21 апрель 2019, Воскресенье, 07:10

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Не бути рабом. Щодо перебігу подій у справі Сергія Скрипки

8 апреля 2019г.
0

«Я начал завидовать рабам. Они все знают заранее.

У них твердые убеждения. Наверное, потому что

у них нет выбора»

Цитата з фільму «Вбити дракона»

У лихоманці виборчих перегонів вкрай складно привернути увагу до долі маленького українця, затиснутого в жорна чиновницького свавілля. Надвисока сейсмічність виборчого процесу піднімає з інформаційного дна терабайти бруду, що заповнює телевізійний, радіо, інтернет ефір. Громадяни чманіють в токсичній атмосфері взаємної ненависті та нетерпимості.

Недарма у китайців говориться, що краще бути собакою у мирні часи, ніж людиною в часи хаосу.

Утім, інколи на трагедії окремої людини фокусується суспільна увага. Наочною ілюстрацією до сказаного може бути цинічна розправа криміналітету над громадською активісткою Катериною Гандзюк, зухвале вбивство Павла Шеремета.

Резонанс таких подій здатний зірвати машкару з обличь чиновників, які пишалися своєю «добропорядністю», відкрити непривабливе єство правоохоронців, що відрізняються від свого антиподу – криміналітету лише погонами. В умовах суспільного контролю правоохоронно-судова кругова порука втрачає свою дієвість. Адже під прицілом об’єктивів випаровується самовпевненість прокурорів і суд мусить керуватися не лише телефонним правом, але й чинним законодавством.

Інша ситуація, коли особа сам-на-сам бореться з системою, яка репресивним котком утрамбовує людські долі. Суд та інші державні правозахисні інституції, зазвичай, обирають тактику страуса і занурюють голову в пісок шаблонних прокурорських (ментовських і тк.д.) формулювань. Керуючись усталеним кредом «моя хата скраю», особи, які отримують численні соціальні економічні преференції та пільги (зарплатня суддів Київського апеляційного суду складає щомісячно 280 000 грн.) освячують сумнівні результати діяльності досудового розслідування, навіть у разі демонстративного глумління над людиною та мораллю зі сторони каральних відомоств.

Не кожному заручнику правоохоронних ОПГ вистачає сили та волі протидіяти єзуїтським методам останніх. Митарства у вітчизняних сізо, автозаках у сукупності з холодним душем байдужості феміди продукує відчай та зневіру. Безвихідь становища спонукає громадян йти на угоду з совістю: платити хабарі за свободу; укладати угоди про визнання винуватості за вчинення неіснуючих кримінальних правопорушень тощо. Більше того, можемо сміливо стверджувати, що свавілля окремих корумпованих покидьків із садистськими відхиленнями продукує відразу та ненависть громадян до держави в цілому.

Мусимо визнати, що суспільні очікування щодо викорінення корумпованих правоохоронців після драматичних подій 2014-2018 рр., на жаль, не виправдалися. Кабінетні гієни, які перетворили правоохоронну функцію на ремесло збагачення, успішно мімікрували з «друзів Януковича» на «борців зі злочинним режимом».

Висвітлюючи вади існуючої правоохоронної системи, я неодноразово використовував приклад пересічного українця, батька 4-х дітей Сергія Скрипки, який наразі перебуває в Лук’янівському СІЗО за підозрою у готування до вчинення терористичного акту в одному з сіл Черкаської області.

Моя активність спонукала ОЗГ, що експлуатує тотем Головної військової прокуратури, до відкритої інформаційної війни з використанням жовтих інтернет ресурсів. Медійні нечистоти виплеснули і на сайті Генеральної прокуратури України.

Анонсувавши передачу матеріалів кримінального провадження стосовно «терориста» Скрипки до суду, військові прокурори підкріпилися короткометражним фільмом, скомпонованим з епізодів відеоконтролю особи та інтерв’ю зі «знедоленими» мешканцями села Лящівки. Утримаюся від характеристик цих осіб, адже у всій красі головні герою фільму проявили себе в ході судового засідання слідчого судді Шевченківського районного суду щодо розгляду клопотання захисників Сергія Скрипки про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, не пов'язаний з триманням під вартою.

Проте, повертаючись до теми цієї статті, хотів би висвітлити морально-етичні складові осіб, від рішень та дій яких залежить доля людини. Так, на початковій стадії кримінального переслідування Сергія Скрипки учасником процесу став представник Уповноваженого з прав людини України. Як мовиться, сам Бог велів допомагати батькові чотирьох дітей, маму якого по звірячому вбили в 2015 році, а батько лише за збігом обставин залишився живим. Цій правозахисній інституції вистачило мужності лише на одне судове засідання у цій справі, а потім …в кущі. Для чого наживати ворога в особі головного військового прокурора А. Матіоса, адже краще пропіаритися в рейтингових, в інформаційному аспекті, справах.

