Що робити з правоохоронною системою? - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

21 октябрь 2019, Понедельник, 23:42

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Що робити з правоохоронною системою?

20 марта 2019г.
0
Фото: UA1.com.ua
Фото: UA1.com.ua

Рекомендації щодо вдосконаленню діяльності правоохоронних органів

Зупинюся коротко лише на деяких із них, які б однозначно дали позитивний ефект в реалізації повноважень всіх правоохоронних органів, до речі, як раніше діючих, так і новостворених.

Перш за все, подобається це комусь чи ні, потрібно негайно забезпечити притаманну всім європейським державам належну систему стримувань і противаг в сфері правоохоронної діяльності, відновивши для цього попередню конституційну функцію прокуратури у вигляді нагляду за додержанням законів всіма правоохоронними органами (в т. ч. і антикорупційними), які здійснюють оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування, наділивши для цього прокурора повноваженнями по проведенню перевірок їх діяльності по боротьбі зі злочинністю та корупцією і , в першу чергу, за додержанням прав і свобод громадян (наприклад, той же передбачений Законом про НАБУ аудит виявився недієвим і його практично неможливо реалізувати на практиці).

Саме з цією метою необхідно позбавити нові антикорупційні органи (Національне антикорупційне бюро, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Державне бюро розслідувань) будь-яких привілеїв та надмірних повноважень по зрівнянню із іншими правоохоронними органами, а тим більше - виключити будь-який вплив на них з боку іноземних держав та навіть неурядових організацій, в т.ч. і так званих «громадських організацій», існуючих на іноземні гранти.

Законодавчо зобов’язати Генерального прокурора України і підпорядкованих йому прокурорів (наділивши їх відповідними повноваженнями) за підсумками роботи за півроку та рік, із залученням керівників інших правоохоронних органів, аналізувати та узагальнювати статистичні дані про стан злочинності, протидії їй, дотримання конституційних прав і свобод громадян, як в цілому в державі, так і по окремих регіонам, за результатами чого скликати і проводити координаційні наради керівників правоохоронних органів, із запрошенням керівників органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, на яких заслуховувати не лише доповіді відповідальних прокурорів про криміногенну ситуацію та про її негативні тенденції та причини, а і пояснення керівників правоохоронних органів про причини наявних недоліків в роботі по боротьбі зі злочинністю і корупцією, а також про допущені порушення прав і свобод громадян та пропозиції щодо конкретних заходів по їх усуненню. За підсумками таких нарад складати плани спільних скоординованих заходів по боротьбі із злочинністю та дотриманню прав і свобод громадян, а також жорстко контролювати їх виконання з послідуючими письмовими звітами відповідальних органів і їх посадових осіб про виконану роботу.

І саме головне, Генеральний прокурор України, міністр МВС, Директори НАБУ та ДБР (якщо останні залишаться існувати окремо) повинні один раз на рік обов’язково звітувати на засіданні Верховної Ради України, в першу чергу, не тільки про виконану роботу та її результати, але і про стан дотримання законності в своїй діяльності, в т.ч. прав і свобод громадян.

У зв’язку з цим, замість нинішньої конституційної функції прокуратури у вигляді «організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, вирішення згідно закону інших питань під час кримінального провадження, нагляду за негласними і іншими слідчими та розшуковими діями органів правопорядку», в Основному Законі (і відповідно в Законі «Про прокуратуру» та КПК) слід закріпити попередню назву цієї функції - «нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове розслідування», як вона, до речі, і до сьогодні залишається в нинішній редакції Закону «Про прокуратуру» і частково в КПК..

Надати прокурорам повноваження за результатами перевірок у всіх правоохоронних органах вносити документи прокурорського реагування (не важливо яка їх буде назва: чи подання, чи приписи чи письмові вимоги), в яких вимагати від керівників цих відомств не тільки усунути виявлені недоліки, а притягувати підпорядкованих їм винних службових і посадових осіб до дисциплінарної відповідальності, аж до звільнення із займаних посад.

