Не минуло і трьох років, як влада згадала – караул, треба захистити національні інтереси від засилля ватних ресурсів! Отакої, оперативність просто зашкалює.
Ніхто ж не заперечує, що свій інформаційний простір потрібно захищати. Питання лише – якими методами.
По перше, фундаментальні речі треба робити вчасно. Лише тоді досягається результат. Блокувати чи не блокувати російські ресурси треба було вирішувати ще в 2014 році. Нині відповідне рішення нагадує швидше розбір польотів - усунення бізнес-конкурентів, а не відстоювання національних інтересів. Так що мене особисто цікавить істинна причина такого кроку.
По друге, давайте враховувати аудиторію, яка користується цими платформами. Лише за приблизними розрахунками щомісячна аудиторія Однокласників в Україні - близько 25% від усього населення, або 9,5 мільйонів. Не треба тішити себе ілюзіями, що всі вони враз зрадіють, що їхній основний канал комунікації закриють.
Поясніть системно, грамотно українцям, в чому тут корінь проблеми. Запропонуйте альтернативу, розкажіть про переваги «інформаційної гігієни». І люди уже самі визначать, яку громадянську позицію їм займати. Не можна навчити чи змусити когось бути патріотом. Це має бути внутрішній, чіткий вибір – як жити, яким медіа довіряти, якими врешті решт соціальними ресурсами користуватись.
Інакше все це блокування нагадує впровадження українського аналогу програми "Золотий щит", яка в 2003 році запрацювала в Китайській Народній Республіці під приводом захисту державних інтересів Китаю від впливу Заходу.
Фактично, Президент України впроваджує аналогічні рішення, як і в комуністичному Китаї, який точно не є зразком демократії для України. Чи все ж таки є?
Заборонами ми копіюємо гірші практики агресора, дзеркально повторюючи дії Кремля. Навпаки, відкритість і свобода повинні бути конкурентною перевагою України.
Адже вся ця «боротьба з мракобесием» ну аж ніяк не подібна на відстоювання національних інтересів. Радше – на відстоювання кишенькових.
