24 май 2019, Пятница, 00:23

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Надія Савченко прийде на прийом до Луценка поспілкуватись щодо його заяв

19 апреля 2019г.
0

В ніч з 15 на 16 квітня 2019 року Надію Савченко було звільнено з-під варти, оскільки завершився строк дії запобіжного заходу. Вже наступного дня Генеральний прокурор та речник ГПУ поспішили, як це зазвичай буває, повісити усіх собак та звинуватити українські суди у звільненні Народного депутата та Героя України. Але чи дійсно судді винні у тому, що обвнувачені були звільнені з-під варти, і чи дійсно таке звільнення має загрозливі наслідки для суспільства?  Для відповіді на вказані питання необхідно детально і фахово розібратись у нормах процесуального законодавства України. При цьому, Генеральному прокурору, який вперто не бажає усувати недоліки відсутності юридичної освіти, це непогано було б зробити, до оприлюднення власної позиції щодо оцінки роботи судів.

По-перше, аби глобально звинувачувати судову систему у зловживаннях, треба розібратися, а чи законно взагалі Надія Савченко утримувалася в неволі, і хто ж з суддів приймав сумнівні рішення.

Нагадаю, що Надія Савченко трималась під вартою більше року саме на підставі рішень Шевченківського суду м. Києва. При цьому, при обранні і продовженні запобіжного заходу саме судді цього суду, в угоду прокурорам, вперто ігнорували факти того, що Надія Савченко добровільно прилетіла з-за кордону за викликом Генерального прокурора вже після затримання Володимира Рубана, хоча могла залишитись в Європі і звернутись за наданням політичного притулку. Також залишалось суддями поза увагою і те, що Нароний депутат, яка мала статус недоторканої особи, не здійснила спроб втечі коли Юрій Луценко вніс подання до Верховної Ради щодо надання згоди на її затримання, яке розглядалось близько тижня, і була присутня у сесійній залі Верховної Ради в момент голосування за надання такої згоди.

Таким чином, Надія Савченко продемонструвала намір захищати себе у встановлений законом спосіб, а не ухилятися від слідства і суду. Однак вказані факти, як і факт повної необгрунтованості підозри (а після оприлюднення версії про намір обстріляти будівлю Верховної Ради з гранатометів, розміщених на баржах, і її комічності), були також проігноровані суддями.

Фактично єдиною підставою на яку посилалися судді для того, аби тримати Народного депутата під вартою була ч. 5 ст. 176 Криміального процесуального кодексу України, в якій зазначено, що до підозрюваних у злочинах проти держави, не можна застосовувати жодного іншого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою. Проте ця норма, очевидно, є дискримінаційною та неконституційною, тому її використовувати судді не мали права. На даний час відповідні скарги перебувають у провадженні Конституційного суду України та Європейського суду з прав людини, і не має сумнівів, що незаконність застосування ч. 5 ст. 176 КПК України буде визнана даними судовими установами.

Окремо також слід дослідити законність останнього продовження тримання під вартою Надії Савченко. Так, Генеральний прокурор, якого, напевно, консультували прокурори військової прокуратури Банник, Климович та Микулін, справді вважає, що Апеляційний суд Чернігівської області під час розгляду питання визначення підсудності провадження, мав повне право продовжити строк тримання під вартою Надії Савченко.

Проте, тріо посіпак-консультантів забули сказати Юрію Віталійовичу, що під час розгляду тих самих питань визначення підсудності, і Верховний суд, і Київський апеляційний суд взагалі відмовились розглядати клопотання щодо зміни запобіжного заходи, посилаючись на те, що законом не передбачено можливості розгляду клопотань щодо запобіжного заходу під час вирішення питання щодо підсудності.

Більше того, Київський апеляційний суд, відмовляючи у розгляді клопотання про звільнення Надії Савченко з-під варти, фактично визнав, що судді Чернігівського апеляційного суду допустили грубе порушення прав людини і доручив саме Генеральному прокуророві розібратися у законності винесеного рішення.

