24 березень 2024, Неділя, 21:19

Недоречне використання практики ЄСПЛ у судових процесах України

27 Червня 2019г.
65178774 2318976571699292 1843230234925596672 N

Українські правозахисники, як і Україна в цілому, дуже пишаються ратифікованою Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод [1], та благодатною можливістю використовувати практику ЄСПЛ задля підсилення правової аргументації у судових спорах.

Історично практика Європейського суду з прав людини пройшла в Україні шлях від повного ігнорування і глузливого неприйняття до брендової моди, коли моветоном стає не прикритися висновками ЄСПЛ у всіх поспіль правових питаннях.

Про нерелевантне використання рішень Європейського суду з прав людини цікаво розповіли двоє знаних юристів Секретаріату ЄСПЛ та Апарату Верховного Суду у спільній публікації за відповідною темою [2].

За твердженням начальника відділу Департаменту виконання рішень Європейського суду з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи Павла Пушкаря та керівника Департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду Расіма Бабанли: «Інколи недоречне застосування практики ЄСПЛ виявляється у використанні цитат із рішень, які були сформульовані Судом за принципово інших обставин або таких, які обґрунтовують інші правові висновки, яких досяг Суд. Часто можна побачити посилання на рішення ЄСПЛ без контексту самої норми Конвенції, яка має застосовуватися, або без самого фактичного контексту рішення.

Довільне трактування таких цитат, які іноді не відображають саму правову позицію ЄСПЛ, закріплену у справі, досить часто має місце навіть без ознайомлення з повним текстом рішення ЄСПЛ. Таке застосування практики ЄСПЛ може призводити до того, що певна правова проблема хоча наче й вирішується відповідно до загальновизнаних стандартів практики ЄСПЛ, однак насправді не враховуватиме цілком протилежну ситуацію».

Від себе додам декілька практичних прикладів недоречного посилання на практику ЄСПЛ, один з яких відображено у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 159/451/16-к [5], а інший часто використовується захисниками при відкладенні розгляду справи [3].

У цій кримінальній справі захисники засуджених обґрунтовували обов’язкову наявність письмового підтвердження добровільної згоди власника на огляд його володіння Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Кучера проти Словаччини» від 17 липня 2007 року [4].

За традицією оновленого складу Верховного Суду був проведений ретельний та глибокий аналіз правової позиції, за результатом якого спростовано доводи щодо релевантності висновків ЄСПЛ по відношенню до фактичних обставин справи.

Згідно з пунктами 34, 44 постанови ВС колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі Бущенка А.П.,  Голубицького С.С. та Григорєвої І.В. встановлено наступне.

«Сторона захисту в касаційній скарзі та запереченнях на клопотання прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати наполягає на тому, що письмове підтвердження згоди на огляд житла чи іншого володіння особи є обов'язковим. Вони посилаються, серед іншого, на висновок ЄСПЛ в рішенні у справі «Кучера проти Словаччини» від 17 липня 2007 року, вочевидь маючи на увазі такий фрагмент: «Ризик зловживання владою та порушення людської гідності є притаманним такій ситуації, як розглядається в цій справі, коли… заявник на світанку у дверях свого житла зітнувся з численними поліцейськими спецпідрозділу в масках. На думку Суду, мають існувати гарантії, що дозволять уникнути зловживань у таких обставинах та забезпечать ефективний захист прав особи, передбачених статтею 8 Конвенції. Такі гарантії могли включати прийняття законодавства, яке б обмежувало використання спеціальних підрозділів у ситуації, коли звичайні поліцейські заходи не можуть вважатися безпечними і достатніми, та, на додаток, передбачало б процесуальні гарантії, забезпечивши, наприклад, присутність незалежної особи під час операції або отримання чіткої, письмової згоди від власника як передумову проникнення у його житло».

Посилання захисника на рішення ЄСПЛ у справі «Кучера проти Словаччини» є нерелевантним у обставинах цієї справи. Суд зазначає, що в контексті справі «Кучера проти Словаччини» письмову згоду було згадано лише як один із можливих способів забезпечення права на недоторканість житла в ситуації, коли особа змушена приймати рішення, зіткнувшись на порозі свого житла з численними озброєними правоохоронцями в масках. Немає сумніву, що ця ситуація різко відрізняється від ситуації, коли особа сама викликає правоохоронців для розслідування злочину, вчиненого проти неї» [5].

На мою думку, ще цікавіше виглядає ситуація з посиланням на інші висновки ЄСПЛ, з чим ми з колегами особисто стикаємось у кримінальних справах, де представляємо інтереси потерпілих.

Останні півроку набирає обертів популярність одне з рішень Європейського суду з прав людини, яке на українських ресурсах існує лише в перекладі прес-релізу та із дивним недоладним тлумаченням.

Мова про справу «Бартая проти Грузії» (CASE OF BARTAIA v. GEORGIA) [5].

За допомогою висновків ЄСПЛ, викладених у неї, українські адвокати навипередки обґрунтовують власну неявку у судове засідання правом на справедливий суд за ст. 6 Конвенції. А незадоволення судами клопотання про відкладення та продовження розгляду справи вважають посяганням на святість правосуддя. Адже за інформацією, що рознеслась в мережі Інтернет та серед колег-адвокатів, ЄСПЛ виправдав та назвав поважною причиною неявку адвоката в судове засідання через участь в іншому процесі.

