Після позбавлення з 20 листопада 2017 року органів прокуратури права досудового розслідування найбільш постраждалими від цього виявились військові формування України. Військова прокуратура має у своєму складі потужний слідчий апарат із приблизно 150 слідчих, які вже мають певний досвід роботи у військах і розслідування військових злочинів. Щоправда, значна їх частина укомплектована колишніми цивільними прокурорами та іншими правоохоронцями і їм часто не вистачає саме військових знань.
Після 20.11.2017 року цей слідчий апарат позбавлений права реєструвати нові кримінальні провадження і розслідувати їх. Йому надано лише право закінчити у строк не більше 2-х років розслідування правопорушень по раніше зареєстрованих кримінальних провадженнях. Якщо коротко, є слідчий апарат, який має юридичні знання, але потребує певної спеціальної військової підготовки, проте вже не має прав вести нове досудове розслідування.
Таке право має, але не має сил і засобів реалізації тих прав Державне бюро розслідувань. За законом підслідність по військових злочинах закріплена саме за ним. Але самого ДБР ще немає. Хоча його директор Р. Труба запевнює, що в планах почати роботу з вересня 2018 року, навряд чи вони здійснені.
Та і внаслідок бойкоту керівниками військової прокуратурі процесу формування підрозділів ДБР, що призначені для розслідування військових правопорушень, якість і компетентність кадрів, яких вдасться набрати, не викликає оптимізму. Вони навряд чи будуть здатні кваліфіковано розслідувати правопорушення у військах.
ВІЙСЬКОВА ПРОКУРАТУРА БОЙКОТУЄ ДБР
З 2014 року Міністерством оборони і Генеральним Штабом пропонувалось закріпити функцію розслідування військових злочинів за Військовою поліцією, яку вони пропонують створити на базі Військової служби правопорядку, дещо розширивши її законні функції та повноваження. Військовослужбовці ВСП мають військову, а багато хто і другу юридичну освіту, знання особливостей військового життя і військових правовідносин, відомче військове законодавство. Вже другій рік їх навчають виконувати правоохоронні функції інструктори з США та Канади. Служба має певні повноваження у військово-адміністративному, но не в кримінальному праві. Якщо коротко, мають знання, досвід, але не мають права досудового розслідування.
Так і склалось в Україні, що проблему боротьби із правопорушеннями у військах хочуть вирішувати аж три органи, але кожний з них має певні перешкоди. Хочуть, але не можуть.
Військова прокуратура довго воювала з МО і ГШ ЗСУ, всіляко блокуючи законопроекти «Про військову поліцію», намагаючись в останні два роки протиснути свій законопроект «Про Державне бюро військової юстиції». Обидва законопроекти фактично про одне і те саме, питання тільки в тому – хто буде керувати цим органом, кому він буде підпорядкований і як його назвати.
Міністр оборони бажає, щоб Військова поліція була підпорядкована йому, в тому числі і слідчий апарат. Керівник військової прокуратури бажає, щоб був створений окремий спеціальний орган виконавчої влади з надзвичайною численністю і суперповноваженнями. Тоді цей орган буде потужнішим від НАБУ, САП, ДБР, СБУ і не тільки Міністру оборони, але і багатьом іншим керівникам буде необхідно рахуватись з його керівником.
І керівництво Міноборони, і особливо керівник військової прокуратури дружно ігнорують спроби директора ДБР створити на пустому місці щось нове, яке спромоглось би розслідувати військові злочини.
ДЕРЖАВНЕ БЮРО ВІЙСЬКОВОЇ ЮСТИЦІЇ. ФАНТАЗІЯ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ
Якщо підсумувати, то четвертий рік триває боротьба особистих амбіцій, хто кому має першій кланятись. Риторика про державні інтереси та необхідність посилення правопорядку в армії, що воює, нікого не може обманути. На першому плані, на жаль, особисті інтереси кожної сторони цієї війни.
