Післямова до люстрації - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

16 октябрь 2019, Среда, 20:59

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Післямова до люстрації

23 июля 2019г.
0

Пропоную свій обіцяний коментар до інтерв’ю Резонансу із представником Президента України у Конституційному Суді України Федором Веніславським щодо так званої люстрації.

ФЕДІР ВЕНІСЛАВСЬКИЙ: КСУ СТАВ ЗАРУЧНИКОМ НЕЯКІСНОГО ЗАКОНУ

Я не хочу і не буду сперечатися з правовими позиціями, тлумаченнями цього Закону України «Про очищення влади», оскільки не бажаю повторюватися (з цього приводу я висловлювався неодноразово). Мої зауваження дещо іншого, так би мовити соціально-політичного змісту.

Отже, усі п’ять років існування цього Закону ті, хто підпав під його дію, а також тверезомислячі люди розібрали усі правові вади уздовж і впоперек. Не залишилося здається жодної коми чи букви, що не були б проаналізовані.

Утім за межами цього обговорення перебуває найбільше питання: чим насправді є люстрація та як вона пов’язана з процесами, що відбулися у суспільстві за останні роки?

Розпочну я з кінця.

Отже, коли Президент України Зеленський В.О. запропонував посилити люстрацію, то з табору колишнього Президента України Порошенка П.О., як власне й від нього особисто, почали лунати зойки про незаконність цього.

ЗЕЛЕНА ЛЮСТРАЦІЯ

Проте для політиків, які хоч трохи б вчили історію, у цьому не слід шукати чогось виняткового.

У цьому контексті хочу привести слова Івана Солоневича: «В революционной литературе нужно различать манифесты и мемуары. Манифесты пишут люди, лезущие на пролетарскую шею. Мемуары пишут люди, сброшенные с этой шеи. В манифестах пролетариат фигурирует в качестве мессии, в мемуарах он фигурирует в качестве сволочи. Это же относится и к народу, трудящимся, массе».

Отже, цій політичній групі прийшов час писати мемуари. І вони їх пишуть (правда тепер здебільшого у соціальних мережах) саме у тому контексті, що народ України виявився недостойним своїх геніїв та їх головного очільника. Тут і «малороси», і «бидло», і «холопи», і … Облишу, оскільки усіх епітетів та прокльонів не перерахуєш.

Водночас підкреслюючи свій винятковий демократизм багато з них стогне, що потрібно було не проводити вибори, а вводити військовий стан, закривати телеканали, захоплювати підприємства своїх противників, а то й фізично знищувати останніх (до речі, чомусь про наявність кримінальних проваджень з цього приводу нічого не чути).

Одним словом «с народом нам не повезло-с».

Тож давайте облишимо наші багаторічні політкоректні реверанси, у тому числі щодо запиту суспільства на очищення влади, а почнемо називати речі тим, чим вони є насправді.

Так, запит у суспільства на те, щоб влада була відповідальною та некорумпованою існує і не може не існувати.

Утім це бажання виникло не в 2014 році та тоді ж не було реалізованим. Результати як президентських, так й парламентських виборів 2019 року це чітко показали.

Так звана люстрація не могла принести апріорі ані чиновника, який йде у владу для реалізації державних інтересів, ані створити ефективного державного апарату в цілому.

МИКОЛА ГОЛОМША: ІДЕЯ ЛЮСТРАЦІЇ БУЛА СПОТВОРЕНА НЕУКАМИ І ПОЛІТИЗАЦІЄЮ ПРОЦЕСУ ОЧИЩЕННЯ ВЛАДИ

 Вона була лише реальним способом звільнити певні посади, а потім призначити на ці місця «своїх», або й просто вигідно їх продати.

Водночас «очищення влади» слугувало певний час для простих мас «кістокою», яку кинили замість грошей. Гроші ж потрібні собі, а народ нехай тішиться сумнівної якості видовищами.

Тому Закон про люстрацію, на моє переконання, слід розглядати не у контексті правильності чи неправильності виписаних норм, їх застосування можна.