Потрібно розуміти, що формуючи практику, суд відштовхується від конкретних обставин справи, деталі яких мають вирішальне значення. За здавалось б майже однакових обставинах ЄСПЛ може винести діаметрально протилежні рішення і це не примха суду, а належне та справедливе зважування всіх аргументів.

Рішення ЄСПЛ by Бартай стосувалося цивільної справи працівника типографії, де суд справді визнав порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод через винесення рішення проти заявника за відсутності адвоката. Обставини справи є достатньо особливими, бо суд виніс: (1) заочне рішення; (2) по суті справи (3) за одне судове засідання (4) проти відсутньої сторони без її адвоката (5) із перешкоджанням подальшої можливості оскарження рішення як заочного саме через визнання неповажними причини неявки заявника та його представника.

Зазвичай, адвокати посилаються на це рішення навіть приблизно не маючи в арсеналі тих самих обставин, за якими воно винесене проти Грузії.

Наприклад, у відомій кримінальній справі за подіями перестрілці в селі Княжичі, де при здійсненні спецоперації правоохоронцями підрозділів Нацполіції вбито власних колег з Державної служби охорони, адвокати обвинувачених задля відтермінування початку розгляду справи використовують рішення «Бартай проти Грузії» [3]. Проте, позиція ЄСПЛ жодним словом не обумовлена цілковитою правомірністю та безумовною поважністю неявки адвоката в одному процесі через зайнятість в іншому, так само як і наданню переваги захисту одного клієнта перед іншим.

Європейський суд з прав людини констатував недостатнє мотивування національного суду при вирішенні цивільного спору проти заявника похапцем без права останнього на правову допомогу та обмеження подальшого оскарження такого рішення як заочного через визнання неповажними причинами відсутності адвоката.

Більш того, ЄСПЛ серед іншого заклав у висновку такий собі непрозорий натяк вважати дії адвоката з ігнорування судового процесу через інше засідання - недобросовісними, через що клієнт має всі підстави звернутися до суду з позовом проти свого представника. Отже, рішенням ЄСПЛ заявнику не лише присуджена компенсація від держави, а й надана правова основа для стягнення з адвокатів шкоди через недобросовісні/недбалі дії.

Так, відповідно до п. 37 Рішення ЄСПЛ Суд звертає увагу на той факт, що з самого початку і протягом усього відповідного провадження заявника належним чином представляв обраний ним самим адвокат. Цей адвокат відповідав, зокрема, за повідомлення заявника про відповідні юридичні процедури та нюанси його справи. На думку Суду, оскільки відсутність відповіді на клопотання про відкладення справи від 22 січня 2004 року могло означати мовчазне відхилення цього клопотання районним судом, адвокат повинен був вживати всіх необхідних заходів і консультувати заявника щодо всіх можливих правових стратегій, включаючи юридичні кроки, які він мав здійснити у разі відсутності представника під час запланованого слухання (див., з урахуванням відповідних змін, Хермі проти Італії (Hermi v. Italy) [GC], № 18114/02, § 79, ECHR 2006-XII) [5].

Тому захисникам варто буде обережними із повсюдним використанням у власній практиці рішень Європейського суду з прав людини, бо недолуге та невлучне посилання може не лише виглядати непрофесійним, але й обернутися проти самих адвокатів через незнання нюансів справи та поверхневого ознайомлення із висновками Суду.

Знов цитуючи юристів Секретаріату ЄСПЛ та Апарату Верховного Суду у згаданій статті «До питання про (не)релевантне застосування практики Європейського суду з прав людини: практичні поради» зауважу, що «для того, аби уникати відповідних неадекватних проявів некоректного застосування практики ЄСПЛ як джерела права, доречно звертати увагу, зокрема, на таке. По-перше, на схожість фактичних обставин конкретних справ. З метою належного застосування правової позиції ЄСПЛ потрібно обов’язково досліджувати факти, при яких ЄСПЛ її було сформульовано.

Звісно, мова може йти не про абсолютно тотожні «обставини-близнюки» або ідеальну схожість, однак відповідні обставини повинні мати принципову схожість та не мати принципових відмінностей та розбіжностей з фактами конкретної справи» [2] .

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1) Бабанли Р., Пушкар П. До питання про (не)релевантне застосування практики Європейського суду з прав людини: практичні поради (дата звернення 17.05.2019).

2) Островська М.А. «Владимирский централ» у Княжичах або читайте рішення ЄСПЛ зліва направо» .

3) Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод {Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97} База даних «Законодавство України» / ВР України.

4) Постанова Верховного Суду від 12 лютого 2019 року в справі № 159/451/16-к. // Єдиний державний реєстр судових рішень.

5) Judgment in case Kucera v. Slovakia (Application 48666/99) 17 July 2007.

6) Judgment in case Case of Bartaia v. Georgia (Application no. 10978/06) 28 August 2018.

Джерело:

матеріали Міжнародної науково-практичної конференції: "Юриспруденція Європейського суду з прав людини у цифрову еру", Національний університет "Одеська юридична академія", 31.05-01.06, 2019 р.

79408442 1258934281161237 6481872279851499520 O
Марія Островська Адвокат, заступник Голови Комітету НААУ із наближення системи адвокатури України до європейських правових стандартів