Ще однією особою, яка володіє необхіднім обсягом повноважень для того щоб привести до тями борзих прокурорів з ГВП, звісно, є Генеральний прокурор Юрій Луценко. Але, як же відреагувала ця особа на діяльність злочинної організації з ГВП у справі Сергія Скрипки? Лише звинуваченнями на мою адресу в шкурному інтересі та твердженням про існування доказів готування Сергія до вчинення терористичного акту. Зазначу, що миттєво після затримання Сергія Скрипки СБУ спільно з ГВП поширили у ЗМІ матеріали змонтованого відео контролю. Але для громадськості не відкрили іншої частини негласних слідчих дій, зокрема діалогу провокатора -спортсмена Галигіна з оперативними співробітниками після проведення затримання особи, і фактична наявність аудіофіксації розмови є цьому підтвердження, а після прослуховування цього аудіозапису відпадають будь-які сумніви у застосуванні провокації зі сторони органу досудового розслідування.

Хто ж залишається в підсумку? Лише справедливий та неупереджений суд, зокрема Шевченківський районний суд, слідчі судді якого мають здійснювати судовий контроль за дотримання прав, свобод та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному провадженні. Справа Сергія Скрипки рясніє численним фальсифікаціями, одіозними порушеннями на кшталт оформлення затримання та обшуку особи протоколом огляду місця події, хибною кримінально-правовою кваліфікацією тощо. У моїх численних публікаціях я докладно описував недоліки та порушення, що допускали слідчі, прокурори, які фактично намагають приховати сліди свого злочину – неправомірного притягнення особи до кримінальної відповідальності і службового підроблення. Здавалося б, критична маса порушень у сукупності з аховими, м’яко кажучи, професійними якостями зграї прокурорів із ГВП спростовували як мінімум доцільність подальшого тримання під вартою батька чотирьох дітей. Але внутрішній дракон міцно осідлав душі тремтячої феміди, яка сахається абревіатури ГВП, і сором’язливо, ховаючи очі, ґвалтує закон та мораль.

Найзнаковішою подією у цьому аспекті стало судове слухання під головуванням слідчого судді О.Хардіної клопотання прокурора ГВП про продовження строку тримання Сергія Скрипки під вартою.

У ході судового розгляду слідча суддя вислухала більше десятка поручителів за Сергія Скрипку – воїнів АТО. Ці люди лише невелика частка тих захисників країни, які в 2014-2015 рр. отримували від нього допомогу у вигляді акумуляторів на танки (танки не їхали), амуніцію (воювали в шльопанцях), дизель -генератор (замерзали в окопах під Дебальцевим), прибори нічного бачення (щоб гідно протидіяти диверсійним групам противника). Щирість цих людей зачіпала серця учасників процесу, особливо запам’ятався виступ Петра Жирного із Житомирщини, який воював артилеристом у складі 26 бригади.

Серед виступаючих були також бійці добробата «Айдар», які безпосередньо затримували ГРУшників Александрова і Єрофєєва тощо.

Але відповіддю на людську біль, відчай, прохання стала ухвала слідчого судді про продовження строк утримання під вартою.

Прикметно, що сам зміст (текст) клопотання прокурорів містив одіозні «ляпи», на які суд не вважав за необхідне відреагувати. Приміром, наділення Сергія Скрипки статусом народного депутата України, плутанина з прізвищем фігуранта кримінального провадження – спочатку Скрипка, а потім у різних частинах документу: «Савченко», «Шєпєлєв». Можемо припустити, що прокурор ГВП, складаючи важливий процесуальний документ, перебував у полоні Морфея або іншому напруженому психоемоційному стані.

Впевнений, що слідчий суддя продовжив би строк тримання Сергія Скрипки під вартою навіть у тому разі, якщо б на клопотанні замість тексту знаходився відбиток прокурорських сідниць. Як говорив класик: «маємо те, що маємо».

Фінал судового розгляду під акомпонент вигуку секретаря судового засідання, «Встати. Суд іде» навіяв мені цитату з твору Довлатова. Описуючи свої поневіряння в тоталітарній системі, Довлатов поділився з читачами шифрованою мовою, якою позначав черговий візит міліціонерів в його помешкання: «Бля.и идут».

Хоча, у поточній ситуації, доречніше використовувати поняття «раби».

РІВЕНЬ ЦИНІЗМУ У СПРАВІ СЕРГІЯ СКРИПКИ ЗАШКАЛЮЄ (ДОКУМЕНТИ)

Валерій Карпунцов Член Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, доктор юридичних наук, заслужений юрист України