Визнати поспішною, непродуманою та такою, що була проведена в порушення вимог діючої на той час Конституції України (а тому і підлягає відновленню), ліквідацію в жовтні 2014 року, при прийнятті нового Закону «Про прокуратуру», конституційну функцію органів прокуратури у вигляді «нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами». Ця фактично правозахисна функція прокуратури (а не загальний нагляд, як на цьому спекулюють її противники) підлягає якнайшвидшому відновленню, особливо, в нинішніх умовах війни на Сході та анексії Криму, занепаду економічного стану та суттєвого погіршення соціального захисту громадян.

Саме в межах цієї функції одним із надзвичайно важливих напрямків діяльності прокурорів повинен бути нагляд за відповідністю актів, які видаються всіма органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, як центральними, так і в регіонах, їх службовими і посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам, який, до речі, відноситься до повноважень прокурорів і в деяких європейських державах (наприклад, в Іспанії).

У нинішніх умовах також доцільно було б відновити, хоча б на перехідний період, прокурорський нагляд за додержанням законів на найбільш вразливих на сьогодні для нашої держави і суспільства напрямках діяльності:

1) за додержанням бюджетного законодавства;

2) за додержанням законів про охорону навколишнього природного середовища;

3) за дотриманням митного законодавства та про зовнішньоекономічну діяльність;

4) за дотриманням банківського і фінансового законодавства;

5) за дотриманням законів в газоенергетичній сфері.

Одночасно з цим, потрібно подолати хаос в кадровій діяльності органів прокуратури по підбору, розстановці і вихованні кадрів, а для цього змінити нав’язану ззовні систему «органів прокурорського самоврядування», створивши замість двох існуючих у нас окремих органів єдиний, наприклад, Національну Раду прокурорів України, як це має місце в тій же Польщі, до якої повинні входити лише високопрофесійні прокурори із стажем роботи в органах прокуратури не менше 10-15 років, в тому числі і на адміністративних посадах не менше 7 років (можуть бути запропоновані і інші додаткові кваліфікаційні вимоги). Передбачити обов’язкове включення до її складу Генпрокурора, його найбільш досвідчених авторитетних заступників, прокурорів всіх регіонів, а також представників прокуратур областей і, так званих, «місцевих прокуратур», які будуть обрані на загальних зборах в кожній із прокуратур регіонів, а також Президента України чи хоча б Главу його адміністрації, трьох-чотирьох народних депутатів, бажано і з числа бувших правоохоронців та суддів, як виключення – народних обранців із числа досвідчених юристів за освітою, а також одного чи двох найбільш авторитетних науковців юридичного профілю, бажано з практичним досвідом в сфері правоохоронної діяльності. Наділити саме Національну Раду прокурорів повноваженнями вирішення всіх загальних питань діяльності органів прокуратури, в т.ч. і підбору кадрів, розгляду дисциплінарних проваджень відносно прокурорів, а головне – забезпечення принципу незалежності прокурорів.

У зв’язку з цим, доцільно змінити законодавчі підходи до вирішення питань про дисциплінарну відповідальність прокурорів, надавши саме Генеральному прокурору України та керівникам регіональних прокуратур право накладати дисциплінарні стягнення на своїх підлеглих, із можливістю їх оскарження до Національної Ради прокурорів. Це забезпечить оперативність і об’єктивність реагування на виявлені порушення з боку прокурорів без скасування гарантій на оскарження.

Надати виключні повноваження Генеральному прокурору України призначати та звільняти із займаних посад, як мінімум, всіх працівників центрального апарату ГПУ, керівників регіональних і місцевих прокуратур та їх заступників, знову ж таки з наданням можливості оскаржити рішення про звільнення в порядку дисциплінарного покарання до органів прокурорського самоврядування.

