23 май 2019, Четверг, 18:28

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Правило 39: дієвий механізм захисту та поновлення прав людини

19 марта 2018г.
0

Іноді на національному рівні не завжди ефективно вдається захистити права клієнта, особливо у випадках, коли час йде на лічені години або дні, а скарги та клопотання до правоохоронних органів, інших державних органів та слідчих суддів не розглядаються чи розглядаються формально.

Відтак, коли національні механізми захисту прав людини не діють, у пригоді стане механізм, передбачений Правилом 39 Регламенту Європейського суду з прав людини – вказівка сторонам у справі на необхідність вжиття певних тимчасових заходів:

«Палата або, коли це доцільно, її голова може - на прохання сторони чи будь-якої іншої заінтересованої особи або з власної ініціативи - вказати сторонам, який тимчасовий захід, на її думку, слід вжити в інтересах сторін або в інтересах належного провадження у справі».

Метою застосування тимчасових заходів є забезпечення заявлених прав сторін у разі виникнення ризику заподіяння серйозної і непоправної шкоди та ефективного здійснення їх права на індивідуальну заяву, гарантованого статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ вказує, що тимчасові заходи відіграють важливу роль в запобіганні випадків заподіяння непоправної шкоди, які можуть послужити перешкодою для розгляду справи Європейським судом належним чином, а також при необхідності забезпечити ефективну і доступну реалізацію заявником передбачених Конвенцією прав. Відповідно, за даних обставин, невиконання Державою-відповідачем тимчасових заходів буде підривати ефективність реалізації права на подачу індивідуальної скарги, гарантованого статтею 34 Конвенції, та взятого на себе державою формального зобов'язання відповідно до статті 1 Конвенції захищати права і свободи, передбачені нею.

Вказівка ​​ЄСПЛ про застосування тимчасових заходів дозволяє Суду не тільки проводити ефективний розгляд заяви, але також упевнитися в тому, що захист, що надається заявнику Конвенцією, є ефективним. Підстави, на яких може бути застосовано Правило 39, не встановлені у Правилах Суду, але визначаються Судом через свою прецедентну практику.

Хоча Конвенція або Регламент Суду не містить конкретних положень щодо сфер, в яких застосовується Правило 39, запити на їх застосування, як правило, стосуються права на життя (стаття 2), права не піддаватися катуванню або нелюдському поводженню (стаття 3), права на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8), і дуже рідко – інших прав, гарантованих Конвенцією. Переважна більшість справ, в яких були вжиті тимчасові заходи, стосуються депортації та процедур екстрадиції.

За для швидкого реагування Судом клопотання про вжиття тимчасових заходів слід направляти до ЄСПЛ за номером факсу +33 (0)3 88 41 39 00, із наступним направленням до Страсбургу поданого клопотання із додатками засобами поштового зв’язку.

Під час направлення клопотання до ЄСПЛ факсом слід зважати на графік роботи Суду (08:00-16:00), різницю у часі, а також святкові і вихідні дні.

Спеціального формуляру, на відміну від формуляру для заповнення заяви до ЄСПЛ, для підготовки клопотання про вжиття тимчасових заходів не існує. Клопотання про вжиття тимчасових заходів виготовляється в довільній формі, із зазначенням статтей Конвенції, що на думку заявника будуть порушені у випадку невжиття таких тимчасових заходів, та обгрунтуванням того, що заявник стикнеться з реальним ризиком настання серйозної та неминучої шкоди, якщо відповідний тимчасовий захід не буде застосований, та наданням відповідних доказів.

У разі прохання вжиття заходів медичного характеру, такими доказами є відповідна медична документація про стан здоров`я особи та висновки лікарів про необхідність спеціального медичного лікування або лікування у спеціалізованих медичних установах.

Щодо прохань про зупинення висилки або видачі – звіти міжнародних правозахисних організацій про стан дотримання прав осіб в такій країні, що свідчить про загрозу смерті або жорстокого поводження із заявником в країні видачі.

Крім того, до клопотання про вжиття тимчасових заходів також додаються судові рішення, листування з відповідними органами як доказ використання заявником всіх ефективних засобів національного захисту. Так, у разі подання клопотання про вжиття тимчасових заходів у вигляді надання вказівки Уряду держави про надання належної медичної допомоги або переведення особи до спеціалізованого медичного закладу, такими використаними національними засобами можуть бути ухвали слідчого судді, винесені в порядку статті 206 Кримінального процесуального кодексу України, та/або листування заявника чи його адвокатів з адміністрацією пенітенціарного закладу.