Рішення Конституційного Суду України від 24.04.2018 року поставило великий хрест на усіх намаганнях Міноборони домогтись створення Військової поліції з правом досудового розслідування військових злочинів, підпорядкованої Міністерству оборони. Хоча рішення стосувалось створення слідчих підрозділів у системі Міністерства юстиції України, правова позиція суду просто вбивча і категорична.
"Конституційний Суд України вважає, що ієрархічне підпорядкування слідчих органів Служби вищим посадовим особам Міністерства юстиції не здатне забезпечити дотримання конституційних вимог щодо незалежності офіційного розслідування злочинів, вчинених проти осіб, які перебувають в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах. Така ієрархічна залежність нівелює процесуальні гарантії незалежності слідчого, тобто він буде певним чином упередженим під час здійснення досудового розслідування злочинів, вчинених проти осіб, які перебувають в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах."
Після такого рішення будь-який закон, що передбачав би створення у підпорядкуванні Міністру оборони слідчого апарату, приречений на провал.
Здавалося, самим простим і логічним варіантом вирішення проблеми з державницьких позицій було би зібратись разом усім зацікавленим керівникам і нарешті після кількох років підкилимної боротьби вирішити цю проблему, щоб врешті решт українські військові формування отримали потужний, професійний, підготовлений в юридичному і військовому відношенні, кваліфікований незалежний правоохоронний орган. Але це було би надто просто для цих українських гетьманичів.
Поки керівники Міноборони і ГШ ЗСУ усвідомлюють примарність їх намагань мати своє «кишенькове» слідство, першим зорієнтувався в ситуації головний військовий прокурор А. Матіос, якому рішення Конституційного Суду дало козир.
ГЛУХИЙ КУТ ВІЙСЬКОВОЇ ПРОКУРАТУРИ
До цього він тривалий час не пропускав жодної можливості «тролити» керівництво Міноборони і ГШ ЗСУ, а ті відповідали йому такими самими пікіровками. Наприклад, в лютому А. Матіос оприлюднив велику цифру самогубців у військах, що наробило багато галасу. Міноборони через кілька днів виступило з офіційними спростуваннями. Пізніше по військах було розіслано телеграму з особливими вимогами щодо допуску у військові частини працівників військової прокуратури.
До цього за усю історію існування військових прокуратур подібного презирливого ставлення з боку військових ще не було. А. Матіос вирішив з цього приводу позмагатись з військовим керівництвом у суді, про що з пафосом заявив з екранів на усю країну. Та й ще заявив, що в Україні втрати внаслідок бойових дій близько 10 000, що значно більше, ніж раніше оприлюднені керівництвом військового відомства цифри.
Подібні взаємні пікіровки важко назвати нормальними робочими стосунками між державними мужами. Але під час свого інтерв’ю 9 травня А. Матіос просто вразив тим, які він почав співати дифірамби особисто Міністру оборони С. Полтораку. Це стало виглядати навіть кумедно, щось на кшталт прославляння «дорогого і любимого» брежневських часів. Сокиру війни закопали?
Ці дифірамби в інтерв’ю були пов’язані з питанням, чи зможе ДБР належно розслідувати військові злочини. А. Матіосом наполегливо проводилась думка, що не можна ігнорувати точку зору військової спільноти, яка не допустить, щоб військові злочини розслідували цивільні слідчі ДБР і ті навіть не зможуть бути допущеними у військові частини і на військові позиції. А. Матіос, як він це полюбляє, безапеляційно привласнив собі право висловлювати «думку військової спільноти», хоча насправді ця спільнота ніколи його самого навіть не визнавала військовим. Для неї він просто «піджак».
Можна припустити, що він буде намагатись переконати Міністра оборони підтримати його ідею з Державним Бюро військової юстиції, коли ідея самого Міністра оборони з підпорядкованою йому Військовою поліцією практично похована рішенням Конституційного Суду України.
Степан Полторак – людина авторитетна. І в Адміністрації Президента України, і у Верховній Раді. Його підтримка могла би бути дуже корисною.