Забезпечити реальну незалежність Генерального прокурора України, перш за все, шляхом особливого порядку його обрання і призначення, а також звільнення. Зокрема, обрання кандидатури Генпрокурора України повинно бути аполітичним, без застосування будь-яких квотних підходів, як це мало місце, особливо, в останні 4 роки та що гарантувало б його перебування на посаді повний конституційний термін. Як варіант, нехай його кандидатуру пропонує і надалі Президент України, але, особу такого претендента повинні попередньо обговорити і на загальних зборах в прокуратурах регіонів та центральному апараті ГПУ, а також затвердити на Всеукраїнській конференції працівників прокуратури України, участь у якій повинні брати найдосвідченіші і визнані авторитетами прокурори, в т.ч. і ветерани органів прокуратури. Як варіант, таку кандидатуру можна попередньо обговорити і на засіданні Центральної Ради прокурорів України, яка повинна мати право вето щодо такого призначення. При цьому, кандидат на посаду Генпрокурора України в обов’язковому порядку повинен мати стаж роботи в органах прокуратури не менше 15 років, в тому числі і на адміністративних посадах в органах прокуратури не менше 7 років, причому, як правило, на посадах не нижче прокурора області. Більше того, в Законі доцільно передбачити допустимий вік перебування прокурора на посадах Генерального прокурора України та його заступників до 70 років (як це прямо передбачено і в законодавстві інших держав, в т.ч. і Європи) або наділити правом ту ж Центральну раду прокурорів України продовжувати строк перебування прокурора після 65 років на згаданих вище посадах, як це має місце у тій же Польщі.

Недовіру парламентом Генпрокурору та його звільнення за ініціативою Президента може бути реалізовано лише за підтримки конституційної більшості Верховної Ради, тобто при наявності не менше 300 голосів народних обранців.

Негайно відновити районні, міжрайонні та міські прокуратури, з одночасною ліквідацією, так званих, «місцевих прокуратур», особливо у найбільш віддалених районних центрах від базових (укрупнених) «місцевих» прокуратур, для забезпечення повноцінного виконання покладених на низові органи прокуратури обов’язків, в т.ч. і для забезпечення здійснення належного прокурорського нагляду за додержанням законів територіальними органами влади (в разі відновлення таких повноважень), підрозділами поліції, підтримання державного (публічного) обвинувачення та захисту прав і свобод громадян в межах існуючих повноважень. Звичайно, що чисельність працівників в таких низових прокуратурах повинна бути визначена у суворій відповідності до кількості населення, рівня злочинності, навантаження в роботі і т.д.

Для досягнення позитивних зрушень в діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю шляхом необхідного якнайшвидшого внесення змін до КПК України, а саме:

До ч.2 ст. 37 КПК щодо зосередження повноважень прокурора в кримінальному провадженні з його початку і до кінця (тобто, з моменту реєстрації в ЄРДР до розгляду по ньому обвинувального акту чи клопотань по суті в суді або прийняття рішення про закриття) не тільки із міркувань мінімізації корупційних ризиків, а і в зв’язку із нинішнім розділенням цих двох фактично функцій прокурора в Основному Законі нашої держави, де орган прокуратури займається як підтриманням публічного обвинувачення (хоча це теж викликає заперечення, бо прокурор у процесі виступає від імені держави), так і окремо організацією та процесуальним керівництвом досудовим розслідуванням, що дійсно не одне і теж. Приведення такої норми КПК по розділенню цих функцій у відповідності до Конституції України підвищить ефективність першої і суттєво покращить якість другої.

Саме для реалізації цієї функції прокурор повинен бути наділений необхідним обсягом повноважень по реагуванню на виявлені порушення закону, допущених органом досудового розслідування і оперативними підрозділами, який би дозволив якнайшвидше вживати заходи для їх усунення (вносити подання, приписи чи просто письмові вимоги, обов’язкові для виконання керівниками органів досудового розслідування та органами правопорядку, в т.ч. і про проведення перевірок, службових розслідувань, за результатами яких вимагати притягувати винних службових, посадових осіб до відповідальності, аж до звільнення із займаної посади), а також негайного відновлення порушених прав і свобод та законних інтересів.