Що стосується випадків екстрадиції – це рішення міграційних органів про відмову у наданні статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, рішення слідчих суддів про екстрадиційний арешт, рішення компетентного органу про екстрадицію особи, результати їх оскарження, що свідчать про неминуче наближення фактичної передачі особи до іншої країни та неможливість її запобігання на національному рівні.

Слід пам`ятати, що клопотання про вжиття тимчасових заходів може бути подано як разом із основною заявою про стверджувані порушення, так і окремо. У разі подання окремого клопотання про вжиття тимчасових заходів, Суд в своєму листі повідомить дату, до якої має бути надіслана така заява. У разі невиконання цих вимог ЄСПЛ її не розглядатиме. Крім того, якщо ЄСПЛ задовільнить клопотання та надасть вказівку Уряду Договірної держави про вжиття тимчасових заходів, слід інформувати Суд про всі зміни стосовно становища заявника та зміни в провадженні на національному рівні, інакше Суд вважатимеме, що заявник більше не підтримує свою заяву, та виключить її з реєстру справ Суду.

Якщо клопотання про вжиття тимчасових заходів подається не заявником, а його представником, до клопотання має бути додана довіреність із підписом заявника, бланк якої міститься на офіційному сайті Суду. У разі неможливості підписати довіреність у заявника (у випадках його викрадення, зникнення, невідомого місцезнаходження, серйозної хвороби заявника, тощо), клопотання може бути надіслано до ЄСПЛ представником, однак в такому випадку мають бути наведені зрозумілі і обгрунтовані причини неможливості підпису довіреності заявником.

Зазвичай, у разі подання обгрунтованого клопотання, ЄСПЛ приймає рішення про надання Державі-відповідачеві вказівки про здійснення відповідних дій (або необхідності утримання від їх здійснення) впродовж найближчих днів, але трапляються випадки, коли ЄСПЛ звертається до заявника або уряду Держави-відповідача із запитами про надання додаткової інформації.

Однак, на практиці, ЄСПЛ нечасто вдається до вжиття тимчасових заходів, а лише у випадках, якщо дійде висновку, що у разі неприйняття таких заходів заявник піддасться реальному ризику заподіяння істотної та неминучої шкоди.

Так, за статистикою, розміщеною на сайті ЄСПЛ, в 2017 році Європейським судом було надано вказівки Державам-учасницям Ковенції про захист прав людини і основоположних свобод лише у 117 випадках, з них – 5 випадків повідомлення Уряду України про необхідність вжиття таких тимчасових заходів.

Щодо відмов ЄСПЛ у вжитті тимчасових заходів, то статистика вказує на 533 таких випадки у 2017 році.

Випадки застосування ЄСПЛ тимчасових заходів у справах щодо видворення або екстрадиції особи

Найчисельніша категорія випадків (біля 70%) вжиття ЄСПЛ тимчасових заходів стосується таких прохань заявників у справах про видворення або екстрадицію. У таких справах, зазвичай, заявники клопочуть про вжиття тимчасових заходів у вигляді заборони їх висилки або видачі з території Держави-відповідача, посилаючись на ризик смерті, ризик застосування до заявника жорстокого поводження та, рідше - ризик розлучення з родиною або ризик явного відступу від правосуддя:

- у справі  A.L. (X.W.) v. Russia заявник стверджував, що в разі його насильницького повернення в Китай, він зіткнеться з небезпекою винесення смертного вироку і приведення його у виконання, що є порушенням статті 2 Конвенції. ЄСПЛ, керуючись Правилом 39, вказав Уряду Російської Федерації, що заявник не повинен бути висланий або іншим чином насильно повернений в Китай або будь-яку іншу країну впродовж проведення розгляду в Суді.

- у справі L.M. and others v. Russia заявники стверджували про те, що їх висилка до Сірії призведе до порушення cтатей 2 і 3 Конвенції, враховуючи ведення з 2012 року в Алеппо та Дамаску запеклих бойових дій, що зачіпають мирних жителів. Відтак, ЄСПЛ прийняв рішення вказати Уряду Російської Федерації на підставі Правила 39, що заявники не повинні бути вислані в Сирію протягом ведення розгляду в Суді.