Також Генеральному прокурору, забули доповісти, що двоє з трьох суддів колегій Апеляційного суду Чернігівської області, два роки тому, за аналогічних обставин, взагалі відмовили у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу під час визначення підсудності. Але, судячи з усього, коли потрібно Генеральному прокурору, то тоді можна змінити свою позицію і будь-яке рішення, буде законним.

Дуже шкода, що сам Генеральний прокурор закрив очі на вказані порушення, які системно вчинялися протягом року щодо Народного депутата й Героя України і продовжують за забаганкою прокуратури вчинятися щодо сотень людей в Україні в аналогічних справах.

Звідси і випливає позиція пана Луценка: для нього гарні тільки ті суди, які виносять лише необхідні йому рішення, навіть якщо вони є очевидно абсурдними і незаконними. Якщо ж суддя відмовляється розглядати справу, беручи самовідвід, або ж виносить рішення, яке не влаштовує прокурора без юридичної освіти, то тоді цей суддя одразу стає «співучасником злочинця» і винним у тому, що прокуратура не може працювати по закону.

На думку сторони захисту, така позиція Генерального прокурора, який за своєю посадою має, перш за все, слідкувати саме за дотриманням законності під час кримінального провадження, а не вимагати ухвалення незаконних рішень, є неприпустимою.

По-друге, сторона захисту вважає неприпустимими маніпуляції і вчинення тиску з приводу, начебто, затягування розгляду справи. Законом передбачено чіткий порядок виклику захисників до суду – повісткою не пізніше, ніж за три дні до дати засідання. Натомість, адвокатів намагалися спочатку викликати у неробочий день – суботу, за дві години до засідання, а потім у неділю на понеділок. При цьому, незважаючи на неналежні виклики і зайнятість в інших процесах, перебування в інших містах, захисники приїхали і брали участь в підготовчому засіданні.

Таким чином, Юрій Віталійович Луценко, очевидно вважає, що усе має обертатися навколо нього, як центру Всесвіту, і як тільки прокуратурі треба отримати якесь рішення, то усі мають покидати свої справи і бігти до суду. Проте, пан Луценко забуває, що адвокати захищають й інших людей, яким також потрібна їх допомога, зокрема в той день автор мав три судові засідання у м. Києві, в тому числі в іншій справі, де Генеральний прокурор також вказував на необхідність прибуття адвокатів до суду, останнє з яких завершилось о 18 годині.

Напевно, компетентний прокурор мав би спочатку дослідити вказані обставини, але прокурору-політику, очевидно, ця дріб’язковість в отриманні підтверджень своєї позиції не потрібна, як і в цілому у справі Надії Савченко.

По-третє, вкотре хочеться звернути увагу Генерального прокурора на те, що запобіжний захід - не тотожний покаранню за злочин. Тому, якщо він вважає, що у обвинувачення є достатньо доказів вини Надії Савченко, то прокурори матимуть можливість довести це в суді. Але якщо людина при цьому не ховається, не впливає на свідків і не намагається знищити докази, то навіщо її на час суду тримати під вартою? Невже Юрію Віталійовичу, який так само вважав себе невинним, коли судили його, вважалося справедливим тримання його під вартою до винесення рішення судом? Чи і цього разу суди погані тільки щодо нього?

Гадаю, Генеральний прокурор має поміркувати над відповідями на питання, які підіймаються у даній статті. Якщо він дійсно готовий підтвердити свою об’єктивність і бажання розібратися у даній справі, то хай він буде на робочому місці, коли Надія Савченко з адвокатами, не переховуючись, прийде до нього на прийом у встановленому законом порядку і задасть вказані питання не як політику, а як прокурору в даному кримінальному провадженні.

До зустрічі, Юрію Віталійовичу!

АДВОКАТ ШЕВЧУК: ВДЯЧНИЙ ТИМ СУДДЯМ І ПРОКУРОРАМ, ЯКІ ЗРОЗУМІЛИ, ЩО РЕЖИМ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ

Андрій Левковець Адвокат, партнер АО Barristers