Представництво без довірителя - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

20 январь 2020, Понедельник, 11:13

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Представництво без довірителя

24 декабря 2019г.

Анна Мартиненко, Ростислав Кравець

Чи можливо представництво колегіального органу без його формування?

З прийняттям нових законів чи інших актів все більше розумієш, що законотворцям чи хоча б їх помічникам, необхідно пройти мінімальний курс законотворчої техніки для усвідомлення того, що норми мають наслідки і мають узгоджуватися із законодавством в цілому.

Вже досить значний час законотворці пропонують й приймають закони, які протирічать діючому законодавству, а завдяки відсутності стратегічного бачення виникають проблеми з їх впровадженням й виконанням, а також узгодженістю з вже існуючими правами та обов‘язками.

Яскравим прикладом є наразі спір стосовно строку повноважень членів ВККСУ, які з 2014 року змінювались вже чотирма законами та до якого вже було залучено ГПУ зі справою «майдану» та прослуховування суддів наскрізь корумпованим НАБУ. Навіть самі члени ВККСУ вже погодились про можливість скорочення своїх повноважень наступними нормативними актами, що вони категорично раніше заперечували, та наразі всі склали свої повноваження добровільно.

У зв‘язку як раз з останніми, четвертими змінами, виникли вже питання повноважень самого ВККСУ, як колегіального органу, який існує без самих членів.

Зокрема, 16 жовтня 2019 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», яким припинено повноваження усього складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

При цьому, як зазначено вище, самі члени ВККСУ вже погодились з тим, що наступні Закони мають можливість змінювати строки їх шестирічних повноважень встановлених попередніми Законами та взагалі їх припиняти.

Однак з припиненням повноважень членів ВККСУ не припиняється розгляд судових справ, що були розпочаті з підстав протиправної діяльності ВККС України. В цей час, на розгляді в судових інстанціях перебувало та перебуває тисячі справ за позовами проти ВККС України і тут виникла дилема – розглядати справу з належним представництвом чи в розумні строки.

Наразі, найбільш дискусійним є питання саме належного представництва ВККС України та власне здійснення повноважень представника без з’ясування волі довірителя на вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Відповідно до ст. 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами). Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Згідно ч. 1 ст. 92 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

В судових провадженнях ВККС України виступає в ролі відповідача саме як орган державної влади, тому й адміністративна процесуальна правоздатність та дієздатність в даному випадку належить ВККС України як органу державної влади.

Відповідно до ст. 44 КАС України учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами. Учасники справи можуть за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

Тобто, за ст. 44 КАС України процесуальні права належать виключному колу осіб, а саме – учасникам справи.

Так, ч. 1 ст. 42 КАС України визначає, що учасниками справи є сторони, треті особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

В той же час, параграф 1 глави 4 розділу І КАС України не відносить представників до учасників справи.

Тобто, представники не наділені правом самостійно вирішувати питання про використання прав, передбачених ст. 44 КАС України, оскільки таке право та здатність його реалізувати належить виключно учаснику справи – в даному випадку – ВККС України як органу державної влади, який є відповідачем у судових провадженнях.

Відповідно до п. 2.1.1. р. ІІ Регламенту ВККС України організаційними формами діяльності Комісії є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі– залежно від питань, визначених Законом та цим Регламентом.

Згідно п. 1.3. р. І Регламенту ВККС України 1.3. Комісія виконує функції та здійснює повноваження:

1) у пленарному складі з таких питань: обрання Голови Комісії і заступника Голови Комісії, які є головами палат, та секретарів палат Комісії; звільнення члена Комісії з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 частини першої статті 96 Закону; внесення подання щодо звільнення з посади члена Комісії з підстав, визначених пунктами 3-5 частини першої статті 96 Закону; ухвалення остаточного рішення по суті питання у випадку винесення на розгляд Головою Комісії у разі наявності окремої думки двох або більше членів палати Комісії, які брали участь у розгляді питання та ухваленні рішення відповідною палатою; організації діяльності Комісії, її палат, колегій та секретаріату; з інших питань, що стосуються всього складу Комісії, та у випадках, визначених Законом.

2) у складі кваліфікаційної палати з питань: проведення кваліфікаційного оцінювання; з інших питань за рішенням Комісії.

3) у складі палати з питань добору і публічної служби суддів з питань: проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді; внесення рекомендації про переведення судді відповідно до Закону, крім переведення як дисциплінарної санкції; з інших питань за рішенням Комісії.

4) у складі колегії з питань: оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»; розгляду дисциплінарних справ, якщо на день набрання чинності Законом Комісією прийнято рішення про відкриття дисциплінарної справи.

Тобто, ВККС України здійснює свої повноваження, в тому числі і як орган державної влади, що є відповідачем по справі та наділений адміністративною процесуальною правоздатністю та дієздатністю, виключно через колегіальні засідання ВККС України.

Системний аналіз вказаних вище норм КАС України, Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Регламенту ВККС України дозволяє зробити висновок про те, що вирішення питання про необхідність реалізації прав, передбачених ст. 44 КАС України належить виключно ВККС України як органу державної влади, а не його представнику, представнику належить виключно реалізація волі довірителя на реалізацію тих чи інших прав, самостійно ж вирішувати питання про необхідність використання прав представнику не належить, тим більше, що представники ВККС України не є адвокатами та не надають професійних правничих послуг, а виконують виключно повноваження за довіреністю.

З огляду на те. Що між ВККС України та її представниками мають місце звичайні правовідносини з представництва за довіреністю, то відповідно до даних правовідносин застосовуються норми цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В даному випадку дія щодо реалізації прав, передбачених ст. 44 КАС України в розумінні цивільного права є правочином, спрямованим на набуття та зміну адміністративних процесуальних прав та обов’язків в якості учасника справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У зв’язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» повноваження складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.

07 листопада 2019 року вказану інформацію Вищою кваліфікаційною комісією суддів України було розміщено і на офіційному веб-сайті Комісії.

Отже, з 07 листопада 2019 року повноваження складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.

Тобто, починаючи з 07 листопада 2019 року ВККС України як колегіальний орган, який може виявити свою волю виключно через колегіальне вирішення питань в силу припинення повноважень усіх членів ВККС України не може вчинити дій на реалізацію своїх повноважень, в тому числі і процесуальних, а представники, які мають право вчинення правочинів від імені ВККС України також обмежені в своїх повноваженнях, оскільки відсутня вільна воля довірителя на вчинення того чи іншого правочину представником.

У той же час, законодавча прогалина, яка виникла в результаті прийняття Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не може бути виправданням порушення норм законодавства, оскільки це суперечить основоположним принципам верховенства права та є недопустимим в демократичному суспільстві.

Черговий раз саме на плечі суддів покладається тягар вирішення питання щодо співвідношення прав, адже з одного боку необхідно справу розглянути у законодавчо визначенні строки, бо це загрожує судді дисциплінарною відповідальністю, з іншого – судді мають забезпечити ефективний захист, щоб судове рішення не було декларативним, а допущене порушення з представництва не стало формальною підставою для скасування рішення, межа - тонка, але як ніколи важлива для дійсної перевірки доброчесності судді: на скільки вони спрямовані на захист громадян, а не на захист органів від громадян.

У будь-якому випадку все в наших руках – промовчати чи сказати, брати на себе відповідальність чи ховатися за формалізмом, здійснювати правосуддя чи просто мати статус судді…

Анна Мартиненко, адвокат, АО Кравець і партнери

Ростислав Кравець, адвокат, старший партнер АО Кравець і партнери, голова профспіки Українська незалежна фундація правників, Віце-президент Світового конгресу українських юристів