- у справі A. v. Switzerland ЄСПЛ надав вказівку Уряду Швейцарії не депортувати заявника до Ірану протягом тривалості провадження у Суді, враховуючи прохання заявника, обгрунтоване наявністю реального ризику зазнання ним жорстокого поводження або застосування смертної кари в Ірані, з огляду на перехід заявника від ісламу до християнства у Швейцарії.

- у справі Bajsultanov v. Austria заявник стверджував, що скасування статусу біженця в Австрії та планована висилка до Російської Федерації призведуть до реального ризику поганого поводження в розумінні статті 3 і відбуватиме її окремо від своєї дружини та двох дітей, які мають незалежний статус притулку в Австрії. ЄСПЛ вирішив застосувати правило 39, вказуючи Уряду Австрії про те, що бажано в інтересах сторін і належного проведення судового розгляду в Суді, не висилати заявника до подальшого повідомлення Суду.

- у справі Jabari v. Turkey заявниця стверджувала, що у випадку її депортації до Ірану Туреччина порушить ст. 3 Конвенції, а саме: право не бути підданим катуванню за подружню зраду, вчинок, який визнається злочином відповідно до приписів мусульманського права і карається забиттям до смерті камінням або різками. ЄСПЛ вирішив, згідно з Правилом 39, вказати Уряду Туреччини не висилати заявницю до Ірану до подальшого повідомлення.

- у справі Lunguli v. Sweden ЄСПЛ вирішив, згідно з Правилом 39, вказати Уряду Швеції, в інтересах сторін та належного ведення провадження у Суді, не виганати заявницю до Танзанії, з огляду на скаргу заявниці про ризик піддатися жіночому обрізанню в Танзанії, що повинно розглядатися як катування та нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження, що становить порушення статті 3 Конвенції.

- у справі Nnyanzi v. United Kingdom заявниця, дочка колишнього політичного діяча Уганди, що переслідувався владою, стверджувала, що її висилка з Сполученого Королівства до Уганди становитиме порушення її прав, гарантованих статей 3, 5 та 8 Конвенції. ЄСПЛ прийняв скаргу заявниці до розгляду та застосував тимчасовий захід, згідно з яким Уряд Сполученого Королівства мав гарантувати заявниці можливість залишитися у країні до часу завершення розгляду її справи Судом.

- у справі Nunez v. Norway ЄСПЛ вказав уряду Норвегії, що заявниця, яка скаржилася на ризик та істотну шкоду у вигляді розлучення з двома неповновлітніми дітьми у разі її висилки з Норвегії, не повинна бути вислана до Домініканської Республіки до надання повідомлення судом.

- у справі Othman (Abu Qatada) v. The United KIingdom заявник стверджував, що у разі його видачі до Йорданії окрім ризику зазнання жорстокого поводження в Йорданії, існує також реальний ризик явного відступу від правосуддя, що суперечить статті 6 Конвенції, з огляду на прийняття судом у справі заявника як доказів показань свідків, отриманих за допомогою тортур (удари по підошвах стоп). При цьому, під час вирішення скарги заявника по суті, ЄСПЛ не знайшов порушень статей 3 та 5 Конвенції, проте постановив, що депортація заявника до Йорданії становила б порушення статті 6 Конвенції у зв’язку з реальною небезпекою допуску під час повторного суду над заявником доказів, отриманих у результаті катування третіх осіб.

Випадки вжиття ЄСПЛ тимчасових заходів

у категоріях справ, не пов’язаних із видворенням або екстрадицією

Крім випадків надання вказівок Урядам Держав-відповідачів про вжиття тимчасових заходів у справах про видворення та екстрадицію, ЄСПЛ також вживає такі заходи у випадках, коли існує загроза життю заявнику (ризик порушення права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції), загроза жорстокого поводження з ним, в т.ч., в результаті ненадання необхідної медичної допомоги (порушення права, гарантованого статтею 3 Конвенції):

- у справі Lambert and others v. France заявник, який внаслідок автокатастрофи зазнав тяжкі травми, отримував в лікарні протягом п'яти років штучне живлення і гідратацію. Лікарем було прийнято рішення про припинення штучного підтримання життя, яке згодом підтримала Державна рада. Заявники (деякі родичі Вансена Ламбера) стверджували, що припинення штучного живлення і гідратації Вансена Ламбера суперечитиме зобов’язанням держави за статтею 2 Конвенції. За їх проханням ЄСПЛ, керуючись Правилом 39, вирішив призупинити виконання рішення Державної Ради на строк провадження справи в ЄСПЛ.