- В разі неефективного здійснення досудового розслідування чи, тим більше, систематичного порушення прав і свобод громадян, прокурор повинен мати право не тільки змінити слідчого чи орган досудового розслідування, а і прийняти (у виняткових випадках) таку кримінальну справу до свого провадження та проводити досудове розслідування під керівництвом вищестоящого прокурора: Генпрокурора, керівників прокуратур регіону чи їх заступників.

- Більше того, письмові вказівки прокурора органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування, повинні бути обов’язковими для них, а в разі їх невиконання без поважних причин – повинна бути передбачена для таких керівників дисциплінарна чи навіть кримінальна відповідальність.

Також необхідно наділити вищестоящих прокурорів (керівників місцевих прокуратур, прокуратур регіонів, Генпрокурора та їх заступників) повноваженнями витребовувати відповідні їх статусу кримінальні провадження для перевірок, вивчення та заслуховування звітів слідчих, процесуальних керівників та оперативних працівників, про хід досудового розслідування, а також дачі, в разі наявності підстав, обов’язкових для виконання слідчими і процесуальними керівниками письмових вказівок по розслідуванню злочинів, зокрема, і про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, про проведення у встановлений термін конкретних слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій чи навіть самим особисто брати участь у них, особливо враховуючи той факт, що на сьогодні значна частина процесуальних керівників є недосвідченими і не можуть працювати самостійно, без практичної допомоги більш досвідчених і професійно підготовлених вищестоящих прокурорів.

Усі скарги з питань досудового розслідування до моменту звернення до слідчого судді повинні бути перевірені вищестоящими прокурорами. Це доцільно зробити, в тому числі і з тим , щоб розвантажити слідчих суддів від зайвих контрольних функцій, в тому числі і шляхом позбавлення їх повноважень про продовження термінів досудового розслідування, у справах, де не встановлена особа підозрюваного, що неминуче розвантажить суди і зробить саме досудове розслідування більш оперативним і не таким тягучим, бо усуне черги слідчих і прокурорів в судах з метою одержання того чи іншого дозволу, надасть можливості слідчим суддям більше зосередитись на контролі саме за дотриманням конституційних прав і свобод громадян.

Необхідно також надати вищестоящим прокурорам право скасовувати та змінювати на стадії досудового розслідування незаконні, необґрунтовані та передчасні повідомлення про підозру (що є очевидною прогалиною в КПК України), а також відкликати надісланий до суду (до початку судового розгляду) затверджений нижчестоящим прокурором - процесуальним керівником, обвинувальний акт (наприклад, із-за неповноти досудового розслідування, відсутності достатніх доказів вини обвинуваченого, неправильної кваліфікації дій підозрюваного, обвинуваченого), що буде необхідним додатковим запобіжником від можливого незаконного притягнення громадян до кримінальної відповідальності та тривалого порушення прав невинних осіб, а з іншого боку – перешкодить уникненню дійсно винних осіб від кримінальної відповідальності.

Передбачити право прокурора оскаржувати рішення суду першої інстанції про скасування повідомлення про підозру, зміну запобіжного заходу на стадії досудового розслідування, а також скасування арешту на майно, що усуне можливості слідчих суддів зловживати своїм правом та відповідно - обмежувати в результаті цього права сторін кримінального провадження.

