливового гравця в цій боротьбі, виторговує для себе ще більш привабливі умови, ніж міг отримати залишися він в парі з Томаком.

Наступним кроком він знову залучає у гру Міністерство Юстиції, але спочатку запускає Щура, щоб той як слід полазив по реєстру і прибрав з нього арешт суду на майно. Ця щуряча активність мала на меті ліквідувати останні перепони для «Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації» на її шляху до безперешкодної передачі майна назад на Вайт Енерджі, в якому Герасимюк, знову ж таки на підставну людину, отримав свою долю за зраду.

Отже, тільки-но поновивши доступ до реєстру, від котрого Міністерство Юстиції напередодні поблажливо відключило його всього на три місяця за подібний злочин, Щур спритно і з завзяттям взявся до нової справи. Залізши до реєстру, цей гризун фактично вигриз з нього накладений на спірне майно арешт суду, на підставі вже фальшивого рішення суду, яким нібито скасовувався арешт на вказане майно.

Далі Міністерство Юстиції, бачачи, що нарешті йому нічого не перешкоджає довершити злочин, передає майно у власність Вайт Енерджі, тобто Адаричу і Герасимюку. Це при тому, що саме Міністерство Юстиції було стороною судової справи, в ході якої і було накладено арешт на спірне майно. Мало би поцікавитися, куди подівся арешт. Що то за рішення суду, яке дозволило його зняти. Врешті решт перевірити по реєстру судових рішень, чи таке взагалі існує в природі. Але ні. Цікавішим, за виконання посадових обов’язків і інструкцій, виявився особистий інтерес «Мінюстівських упирів» з числа сумнозвісної комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації, які за раз потовстішали на пару сотень тисяч не гривень.

Мораль

Хоча вся ця історія не байка, та і в ній є своя мораль. До тих пір поки отакі щурі і їх замовники пацюки-герасимюки шарудять по реєстрах речових прав, спати спокійно не можна нікому. Бо хто зна… Засинаєш ти в обіймах зі своєю дружиною у своєму помешканні, а просинаєшся в чужому. Відкриваєш очі, а замість дружини на тебе «вилупляється» якийсь «герасимюк» і каже, щиро зловтішаючись, «а вас тут не стояло».

Не простий час випав на долю сучасних українців. Але кожен має усвідомити, що, поки «тітушки», «герасимюшки» та інша погань точитиме нашу державу з середини, нікому не буде спокою.

Тож, якщо вчасно не наведемо лад у своїй країні, то ці потворні гризуни розмножаться, як кролики в Австралії і тоді не секрет, що невдовзі до кожного заплигнуть у його домівку. Бо апетити їх навіть не по звірячому величезні і тільки великими шматками ці ненажери не наситяться. Прикладів наведено тут достатньо.

P.S Як стало відомо, в самого Герасимюка теж знайшовся господар - впливова і могутня людина з оточення президента. На разі її особа встановлена і згодом, після остаточного підтвердження «ділових зв’язків» між ними, буде також оприлюднена.