- у справі Aleksanyan v. Russia ЄСПЛ, відповідно до Правила 39, з огляду на серйозні захворювання заявника, запропонував Уряду Росії негайно забезпечити заявнику стаціонарне лікування у спеціалізованій лікарні. Суд також запропонував Уряду сформувати медичну комісію з представників заявника та органів влади, яка б змогла поставити діагноз захворюванням заявника та дати поради щодо подальшого їх лікування.

- у справі Makharadze and Sikharulidze v. Georgia ЄСПЛ вказав Уряду Грузії про розміщення першого заявника, що відбував покарання у в’язниці та страждав на туберкульоз і інші важкі захворювання, у спеціалізований медичний заклад, здатний забезпечити відповідне протитуберкульозне лікування.

Набагато рідше задовольняються прохання про вжиття тимчасових заходів, що стосуються ризику грубої відмови від правосуддя (порушення права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції) та ризику порушення права на повагу до приватного та сімейного життя (гарантованого статтею 8 Конвенції):

- справа Shtukaturov v. Russia може слугувати прикладом застосування ЄСПЛ тимчасових заходів, зокрема, за скаргою про порушення статті 6 Конвенції. До заявника, визнаного без його відома рішенням суду недієздатним та поміщеного опікуном до психіатричної лікарні, керівництво психіатрічної лікарні не допускало адвоката для складання документів з метою оскарження цього рішення. Відтак, застосовуючи Правило 39, ЄСПЛ надав вказівки Уряду Російської Федерації щодо надання заявникові та його адвокатові необхідного часу і можливості, щоб зустрітися і підготувати справу до розгляду.

- у справі X v. Croatia заявниця, яку було позбавлено дієздатності з огляду на захворювання параноїдальною шизофренією, скаржилася на порушення статті 8 Конвенції щодо відібрання у неї дитини та початок процедури усиновлення, яке вона в порушення статті 6 Конвенції не могла оскаржити. Враховуючи те, що заявниця як особа, позбавлена дієздатності, не могла відповідно до національного законодавства обрати свого власного законного представника, ЄСПЛ, згідно з Правилом 39, вирішив вказати Уряду Хорватії, що заявниці має бути призначений адвокат як її законний представник для представлення її інтересів в Суді.

- у справі Knecht v. Romania заявниця стверджувала, зокрема, про порушення її приватного та сімейного життя стосовно нездатності мати дитину за допомогою ЕКО за допомогою ембріонів, які вона раніше депонувала в приватній клініці, звідки, з огляду на порушення кримінальних справ щодо клініки, ембріони були вилучені державними органами та здані в Інститут судової медицини, який не був уповноважений функціонувати як генетичний банк. ЄСПЛ вирішив вказати Уряду, згідно з Правилом 39, щодо необхідності вжиття Урядом Румунії відповідних заходів для забезпечення збереження ембріонів, поки Суд не завершить розгляд справи.

- схожі вказівки щодо збереження ембріонів ЄСПЛ надав Уряду Сполученого Королівства у справі  Evans v. The United Kingdom. У цій справі колишній партнер заяниці, після їх розлучення, відкликав свою згоду на зберігання ембріонів, створених за допомогою їх спільного генетичного матеріалу в той час, коли вони з заявницею були парою, та наполягав на їх знищенні. Національні суди погодилися з ним. Заявниця скаржилася, що відповідні положення закону, які вимагають згоду її колишнього партнера на те, щоб ембріони, створені за допомогою їх спільного генетичного матеріалу, могли бути імплантовані в її матці, порушують її права відповідно до статей 8 та 14 Конвенції, а також право на життя ембріонів згідно зі статтею 2 Конвенції. Відтак, в інтересах належного ведення провадження, ЄСПЛ вказав Уряду Сполученого Королівства на необхідність вжиття відповідних заходів для забезпечення того, щоб ембріони, знищення яких становили предмет скарг заявниці, зберігалися до тих пір, поки Суд не завершить розгляд справи.

- як приклад вжиття тимчасових заходів за скаргою про порушення статті 8 Конвенції, можна також згадати справу Soares De Melo v. Portugal, де ЄСПЛ звернувся до Уряду Поругалії з проханням застосувати тимчасові заходи, які дозволять заявниці отримати доступ до своїх дітей, відібраних за рішенням суду та поміщених до закладів для усиновлення, та відновити контакт між ними на час провадження у справі.