Спростити передбачену КПК України процедуру проведення найбільш застосовуваних слідчих (розшукових) та процесуальних дій, які не пов’язані із посяганням на конституційні права і свободи громадян, зокрема, скасувавши передбачену нинішнім кримінальним процесуальним законом необхідність обов’язкового попереднього погодження їх із слідчими суддями, враховуючи, що це тільки затягує проведення досудового розслідування, в т.ч. і перешкоджає розкриттю і розслідуванню, в першу чергу, тяжких і особливо тяжких злочинів «по гарячих слідах», через тривале проходження таких процедур в судах та створює можливі ризики витоку інформації, перегружає слідчих суддів і створює умови для поверхового вивчення ними таких клопотань, що в сукупності також не сприяє виконанню завдань кримінального провадження. В таких випадках нагляд за додержанням вимог законів при проведенні більшості слідчих і процесуальних дій повинен здійснювати процесуальний керівник, а його помилки чи недоліки має виправляти вищестоящий прокурор.

Для прикладу, необхідно покласти обов’язок перевіряти і узгоджувати обрання тих же мір запобіжного заходу, не пов’язаних із обмеженням свободи, на процесуального керівника під наглядом вищестоящого прокурора, призначення судових експертиз (за виключенням спеціальної судово-психіатричної), витребування чи виїмки та огляду необхідних документів, речей і інформації в юридичних осіб і т.д.

Окрім того, якнайшвидше внести до ст. 214 КПК України зміни щодо передбаченої законом вимоги про обов’язкове внесення до ЄРДР всіх без виключення заяв і повідомлень про злочини, залишивши такий порядок реєстрації лише для абсолютно очевидних фактів вчинення злочинів (наприклад, на підставі рапорту оперативного працівника чи слідчого про виявлений труп з ознаками насильницької смерті чи протоколу огляду місця події, затримання злочинця на місці події і т.д.). По всіх інших кримінальних правопорушеннях відновити інститут проведення дослідчих перевірок під жорстким наглядом вищестоящих прокурорів, обов’язково передбачивши конкретні їх терміни та можливості продовження строків перевірки за дозволом вищестоящого прокурора, але, не більше одного місяця. Щоб значно знизити кількість необґрунтованих заяв і повідомлень про злочини, необхідно в законі передбачити не тільки обов’язкове зазначення всіх анкетних даних заявника, але і попередження його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос та про можливість відшкодування ним понесених правоохоронним органом процесуальних витрат в разі не підтвердження фактів, які ним були повідомлені, якщо це було зроблено навмисно.

Одночасно необхідно відновити повноваження прокурорів здійснювати нагляд за законністю і повнотою реєстрації всіма іншими правоохоронними органами заяв і повідомлень про вчинення злочинів, щоб перешкодити розповсюдженим нині фактам приховування правоохоронцями, особливо поліцією, вчинених злочинів, в т.ч. і з метою фальсифікації статистичних даних про рівень і стан злочинності, та ухилення від реєстрації кримінальних правопорушень.

Разом з тим, передбачити також можливість апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про зобов’язання прокурора внести відомості про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, щоб не допустити «засмічення» ЄРДР необґрунтованими кримінальними провадженнями, що неминуче відриває слідчих і прокурорів від реальної боротьби із злочинністю.

Якнайшвидше запустити в дію норми КПК щодо кримінальних проступків, а також суттєво спростити процедуру досудового розслідування злочинів невеликої і середньої тяжкості, які в загальній структурі злочинності на сьогодні складають не менше ¾ кримінальних правопорушень, доручивши їх проведення працівникам кримінальної поліції, з тим, щоб слідчі та процесуальні керівники були задіяні лише для розслідування очевидних і тим більше - резонансних тяжких і особливо тяжких злочинів.

Розширити перелік кримінальних проваджень, що можуть розслідуватись у формі приватного обвинувачення, віднісши до них злочини невеликої і середньої тяжкості, наприклад, проти приватної власності, при ухиленні від сплати аліментів, про порушення громадського порядку та інші дрібні кримінальні правопорушення.

