21 июль 2019, Воскресенье, 17:55

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

П’ять років Нормандському формату – що далі

11 июня 2019г.
0
Фото: Handelsblatt

В червні 2014 року глави чотирьох країн вперше зустрілись в Нормандському форматі. Представники України, Німеччини, Франції та Росії зібрались в містечку Бенувіль, що в Нормандії (Франція), в рамках відзначення 70-річчя операції «Оверлорд» та відкриття так званого другого фронту Другої світової війни.

Символічне місце, якщо вважати, що основною метою зустрічі стало питання вирішення збройного конфлікту на сході України.

З цього часу в українському суспільстві поняття Нормандський формат сприймається радше як ідеально можлива модель, яка, однак, не показала на практиці ефективного результату.

І от на днях Росія, а точніше міністр закордонних справ Сергій Лавров заявив, що Москва готова до нових зустрічей "нормандської четвірки" щодо врегулювання ситуації на Донбасі - «в будь-якій конфігурації».

При цьому, наголосив, що ключовий механізм виконання мінських домовленостей - це контактна група, єдина платформа, на якій працюють спільно Київ, Донецьк і Луганськ за сприяння з боку Росії і ОБСЄ".

За словами Лаврова, без домовленостей прогресу не буде, а Нормандський формат "не може нав'язати свої рішення, якщо самі сторони не погодяться".

Що ж, тут путінський поплічник дійсно правий – прогресу не буде. Адже домовлятись на умовах Росії ніхто не збирається. Принаймні, хочеться у це вірити.

Її уявлення про мир та ідеї щодо легалізації самопроголошених республік суперечать як національним інтересам України, так і загалом міжнародному уявленню про безпекові принципи та верховенство права.

Новообраний президент України Володимир Зеленський зі свого боку пообіцяв зберегти Нормандський формат та Мінські домовленості, перезавантаживши весь цей процес. Як саме – поки що достеменно не відомо.

Нагадаю, ще в жовтні 2016-го року в Берліні лідери України, Росії, Німеччини та Франції за закритими дверима обговорювали варіанти врегулювання конфлікту на Донбасі.

До російської делегації входив помічник Путіна Владислав Сурков, якому небезпідставно приписують "кураторство самопроголошених ДНР та ЛНР". В Кремлі подібні звинувачення відкидають. Хоча, це нікого і не дивує. Принцип «нас там немає» ніхто не скасовував – з Нормандським форматом чи без нього.

Тоді сторони погодили питання розробки «дорожньої карти» імплементації Мінських домовленостей. В цій карті має бути дві складові: послідовності кроків для імплементації Мінських угод, а також гарантії виконання цих кроків.

Позиція України чітка і безкомпромісна: виконання безпекових умов, припинення вогню, виведення іноземних військ, дотримання режиму розведення військової техніки, забезпечення безперешкодного доступу представників ОБСЄ, звільнення заручників мають передувати переходу до виконання політичної частини (проведення місцевих виборів).

Зауважу, що вибори на окупованих територіях можна проводити тільки тоді, коли вони контролюються українською владою, а вся процедура здійснюється відповідно до законів України. Йдеться про відновлення легітимної української влади на місцях. Тільки це може бути передумовою для проведення виборів, а не наявність там, для прикладу, миротворчих сил ООН.

Крім того, найсприятливішим для стабілізації ситуації та збереження миру в постконфліктному середовищі є проведення виборів за три роки після припинення вогню. Нині ми бачимо, що бойові дії на Донбасі продовжуються і про жоден мир не йдеться. Тому розмови щодо проведення місцевих виборів за таких обставин є недоречними.

Тоді виникає питання – а чи взаглі потрібен нам Нормандський формат у його нинішньому стані? Попри всю критику – потрібен. Адже це наразі єдина платформа, де можна вести хоч якийсь діалог з супротивником. Звісно, все впирається у методи ведення цього діалогу.

Беручи участь уже не перший рік у Міжфракційному об’єднанні "Мінська платформа" у ВРУ, можу з усією авторитетністю сказати, що домовлятись з російськими делегатами дуже складно. Оскільки їхня мета – не пошук рішення, а підтримання конфлікту в перманентному стані. Це дозволяє Путіну утримувати поле для політичних маневрів та підживлювати гібридну війну.

Будь-які законодавчі процеси в РФ напряму залежать від волі її лідера. Звісно, ймовірність підписання "нового мирного плану" не варто виключати. Перемовини між РФ та європейцями відбуваються постійно. І "Північний потік - 2", і Сирія, і Ізраїль, і ситуація в Азово-Чорноморському басейні – усе це зони політичного напруження між РФ та державами Європи, які вимагають досягнення домовленостей.

Тому цілком реально, що предметом таких самих домовленостей стане і питання відновлення Донбасу. І тут РФ просуватиме свій "порядок денний". Тому Україні слід готуватися до чергового раунду політичної боротьби за відновлення суверенітету.

Яка доля Нормандського формату?

На мою думку, тут є два варіанти. Перший – збереження декларативно-ідеологічної функції. Другий – переформатування. Чимало експертів погоджуються, що з боку Заходу потрібні радикальні кроки.

В умовах глобального світу немає нічого радикальнішого, аніж економічний тиск.

На жаль, фінансові інтереси Заходу дуже часто переплітаються із російськими. Це апріорі унеможливлює будь-які рішучі дії в протистоянні агресії Кремля.

Неспроможність відкриття другого фронту - нанесення потужного економічного удару по Росії – це Ахіллесова п’ята як лідерів Нормандського формату, так і загалом світового співтовариства, яке роками висловлює «стурбованість», але відмовляється підвищити ставки.

Цікаво, що історія Норманського формату розпочалась із святкування річниці операції «Оверлорд». Вочевидь, сучасники забули, що ця стратегічна операція була наймасштабнішою у світовій історії висадкою повітряного десанту. Головну роль у її проведенні відіграли війська Сполучених Штатів, Великої Британії та Канади. Це стало початком кінця нацистського режиму.

Як бачимо, політчина воля ухвалювати жорсткі кроки вирішує навіть найколасальніші за своїм масштабом проблеми.

Володимир Пилипенко Представник України у Венеційській комісії (2013-2017 рр), голова політичної ради партії "Відродження", народний депутат України VI-VII скликань