Випадки вжиття ЄСПЛ тимчасових заходів відносно заявників

Окрім випадків надання вказівок Урядам Держав-відповідачів, в практиці ЄСПЛ трапляються випадки вжиття тимчасових заходів відносно самих заявників:

- так, у справі Rodić and 3 Others v. Bosnia and Herzegovina заявники, яких було засуджено за військові злочини, та які відбували покарання у в’язниці, неодноразово піддавалися нападам з боку інших ув'язнених за етнічними мотивами. Відтак, заявники оголосили голодування, щоб привернути увагу громадськості до їхньої ситуації. ЄСПЛ вирішив, згідно з Правилом 39, попросити заявників припинити свою голодовку.

- відповідно до прес-релізу Секретаріату ЄСПЛ №055 (2015) від 13.02.2015 року, у справі Savchenko v. Russia ЄСПЛ отримав від Надії Савченко клопотання про вжиття тимчасових заходів, передбачених Правилом 39, щодо надання вказівки російській владі на необхідність негайно випустити її з-під варти, з огляду на існування ризику піддатися жорстокому поводженню в формі примусового годування. Однак, ЄСПЛ прийняв рішення не застосовувати вказані тимчасові заходи, проте закликав Надію Савченко припинити голодування.

Випадки застосування Правила 39 у міждержавних справах

Як відомо, ЄСПЛ розглядаються не лише індивідуальні заяви, але й заяви будь-якої Держави-учасниці Конвенції про порушення положень Конвенції, допущені іншою Державою-учасницею (міждержавні справи). Держави-учасниці в таких справах також активно використовують механізм, передбачений Правилом 39 Регламенту ЄСПЛ.

За інформацією, викладеною в інформаційному листі ЄСПЛ «Збройні конфлікти» за грудень 2017 року, на даний час на розгляді в ЄСПЛ перебувають п'ять міждержавних заяв, поданих Україною проти Російської Федерації, в межах яких ЄСПЛ також було застосовано Правило 39. Наразі, з вищевказаного інформаційного листа, а також з прес-релізів ЄСПЛ №073 (2014), №286 (2015) ті інших матеріалів, розміщених на сайті Суду, відомо про такі випадки:

- у справі Ukraine v. Russia (І) (№ 20958/14), за заявою України, що була подана у березні 2014 року після подій в Криму та подальшого зростання конфлікту на південному сході України, ЄСПЛ вирішив застосувати Правило 39 та закликав обидві сторони утримуватися від будь-яких заходів, зокрема, військових дій, які можуть спричинити порушення конвенційних прав цивільного населення, і які ставлять під загрозу їх життя та здоров’я, та виконувати свої зобов'язання відповідно до Конвенції, зокрема щодо статей 2 (право на життя) та 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність поводження).

- у справі Ukraine v. Russia (ІІ) (№ 43800/14), за заявою України, що була подана у червні 2014 року та стосується викрадення трьох груп дітей і дорослих на Сході України та подальшого їх перевезення до Росії, Україна просила ЄСПЛ застосувати Правило 39 та вжити тимчасові заходи проти Російської Федерації відносно шістнадцяти дітей та двох вчителів, яких вивезли з України до Росії. Того ж дня ЄСПЛ вирішив застосувати тимчасовий захід відповідно до Правила 39 з проханням до Російської Федерації поважати права зазначених осіб відповідно до Конвенції та негайно повернути їх до України. В той же час ЄСПЛ звернувся до Російської Федерації із запитом про надання інформації про обставини вивезення цих осіб та їх перебування на території Російської Федерації та те, як виконується цей тимчасовий захід. Тимчасовий захід було знято після переконання в тому, що зазначені особи повернулися до України.