Скасувати якнайшвидше в повному об’ємі всі, так звані, «поправки Лозового», які направлені на перешкоджання розкриттю і розслідуванню злочинів як по «гарячих слідах», так і в розумні терміни, в т.ч. в частині ускладнення процедури як призначення судових експертиз та вирахування і продовження строків досудового розслідування.

Залишити (до закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності) діючу на сьогодні процедуру проведення спеціального досудового розслідування щодо злочинів на Майдані та злочинів, які інкримінуються Януковичу і його найближчому оточенню, які ще знаходяться на стадії досудового розслідування, до їх закінчення. В тому числі, надати право Генпрокуратурі проводити подальше розслідування слідчими Департаменту спеціальних розслідувань кримінальних проваджень щодо даної категорії кримінальних проваджень, забезпечивши незмінність слідчих у них.

І коротко, що стосується діяльності інших правоохоронних органів:

Так, необхідно негайно забезпечити відновлення належної координації та взаємодії між різними підрозділами в самій системі Національної поліції України, в першу чергу, через підпорядкування всіх існуючих територіальних підрозділів керівникам місцевих органів Нацполіції, ліквідувавши принцип безпосереднього підпорядкування деяких із них напряму центральному апарату в Києві.

Негайно відновити самостійні (а не у складі кримінального розшуку) спеціальні підрозділи по боротьбі із організованою злочинністю (організованими злочинними групами чи злочинними організаціями), по протидії незаконному обігу зброї і вибухівки, протидії незаконному обігу наркотиків і прекурсорів з безпосереднім підпорядкуванням їх керівникам місцевих підрозділів поліції, а також обов’язково - підрозділи дорожньої поліції для забезпечення дотримання ПДР і безпеки на вулицях та автошляхах, без чого належний порядок на дорогах навести неможливо.

Запровадити обов’язкову перепідготовку в умовах спеціальних учбових навчальних закладів системи МВС працівників підрозділів новоствореної так званої «патрульної поліції» та переорієнтування їх, в першу чергу, на попередження і боротьбу не тільки із порушеннями громадського порядку та неправильним паркуванням автотранспорту, а і злочинністю, змінивши, суттєво підходи до підбору, навчання і підвищення професійної майстерності кадрів для патрульної поліції, в першу чергу, по оволодінню нормами права.

Змінити підходи до проведення «атестацій» і «переатестацій» працівників Нацполіції, переорієнтувавши членів цих «комісій» на справедливе поєднання у кандидата необхідного об’єму теоретичних знань із наявністю достатнього практичного досвіду і вміння застосовувати на практиці норми закону щодо розкриття, розслідування і попередження злочинів, діяти результативно в складних умовах, пов’язаних із постійними перевантаженнями і виконанням своїх службових обов’язків у понаднормовий час.

Якнайшвидше повернути право оперативно-розшуковим підрозділам проводити за власною ініціативою оперативно-розшукові заходи з метою розкриття вже вчинених і зареєстрованих в ЄРДР тяжких і особливо тяжких злочинів, в т.ч. і по «гарячих слідах» та законодавчо забезпечити визнання допустимими доказами дані і відомості, одержані в ході оперативно-розшукових заходів.

Пропоную також позбавити Службу безпеки України статусу правоохоронного органу, закріпивши законодавчо її як спецслужбу, чого вимагають (і абсолютно правильно) інститути ЄС і НАТО, а функції правоохоронного органу, в т.ч. і повноваження проводити оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування по більшості складів кримінальних правопорушень, передати іншим державним органам досудового розслідування (ДБР, НАБУ і Нацполіції).

Зокрема, у контексті невластивих для будь-яких спецслужб функцій, яких необхідно позбавитися у процесі такого реформування, слід вказати боротьбу з економічною злочинністю, наркобізнесом, посадовими злочинами, корупцією та оргзлочинністю. Натомість Служба безпеки України повинна сконцентруватися на боротьбі з посяганням на основи національної безпеки, зокрема, на викритті і розслідуванні: злочинів проти основ національної безпеки, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК України), посягання на територіальну цілісність і недоторканість України (ст. 110 КК України); державної зради (ст. 111 КК України);посяганні на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України); диверсії (ст. 113 КК України); шпигунства (ст. 114 КК України), боротьбі із тероризмом та захисті державної таємниці.

