28 березень 2024, Четвер, 11:49

Сміття давнє і сьогочасне, або Звалища замість Люксембургу

6 Лютого 2019г.
A20b073f49f869624b29db562bd57c3b
Вихід однієї зі станцій метро Києва засипали сміттям, грудень 2018

Із давніх часів і дотепер усі пам’ятають, що увечері викидати сміття не можна. Люди кажуть, що ніяке це не марновірство, а віковічний досвід — викидаючи сміття, людина втрачає гроші, викидає свій добробут. Вірити цьому чи ні — справа особиста, але ж кожен звичай на чомусь ґрунтується.

Згадаймо історію. Ще в розповідях про середньовічні міста, навіть коли йшлося про європейські столиці, можна прочитати про потоки нечистот, які пливли мало не під королівськими палацами, про повинність селян вивозити із міст купи гною. Але ніде немає жодних згадок про звалища. Чи то непотребу було менше, чи то викидали щось інше?

Насправді так воно і є. Проблема звалищ стала проблемою тільки в середині, а то й у другій половині ХХ століття — саме такий вигляд має другий бік прогресу. Раніше люди мали набагато менше речей і набагато менше їжі. Нікому й на думку не спадало викинути хліб, а м’ясо й риба навіть за відсутності холодильників не псувалися, бо просто не встигали. Ужиткові ж речі використовувалися поколіннями.

Тепер суспільство найчастіше називають споживацьким: усі хочуть нову машину, новий смартфон, нове вбрання… А куди подіти старе? Куди подіти вчорашній хліб, який уже не смакує? Крім того, кудись треба прилаштовувати використані пляшки (тепер вони часто бувають пластиковими), одноразові поліетиленові пакети чи одноразовий посуд… І летить увесь непотріб на смітник! Спочатку в сміттєвий контейнер, а потім на сміттєвий полігон.

Усього за кілька десятиріч площа офіційних (санкціонованих) і стихійних сміттєзвалищ в Україні змогла скласти конкуренцію Великому Герцогству Люксембург, одній із країн Бенілюксу. Порівняймо: площа Герцогства 2 586 км², а площа українських звалищ не менше 260 тис. га, тобто майже стільки ж і навіть більше… Чи це не марнотратство? За іншими даними, під купами сміття на полігонах поховано приблизно 7% площі всієї України (а це приблизно площа Данії, яка дорівнює 43 094 км²). Це скільки ж землі знищується? Дорогої землі, найкращих у світі чорноземів… Хазяйнуємо так?

«ТРУХАНОВСКИЕ КОРЕЙЦЫ», ИЛИ КАК ОДЕССИТОВ ОБМАНЫВАЮТ С ПОСТРОЙКОЙ МУСОРОПЕРЕРАБАТЫВАЮЩЕГО ЗАВОДА

Останнім часом сміттєва тема набула державного значення, особливо після трагедії у Грибовичах. Але величезні завали найрізноманітніших відходів прекрасно почувають себе навіть у Києві! І зовсім недавня історія, нехай і не столична, нічому не вчить.

Кажуть, що найправильніший вихід — побудова сміттєспалювального заводу. Чи заводів? Бо одного навіть у Києві аж ніяк не вистачить. Та й не вистачає. Але хоч один сміттєспалювальний завод в українській столиці таки є! Правда, особливо пишатися нічим, бо це досягнення дуже благеньке на тлі Парижа, де таких підприємств аж одинадцять, чи Токіо — там сміттєспалювальних підприємств аж 22. Іще можна згадати Лондон, у якому завод із потужністю 420 тис. тонн твердих побутових відходів на рік розташований усього за два кілометри від історичного центру! А завод «Енергія», єдиний у Києві, у півтора рази слабіший та й розташований на масиві Позняки, тобто практично на околиці. І як же люди на ту «Енергію» скаржаться! Бо, вибачте, тхне.

Підприємство, яке почали будувати в 1983 році і яке почало працювати наприкінці 1987-го, до сьогодні єдине на всю столицю. Щоправда, «Енергія» — сміттєспалювальний завод іще першого покоління, хоча у Європі навіть п’яте вважається давноминулим часом, бо уже працює сміттєспалювальне обладнання сьомого покоління.

Мешканці Позняків незадоволені запахом, але керівництво заводу запевняє, що то «аромати» від Бортницької станції аерації. Наскільки це відповідає дійсності, винюхати неможливо, але ж не секрет, що електрофільтри, встановлені на «Енергії», не відповідають сучасним міжнародним екологічним стандартам. І тут починається справжнісіньке диво — викиди не перевищують встановлені українськими експертами нормативи. Чи таке може бути? Як то кажуть, одне з трьох: або люди мають проблеми з носами, або міжнародні екологічні стандарти неправильні, або з українськими нормативами щось не те.

З іншого боку, підприємство таки ж приносить місту неабияку користь, щороку спалюючи близько 300 тис. тонн твердих побутових відходів. Багато це чи мало? Рахуймо разом. Один киянин за рік продукує до 300 кг сміття. Виходить, що «Енергія» переробляє тверді побутові відходи мільйона мешканців міста! Мало? Але це максимум, на що здатні наявні потужності.