- у справі Ukraine v. Russia (ІІІ) (№ 49537/14), за заявою України, поданої у липні 2014 року в інтересах Хайсера Джемільова, сина депутата Верховної Ради України Мустафи Джемільова, якого було поміщено під варту до Сімферопольського СІЗО, Україна просила застосувати Правило 39 та вжити тимчасові заходи проти Російської Федерації у зв’язку з утриманням в Сімферополі під вартою Хайсера Джемільова. Додатково була подана індивідуальна заява Х.Джемільова (№ 49522/14) проти України та Російської Федерації стосовно того ж предмету розгляду з запитом на введення тимчасового заходу. 10 липня 2014 року ЄСПЛ застосував Правило 39 та зазначив те, що уряди України та Російської Федерації мають забезпечити дотримання прав Хайсера Джемільова відповідно до Конвенції, включаючи, зокрема, повагу до його особистої безпеки та його права на правову допомогу. Паралельно Президент Секції ЄСПЛ видав, згідно з Правилом 39, тимчасовий захід з таким самим змістом у контексті заяви №.49522/14, поданої Х.Джемільовим.

Щодо прикладів застосування Правила 39 у інших міждержавних справах, можна пригадати, зокрема, справу Georgia v. Russia (II). Ця заява була подана Грузією в контексті збройного конфлікту, що відбувся між Грузією та Російською Федерацією у серпні 2008 року. Уряд Грузії стверджував, що під час нападів російських та/або сепаратистських сил, що знаходяться під їх контролем, сотні мирних жителів отримали травми, були вбиті, затримані або пропали без вісті, знищено майно та житло мирних жителів, і понад 300 тисяч людей були змушені покинути Абхазію та Південну Осетію, а відтак Грузія порушувала відповідальність Російської Федерації за статтями 2, 3, 5, 8 та 13 Конвенції, статтями 1 і 2 Протоколу № 1 до Конвенції та статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції. У цій справі ЄСПЛ застосував Правило 39, закликаючи обидві держави виконувати свої зобов'язання відповідно до Конвенції, зокрема щодо статей 2 і 3. Вказані тимчасові заходи було продовжено кілька разів і залишалися чинними, допоки ЄСПЛ провів слухання та виніс рішення у вересні 2011 року про визнання заяви прийнятною.

Випадки та наслідки недотримання тимчасових заходів

Не завжди уряди Держав-відповідачів в повній мірі дотримуються та виконують вказівки ЄСПЛ. Як вбачається з практики ЄСПЛ, всупереч застосованим тимчасовим заходам, наявні випадки, коли держави уникають надання належної медичної допомоги заявникам, їх переведення до спеціалізованих медичних закладів, допускають висилки та видачі осіб до країн, де існує загроза порушення їх прав, гарантованих Конвенцією, тощо.

У випадках невиконання Державою-відповідачем тимчасових заходів, ЄСПЛ встановлює порушення права, гарантованого статтею 34 Конвенції – ефективної реалізації права на індивідуальну заяву.

Так, у справі Mamatkulov and Askarov v. Turkey заявників було екстрадовано до Узбекистану, незважаючи на призначення ЄСПЛ тимчасового заходу на підставі Правила 39.

ЄСПЛ вказав, що екстрадиція заявників до Узбекистану перешкодила перевірити їхні скарги у належний спосіб, відповідно до усталеної практики у подібних справах і, зрештою, за потреби захистити їх від потенційних порушень Конвенції. Наслідком цієї перешкоди є те, що заявникам не дозволили ефективно реалізувати своє право на подання індивідуальної заяви, гарантоване статтею 34 Конвенції, котре було зведене нанівець внаслідок екстрадиції. Відтак, ЄСПЛ дійшов до висновку, що не виконавши тимчасові заходи, вказані на підставі Правила 39, Туреччина не дотрималась зобов’язання, покладеного на неї у даній справі відповідно до статті 34 Конвенції.

У справі Aleksanyan v. Russia ЄСПЛ було вказано Уряду Російської Федерації два тимчасових заходи – передати заявника до спеціалізованого медичного закладу для лікування від СНІД і супутніх захворювань та сформувати медичну комісію для діагностування проблем зі здоров'ям заявника і надання пропозицій щодо лікування. Однак, замість спеціалізованого медичного закладу заявника було переведено до звичайної лікарні, а відповідна медична комісія так і не була сформована. Відтак, ЄСПЛ вказав, що невиконання першого тимчасового заходу повністю пов'язане з небажанням влади співпрацювати з Судом. Щодо другого тимчасового заходу, то ЄСПЛ вказав, що Уряд Російської Федерації його також не виконав, враховуючи незабезпечення перевірки стану здоров’я заявника змішаною медичною комісією, яка включала б лікарів за його вибором. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Уряд Російської Федерації не надав належного обґрунтування відмови у співпраці з ЄСПЛ щодо встановлення більш детальної інформації про стан здоров'я заявника та про медичні кошти, наявні у в'язниці для відповідного лікування. ЄСПЛ вказав, що така позиція з боку влади за таких обставин становить спробу перешкодити заявникові при реалізації його права на індивідуальну заяву. Під час постановлення рішення за заявою заявника ЄСПЛ визнав порушення статті 34 Конвенції у зв’язку з невиконанням тимчасових заходів та постановив припинити тримання під вартою заявника.