У цьому немає нічого дивного для українського політикуму – півгодини тому прилюдно плювати один другому в очі, а потім обніматись і цілуватись, коли це стало вигідним.
А Матіос є яскравим представником цього безпринципного політикуму. Гнучкість хребта дозволила йому утриматись при владі при трьох останніх Президентах, він єдиний залишається заступником вже третього генерального прокурора.
Що не зробиш, якщо підтримка Міністра оборони може допомогти зіштовхнути з мертвої точки законопроект про Державне Бюро військової юстиції. А потім очолити це Бюро і тоді може вже Міністру доведеться самому подібні дифірамби співати.
Настав час рішучого ривку до чергової щаблі влади. Повз посади директорів НАБУ і ДБР, потужних правоохоронних органів, створених державою, довелось пролетіти. Доводиться використовувати останній варіант – спробувати створити ще один спеціальний правоохоронний орган під себе.
Нарешті за 2 роки утаємничених розробок і переробок обіцяно презентувати законопроект про ДБВЮ на міжнародній конференції «Реформування системи військового правосуддя в Україні: сучасний стан і перспективи», що запланована 29-30 травня у Харкові.
Попередня аналогічна конференція, яка проводилась у Києві у вересні 2016 року під егідою Женевського Центру демократичного контролю над збройними силами, керівниками української військової прокуратури була просто проігнорована. Тоді їх турбувало не майбутнє військової юстиції, а конкурс на посаду директора ДБР.
Нинішню конференцію вирішено використати, як старт для запуску законопроекту.
Справедливості раді слід зазначити, що це буде вже друга спроба старту. У червні 2017 року вже було намагання презентувати Державне бюро військової юстиції на круглому столі в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, присвяченому військовим судам. Проте, це виявилось фальстартом. Вітчизняні науковці дуже прохолодно сприйняли цю ідею і відмовились пов’язувати її з питанням відновлення в Україні військових судів. Зараз буде друга спроба з’ясувати думку фахівців. А вона А. Матіосу потрібна, так як навіть у депутатів Верховної Ради багато сумнівів щодо цього законопроекту, чому ними і запропоновано винести його на широке обговорення.
Але з минулорічного фальстарту зроблено висновки. Українських правників, тим більше, фахівців військової юстиції, на цю конференцію навряд чи запросять. Краще виступати перед іноземними експертами, а не слухати нищівну критику вітчизняних.
За місяць відтоді, як рішення Конституційного Суду України від 24.04.2018 року перекреслило ідею Міністра оборони про Військову поліцію, уявляється нереальним, щоб між військовими і А. Матіосом була закопана «сокира війни», створена спільна робоча група по узгодженню між зацікавленими сторонами законопроекту і розроблено такий законопроект, який би враховував інтереси усіх сторін. Особливо, якщо врахувати, що крім МО, зацікавленими сторонами є Національна гвардія, Прикордонні війська, війська СБУ, Спеціальна служба транспорту та інші військові формування України. А в кожної сторони є свої цілі і свої зауваження.
Але навіть несподівані заочні реверанси перед С. Полтораком у телеефірі жодним чином не вплинуть на стійку неприязнь із боку військових, котру А. Матіос встиг викликати до себе та свого оточення за майже 4 роки перебування у посаді. Примарними видаються сподівання, що військові, навіть після провалу їхнього проекту про Військову поліцію, підтримають ідею А. Матіоса про створення Державного бюро військової юстиції - у тому вигляді, як він бажає. Забагато повноважень і можливостей закладено для керманича цього органу, що поставило б його над керівниками усіх силових військових структур. І керівники цих структур це добре усвідомлюють.
С. Полторак є досвідченим політиком, звиклим до підкилимних ігор. Такого публічними дифірамбами на свій бік не перетягнути. Тим паче, якщо їх співає така одіозна постать як головний військовий прокурор. Саме глава МОУ може завадити останнім сподіванням А. Матіоса отримати ще більшу владу.