Навіть минулорічна зупинка на ремонт і вдосконалення обладнання ситуацію могла покращити доволі відносно. Київ потребує, по-перше, серйозної модернізації сміттєспалювального заводу «Енергія» і, по-друге, спорудження інших таких підприємств, але вже з урахуванням нових європейських стандартів.

До честі очільника столиці Віталія Кличка, він розуміє проблему: «Зараз ми підійшли до модернізації заводу. Не таємниця, що… завод не відповідає сучасним нормам, забруднює атмосферу. Ми працюємо над тим, щоб замінити фільтри на заводі. І зараз обговорювали нову систему модернізації хімічної очистки викидів, які є продуктом діяльності заводу… На сьогодні, на жаль, норми, які є в Україні, суттєво відрізняються від європейських. І наше завдання – протягом двох років зробити все, щоб рівень викидів шкідливих речовин заводу «Енергія» відповідав європейським нормам». На офіційному порталі Києва це повідомлення з’явилося ще 19 грудня 2017 року. З тих пір уже багато води спливло й багато сміття згоріло, але модернізація, як то кажуть, у процесі.

На тому ж ресурсі можна знайти й слова Владислава Скляренка, який представляв компанію «Нафтогазові технології»: «В атмосферу викидається весь хімічний склад, який утворюється в котлах. І система хімічного очищення, яка запропонована, дозволить нам досягнути європейських норм. Саме до 1 січня 2020 року ми можемо отримати показники викидів, які є на заводах в Будапешті чи Відні».

Нескладні підрахунки дозволяють сподіватися, що вже менше ніж за рік завод «Енергія» відповідатиме найсуворішим європейським стандартам. Але чи справдяться сподівання?

Принагідно з’являється ще одна заувага. Звісно, не тільки про завод «Енергія», який, спалюючи непотріб, не один десяток будинків забезпечує гарячою водою й теплом. А ось про що: чи багато людей замислюються, що для ефективної переробки чи утилізації увесь мотлох має бути розсортований? Окремо скло, окремо папір, окремо пластик — це все можна переробляти як вторинну сировину; використані батарейки здаються у спеціальні пункти; поліетиленові пакети теж можна здавати; окремо збираються харчові відходи. Чи це не вигадки? Ні, це закон «Про відходи» із останніми змінами за жовтень 2018 року.

У статті 9 читаємо: «Суб'єктами права власності на відходи є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи та організації усіх форм власності, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава». Найперше — громадяни!

Розділ III статті 14 регламентує права громадян України у сфері поводження з відходами: «Кожен громадянин має право брати участь в обговоренні питань, пов'язаних із розміщенням, проектуванням, спорудженням та експлуатацією об'єктів поводження з відходами, має право на екологічне страхування і на відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок порушення законодавства про відходи». Але ж кожен має й обов’язки! Пункт «б» статті 15 вказує, що громади мають «вносити в установленому порядку плату за користування послугами з вивезення побутових відходів», а пункт «в» передбачає, що громадяни мають «виконувати інші обов'язки, передбачені законами, щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами».

ДЕРЖАУДИТ ПІДТВЕРДИВ ПОРУШЕННЯ ПІД ЧАС ТЕНДЕРУ ПО ЛЬВІВСЬКОМУ СМІТТЄЗВАЛИЩУ

І як? Виконують громадяни свої обов’язки? Сортують сміття? Викидають у спеціально встановлені контейнери? Здається, що більшість киян цим не переймається. А відтак летять у кольорові контейнери і пляшки, і залишки їжі, і пластик, і папір, і використані батарейки чи лампочки… І людям усе до лампочки. І контейнери ті кольорові вже з дворів майже всюди поприбирали.

Кажете, до Європи прямуємо? Та ні, поки тільки говоримо, язиками плещемо. Бо Європа, як відомо, сміття сортує. І там нікому навіть на думку не спаде, викидати все в один контейнер. Бо щось на переробку як вторинну сировину, а щось на сміттєспалювальний завод, який дасть енергію – тепло й гарячу воду. І закликами там не обмежуються, бо система штрафів така, що й десятому закажеш. Правильно чи ні?

Сьогодні завод «Енергія» може переробити не більше третини столичного сміття. Все інше їде на звалища, де розкладається й дуже серйозно загрожує екології. І нічого не зміниться, поки мешканці Києва чи будь-якого населеного пункту України не відчують свою відповідальність, поки місцева влада не знайде необхідні інвестиції й не збудує сучасні підприємства, поки держава не владнає всі питання на законодавчому рівні, починаючи від законів і закінчуючи найдрібнішими підзаконними актами.

А як ні, то так і втішатимемося, що змогли поховати під купами сміття ціле Велике Герцогство Люксембург чи навіть Данію. І обурюватимемося, що від сміттєзвалищ погано пахне в якому хочеш сенсі.

ЧИ ЗАГРОЖУЄ КИЄВУ СМІТТЄВИЙ ЧОРНОБИЛЬ-2 (ДОКУМЕНТИ)

18835730 10210641979938534 3127345743265480824 N
Олексій Шевчук Партнер та адвокат АО Barristers, арбітражний керуючий, автор та ведучий телевізійного проекту ДокаZ на телеканалі ZIK