Ліквідувати, як самостійний орган, Національне антикорупційне бюро України, об’єднавши його із Державним бюро розслідувань, створивши в ДБР окремий антикорупційний департамент (чи управління), який і перейме на себе всі функції та повноваження НАБУ, окрім тих, які порушують систему стримувань і противаг.

Як варіант, створити Державне бюро військової юстиції, або наділити відповідними повноваженнями підрозділи військової служби правопорядку, яким будуть підслідні злочини проти порядку несення військової служби (військові злочини), окрім тих кримінальних правопорушень, які вчинені військовослужбовцями вищого офіцерського складу ЗСУ, СБУ, Державної прикордонної служби України, Державної спеціалізованої служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, що повинно залишатись у підслідності слідчих ДБР, до складу якого буде входити в майбутньому і НАБУ.

Шляхом негайного внесення змін до Закону «Про ДБР» усунути всі умисно прийняті норми, які перешкоджають новоствореному органу досудового розслідування реалізовувати належним чином функцію по боротьбі зі злочинністю і корупцією у вищих ешелонах влади:

1) Визнати антиконституційною норму про обрання і призначення керівників Бюро та керівників структурних підрозділів центрального апарату і територіальних управлінь, так званими, «зовнішніми конкурсними комісіями», що вже фактично призвело до формування керівного складу цього органу не за професійними ознаками, а за приналежністю до тієї чи іншої провладної політичної сили, якнайшвидше передати ці функції відбору кандидатів внутрішнім конкурсним комісіям, яких призначатиме Директор ДБР і він же нестиме за це особисту відповідальність.

2) Скасувати абсурдну норму закону про обов’язкове узгодження Директором ДБР всіх своїх рішень із своїми заступниками.

Якнайшвидше надати можливість сформувати оперативні підрозділи ДБР і з метою сприяння реалізації всіх повноважень цього Бюро проводити оперативно-розшукові заходи.

3) Скасувати норму закону про те, що заступники Директора ДБР є керівниками органу досудового розслідування, а сам Директор – ні. На мою думку, названі керівники ДБР не повинні бути процесуальними особами, а лише адміністративними, навіть виходячи з того, що як мінімум один з них повинен відповідати за діяльність оперативно-розшукового підрозділу, який не займається досудовим розслідуванням.

- Одночасно з цим, необхідно законодавчо заборонити без узгодження із профільними комітетами ВР з питань законодавчого забезпечення діяльності правоохоронних органів та протидії корупції виносити на голосування сесії парламенту законопроекти, розроблені Кабінетом Міністрів України, Адміністрацією Президента, від імені інших непрофільних комітетів ВР чи індивідуально підготовлені окремими нардепами чи групами парламентарів, які стосуються діяльності і повноважень правоохоронних органів, в тому числі і по боротьбі із злочинністю та корупцією, щоб виключити в майбутньому кричущі випадки прийняття антиконституційних, відверто шкідливих для виконання функцій держави, законів.

- Також необхідно якнайшвидше шляхом внесення законодавчих змін подолати наслідки проведення так званих «реформ» та нав’язаних ззовні «конкурсів», «атестацій», «переатестацій» та злополучної «люстрації», що потягло за собою масове звільнення з роботи та із займаних посад за надуманими та нічим не підтвердженими претензіями, чи тим більше, звинуваченнями в корупції та недоброчесності багатьох фахівців.