Просто для більшості громадян, а надто для юристів, будь-який закон є річчю можливо й несправедливою, але такою, що має виконуватися за будь-яких умов.

З одного боку це так, але якщо йдеться про Habeas Corpus Act чи Білль про права.

Але чи хтось при здоровому глузді зможе не назвати злочином, наприклад, нюрнберзькі расові закони націонал-соціалістичної Німеччини, чи укази про дозвіл застосування тортур органами НКВС-МДБ?

Це ж також були, вибачте на слові, нормативно-правові акти. Їх приймали та виконували.

Зате згодом, уже під час трибуналів та судів, їх виконавці наполягали, що вони були частиною правової системи і мали застосовуватися. Проте це не допомогло їм уникнути покарання.

Оскільки злочин, навіть названий законом, не перестає від цього таким бути.

В Україні, ніде правди діти, й до 2014 року приймали часом такі закони та нормативно-правові акти, що м’яко кажучи дивували. Утім стосувалося це в основному того питання, що за ними прозоро чи не дуже виднілася якась корупційна мета. На відверте ігнорування та нехтування політичними правами не наважувався ніхто.

Перша спроба запровадження таких норм у січні 2014 року викликала нову хвилю збурення, але давайте відверто: скільки із прийнятих, а згодом скасованих тоді норм, було в тій чи іншій формі запроваджено пізніше і чи це потягло за собою якісь протести?

Утім, після того, як було заявлено про необхідність посилення люстрації та розповсюдження її на чиновників 2014 – 2019 років, відразу з’явилася заява послів країн G7 де вони цілком слушно вказують, що виборчі зміни і політична ротація є нормою в демократичних країнах, на відміну від невибіркового накладання заборон на всіх учасників виконавчого та законодавчого процесів управління.

Проте далі наголошують, що притягнення до відповідальності винних у зловживанні службовим становищем є правильним кроком, однак, на їх переконання, нинішню ситуацію в Україні не можна порівняти з тією, яка була після Революції гідності.

Вибачте, а що не так? Чому така вибірковість?

Колись Борис Савінков писав: «Мне все равно, кто именно «обогащается», то есть ворует, – царский чиновник или «сознательный коммунист»…»

Впевнений, що переважній більшості громадян України також все рівно чи краде кошти представник «сім’ї», чи революціонер з Майдану.

То чому вимоги суспільства на зміни мають бути реалізовані у інший спосіб? Бо ж як писав то й же Савінков Б.В.: «ведь кто сеет плохо, плохо и жнет…»

Проте я не поборник посилення і подальшого продовження люстрації. І зовсім не тому, що вважаю її застосування до тих, хто породив та застосував її у попередні роки буде несправедливим. Ні, з точки зору відплати це було б дуже правильно.

Попри це я також розумію, що це не вихід. У такому разі кожна наступна зміна влади буде тягнути за собою все нові та нові люстрації, а отже беззаконня буде прогресувати.

Я навпаки очікую від нової влади того, щоби вона припинила риторику конфлікту з поділом на правильних і неправильних.

У тому числі я сподіваюся, що вона нарешті почне реагувати на факти скоєння умисних дій, спрямованих на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Тобто вносити дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань, проводити досудове розслідування за цими фактами та призначити покарання винним.

Тож процесам, пов’язаним з люстрацією у попередні роки, нехай оцінку дають виключно слідчі й прокурори у рамках Кримінального кодексу України.

І дай Бог, щоб влада стала у нас лише інструментом будівництва справедливої і багатої країни, а не механізмом створення приватних капіталів та розправи з конкурентами.

ЗАЯВИ ПРЕДСТАВНИКА ПРЕЗИДЕНТА У КСУ РЕЗОНАНСУ ВИКЛИКАЛИ ДИСКУСІЮ СЕРЕД ПРАВНИКІВ

Олексій Бебель Аналітик «Kyivstratpro», адвокат, голова Адвокатського об’єднання «Бебель, Демура і партнери»