У справі Nizomkhon Dzhurayev v. Russia ЄСПЛ вжив тимчасові заходи, які полягали у вказівці Уряду Російської Федерації не екстрадувати заявника до Таджикистану до розгляду його заяви в Суді. Однак, за свідченнями заявника, після його звільнення з російського СІЗО, його було викрадено російськими правоохоронцями та насильно переміщено до Республіки Таджикистан. ЄСПЛ вказав, що органи російської влади не провели ефективного розслідування щодо зникнення та незаконного переміщення заявника з Москви до Таджикистану, а відтак, ЄСПЛ зробив висновок, що Російська Федерація порушила свої позитивні зобов'язання захистити заявника від того, що він зазнає реального та безпосереднього ризику катувань та жорстокого поводження в Таджикистані, а також провести ефективне внутрішнє розслідування щодо його незаконного та примусового переміщення до Таджикистану. На думку Суду, дотримання Російською Федерацією цих зобов'язань мало особливе значення в даній справі, оскільки воно б не допустило цієї кричущої ситуації, яка продемонструвала практику навмисного обходу процедури екстрадиції та тимчасових заходів, винесених Судом. ЄСПЛ вказав, що продовження подібних інцидентів у Державі-відповідачеві являє собою грубе нехтування принципу верховенства права і тягне за собою найбільш серйозні наслідки для внутрішнього законодавства Росії, ефективності системи Конвенції та повноважень Суду. За результатами розгляду заяви ЄСПЛ постановив, зокрема, порушення статті 34 Конвенції у зв’язку із недотриманням тимчасових заходів та порушення статті 38 Конвенції у зв’язку із відсутністю сприяння з боку Уряду Російської Федерації щодо надання інформації з приводу зникнення заявника і його насильницького повернення до Таджикистану, а також інформації щодо проведеного розслідування даних фактів.

У справі Shtukaturov v. Russia ЄСПЛ вжив тимчасові заходи, що полягали у вказівці Уряду Російської Федерації дозволити заявникові зустрітися зі своїм адвокатом у приміщенні лікарні та під наглядом персоналу лікарні для представлення своєї позиції по справі в Суді, однак російська влада відмовилася виконати дану вказівку, оскільки не вважала, що це її обов’язок. ЄСПЛ зазначив, що його вразило тлумачення національних судів про необов’язковість застосованого Судом тимчасового заходу, а також висновок про те, що його адвокат не є законним представником. ЄСПЛ зазначив, що таке тлумачення суперечить Конвенції, а що стосується статусу адвоката – то не національним судам слід визначати, чи є він представником заявника для цілей розгляду справи в ЄСПЛ, достатньо, щоб Суд розглядав його як такого. ЄСПЛ зауважив, що для російської правової системи, можливо, бракує правового механізму для здійснення тимчасових заходів згідно з Правилом 39, однак це не звільняє Державу-відповідача від своїх зобов'язань за статтею 34 Конвенції. Відтак, з огляду на створення перешкод для доступу заявника до Суду, ЄСПЛ було встановлено порушення Російською Федерацією своїх зобов'язань відповідно до статті 34 Конвенції.

Слід зазначити, що хоча наявні випадки «ігнорувань» тимчасових заходів Державами-відповідачами, більшість Держав-учасниць Конвенції їх виконують, незважаючи на відсутність встановлення «прямих санкцій» до Договірних держав за їх невиконання.

Причини, що можуть мотивувати Держави на виконання тимчасових заходів, лежать як в політичній, так і в економічній площині, адже встановлення Європейським судом з прав людини порушення статті 34 Конвенції внаслідок невиконання Державою-відповідачем тимчасових заходів також призводить на практиці до присудження заявникам більшого розміру моральної шкоди, виплата якого лягає важким тягарем на її бюджет під час подальшого виконання рішення.

Ельвіра Лазаренко Адвокат АО Barristers