- Саме для цього необхідно якнайшвидше встановити чітко визначені критерії довіри до членів так званих «конкурсних» та «атестаційних» комісій, які займаються відбором та оцінкою якості кандидатів на вакантні посади, особливо – на адміністративні (керівні), до складу яких включати лише досвідчених та професійно підготовлених осіб не тільки із вищою юридичною освітою, а і конкретним стажем роботи у правоохоронній сфері (в переважній більшості) не менше 10 років і обов’язково на адміністративних посадах (не нижче керівників обласного рівня та їх заступників) - не менше 5 років, а також в галузі права не менше 10 років (але їх кількість повинна бути обмежена) .

- При цьому, необхідно категорично заборонити іноземним громадянам бути членами конкурсних комісій по відбору правоохоронців та суддів, членами різного роду «Рад доброчесності» та, тим більше, бути призначеними на високі посади у правоохоронних органах, як це мало місце в Україні в останні 4 роки.

- Як на мене, потрібно позбавити такі «конкурсні» комісії виключного права приймати з цього приводу обов’язкові (остаточні) для відповідного керівника правоохоронного органу (саме який, а не вони, і несе повну відповідальність за результати роботи органу чи його обласного підрозділу) рішення, а їх висновки повинні бути письмовими і нести виключно рекомендаційний, дорадчий характер.

- Не тільки передбачити, а і забезпечити обов’язкове застосування кримінальної відповідальності, в першу чергу, до керівників правоохоронних органів, за розголошення, в т.ч. і в ЗМІ, даних і результатів оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування по будь-якому кримінальному провадженню до направлення обвинувального акту до суду або до його закриття.

- Законодавчо забезпечити, щоб діяльність органів досудового розслідування, прокурорів та оперативно-розшукових підрозділів оцінювалась лише по одному критерію:обвинувальному вироку суду, який вступив у законну силу.

І насамкінець. Край необхідно передбачити в законі і забезпечити на практиці належні матеріальні і соціальні умови праці слідчих і прокурорів, мотивувавши їх на неминучу понаднормову і виснажливу роботу по розкриттю і розслідуванню злочинів, особливо по «гарячим слідам», в т.ч. усунувши несправедливу законодавчу розбіжність у їх заробітній платі із оплатою праці тих же детективів НАБУ, прокурорів САП і працівників ДБР, та прирівнянням їх до всіх категорій громадян в частині обов’язкового страхового стажу для виходу на пенсію, а тим більше – її розміру, надавати працівникам правоохоронних відомств службові квартири у разі зміни місця роботи у іншу місцевість, оплачувати належним чином відрядження та службові поїздки, передбачити можливість для законодавчого преміювання слідчих, прокурорів і оперативних працівників за проведену ними роботу, в першу чергу, виходячи від сум конфіскованих за рішенням суду в дохід держави коштів, матеріальних цінностей та майна, здобутих злочинним шляхом.

Таким чином, реалізація визначених положень сприятиме формуванню оновленої системи правоохоронної діяльності в Україні, спрямованої на негайне покращення організації, координації та поєднання зусиль правоохоронців у вдосконаленні форм, методів і засобів боротьби із злочинністю та корупцію, а якщо відверто, то - на відновлення самої правоохоронної системи.

--------------------------------------------------------------------------------

Шановні друзі, ескперти, правники запрошую Вас до обговоренння найважливішого Розділу Концепції вдосконалення діяльності правоохоронних органів України "Основні засади та пропозиції щодо вдосконалення діяльності правоохоронних органів".

Цікава Ваша думка, враження та висновки. Я пропоную цілу системи заходів, які потрібно вжити для відновлення ефективності правоохоронних органів.

Перший розділ Концепції можна прочитати за цим посиланням.

Другий розділ Концепції.  Зміст та основна мета Концепції. Третій розділ Концепціїї.

ЩОДО НАСЛІДКІВ «РЕФОРМУВАННЯ» ПРОКУРАТУРИ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Олексій Баганець Екс-заступник Генерального прокурора України, заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, адвокат