19 апрель 2019, Пятница, 23:24

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Новий шрам на старому портреті Верховного суду

12 февраля 2019г.
0

Не так давно завершився конкурс до нового Верховного суду України, який мав би довести дієвість судової реформи та забезпечити дійсно справедливий, неупереджений та професійний розгляд справ суддями найвищої інстанції. Проте, вже зараз можна з впевненістю стверджувати, що повноцінно змінити систему не вдалося. Очевидно, що тиск на суддів продовжується, а, можливо, є ще й навіть більшим, аніж був до цього.

Черговим прикладом стало засідання Верховного суду України щодо визначення суду, який розглядатиме кримінальне провадження відносно народного депутата України Надії Савченко.

Нагадаю, що обвинувальний акт був направлений до Слав’янського міськрайонного суду, проте самі прокурори звернулись із клопотанням про направлення розгляду справи до Черніговського районного суду Чернігівської області, а захисники Надії Савченко звернулись із клопотанням про передачу справи до Печерського районного суду м. Києва.

При цьому 01.02.2019 р, ще до першого засідання у Верховному суді, генеральний прокурор Юрій Луценко в ефірі телеканалу «Прямий» заявив, що суд ухвалив рішення про розгляд у Чернігові справи позафракційного народного депутата України Надії Савченко та керівника Центру звільнення полонених «Офіцерський корпус» Володимира Рубана.

Враховуючи, що жодних підстав для направлення провадження в Чернігівський суд не було, то рішення про направлення його саме туди, яке Верховний суд у складі колегії суддів Маринич В. К., Король В. В., Лагнюк М. М. постановив  11.02.2019 р. викликало неабиякий подив, як у сторони захисту, так і у присутніх в засіданні.

Пропоную на вказаному прикладі розібратися чи дійсно судова реформа пройшла настільки ефективно, як про це стверджують можновладці. Для цього необхідно розібрати вказаний процес, відповівши на декілька питань:

Перше питання: Чи мали право судді Верховного суду слухати справу за наявності тверджень прокурора про те, що вказане питання вже вирішено?

Вважаючи, що твердження прокурора щодо результату розгляду справи, яка ще навіть не починала слухатись, викликають сумніви щодо неупередженості суду та дають підстави вважати, що рішення між прокуратурою та судом вже погоджене, захисники заявили про недовіру суддям.

Враховуючи, що питання недовіри суддів є суб’єктивним, тому з цього приводу треба звернутись до практики і роз’яснень Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що «в таких випадках слід визначати чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.»

На наш погляд, твердження такого високопосадовця, яким є генеральний прокурор щодо наявності рішення по справі до моменту її завершення вже самі по собі вказують на об’єктивність таких сумнівів у безсторонності суду, а після прийнятого рішення вони тільки підтвердились.

То ж що мав зробити суд, аби відновити довіру до суду в такій ситуації? В правовій державі судді, яких дискредитував своїм виступом генеральний прокурор, безумовно, мали б взяти самовідвід, аби справу розглядали інші судді. Проте в даному випадку суд сказав, що доводи захисників надумані і підстав недовіряти суду, незважаючи на гучні заяви генерального прокурора про вже готове рішення відсутні.

Питання друге: наскільки переконливими є аргументу суду у прийнятому рішенні?

І законодавство України, і практика самого Верховного суду вимагає від суддів оцінювати кожен аргумент сторін, який був викладений в ході слухання справи.

Проте, на думку суддів Верховного суду, які розглядали дану справу, вказані вимоги, напевно, доцільні тільки якщо рішення можна оскаржити, якщо ж воно оскарженню не підлягає (як в даному випадку), то й оцінювати доводи захисників й прислухатись до них – справа непотрібна.

Так суд мотивував необхідність направлення справи в Чернігів, начебто тим, що там проживає більшість свідків у справі.

Однак, наводячи вказаний аргумент, судді чомусь зовсім забули згадати в рішенні, що захисниками Надії Савченко було надано протоколи допитів із зазначенням місць проживання свідків, які спростовують твердження прокурорів щодо проживання більшості свідків саме у Чернігові, натомість з них випливає, що більшість свідків все ж таки проживає у Києві.

Окрім того, суд мотивував направлення справи до Чернігова, як до місця, де проживає більшість свідків, необхідністю забезпечити своєчасний розгляд справи. Проте знову поза увагою колегії суддів, які проходили прискіпливий відбір під наглядом діячів з громадської ради доброчесності та Вищої ради правосуддя, залишився аргумент захисників щодо відсутності елементарного залізничного сполучення між Черніговом та деякими з регіонів України, в результаті чого ледь не половина свідків в даному провадженні буде добиратися до Чернігова з пересадкою в тому самому Києві.

Чи забезпечить це ефективний та швидкий процес? – навряд чи когось в прокуратурі дійсно цікавить це питання.

І останнє питання: який же суд має розглядати справу Савченко?

Відповідно до вимог кримінального процесуального кодексу України, в даному випадку кримінальне провадження мав розглядати суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення.

Скеровуючи обвинувальний акт на розгляд Слов’янського міськрайонного суду прокуратура вказувала на те, що 08.03.218 р. Рубана В. В. було затримано при переході через відповідний пропускний пункт на території Донецької області, тому саме цей епізод інкримінованої злочинної діяльності є останнім за часом, тому справа була направлена в Слов’янський міськрайонний суд.

Проте і тут прокуратура умисно чи з недбалості допустила невідповідність, адже самі прокурори в обвинувальному акті зазначають, що Савченко Н. В. була затримана 22.03.2018 р. у приміщенні Верховної Ради України (яка знаходиться у Печерському районі м. Києва), і після затримання її, начебто, злочинну діяльність було припинено.

Очевидно, що за таких обставин саме від затримання Савченко Надії Вікторівни і слід відштовхуватись при визначенні останнього за часом злочину в даній справі, отже дану справу має розглядати суд у межах юрисдикції якого знаходиться будівля Верховної Ради України – Печерський районний суд м. Києва.

Оскільки відповіді на всі три питання у рішенні Верховного суду України навряд чи можна назвати вірними, то постає четверте запитання: а навіщо було проводити таку реформу, якщо все одно навіть вища ланка судової системи піддається тиску і впливу з боку правоохоронних органів та влади?

Такий суд схожий на героя романа Оскара Уальда, який зовні завжди був молодим та гарним, незважаючи на будь-які свої вчинки, проте десь у коморі так і залишається увесь спаплюжений портрет дійсності, на який кожного разу після таких справ додається черговий жахливий рубець.

Андрій Левковець Адвокат, партнер АО Barristers