Днями світ і Україна святкуватимуть одне з найбільших християнських свят – Великдень. Світлий день Христового Воскресіння збере за урочисто прикрашеними столами усі українські родини – батьків, дітей, дідусів з бабусями. Паски, крашанки, інші святкові смаколики…
Шкода лишень, що діти Сергія Скрипки (а їх у нього четверо!) не побачать за цим столом свого татка. Скрипка, як відомо, з червня минулого року перебуває у СІЗО.
Я неодноразово висвітлював обставини цієї справи, котра просто рясніє численними порушеннями. Та славетні бійці Головної військової прокуратури, очолюваної «відомим» борцем із корупцією паном Матіосом, роблять все, аби не випустити заможного бізнесмена із своїх палких обіймів.
Не беру на себе роль судді. Проте якщо брати до уваги дії матіосівських опричників, то спадає на думку, що той суд не відбудеться ніколи. Адже військові прокурори добре знають, як змусити непокірного до співпраці: справу затягують, до суду не доводять, змінити спосіб утримання не дають. А Сергій уже 10 місяців у СІЗО, умови в якому не хочеться навіть згадувати.
Про дії Матіоса і його підлеглих, що перетворили своє відомство на злочинне угруповання аморальних заробітчан, для котрих людські долі просто прах, а слово «милосердя» вони взагалі ніколи не чули, неодноразово писали наші ЗМІ.
Взагалі, останнім часом журналісти дедалі частіше викривають злочини чиновників та їхні корупційні схеми, тому не можу не порадіти, що справа Сергія Скрипки також їх зацікавила. Боротися з цинічною несправедливість легше гуртом і в публічному полі, бо правда любить світло.
І я дуже вдячний незалежним журналістам за їхнє розслідування й хочу звернути вашу увагу, друзі, на фільм, який вони створили.
Мені видається, що справами на кшталт справи Сергія Скрипки, така важлива інституція, як Головна Військова Прокуратура (у країні, котра, зауважу, воює!) ганьбить високе звання прокурора – людини, яка повинна стояти на сторожі його величності – Закону. Перепрошую, за ще одну банальність, але риба таки гниє з голови.
Подібний стан справ, а саме, моральні якості очільника ГВП Анатолія Матіоса та його професійна придатність викликають чимало запитань і у військових, і безпосередньо у суспільства. Розібратися із своїм підлеглим мав би Генеральний прокурор, проте він цього не робить.
Чому? ДумайТе!
