Сумні роковини (до четвертої річниці початку роботи НАБУ) - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

19 октябрь 2019, Суббота, 04:43

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Сумні роковини (до четвертої річниці початку роботи НАБУ)

16 сентября 2019г.
0
Фото: Дмитра Павличенка
Фото: Дмитра Павличенка

16 вересня 2019 року волелюбний український народ і все прогресивне людство святкує знаменну дату в новітній історії – четверту річницю з того дня, коли склали присягу перші детективи Національного антикорупційного бюро України. За ці чотири роки на утримання НАБУ з широких кишень українських платників податків було витрачено чимало мільярдів гривень, але в результаті борці з корупцією відправили на лаву підсудних лише голову селищної ради, кількох суддів низової ланки, викритих Службою безпеки України на дрібних хабарях, водія зерновозу та прокурора Олександра Матюшка, який, начебто, пропонував «таємному агенту НАБУ» Євгену Шевченку (тому самому Шевченку, який разом зі Свинарчуком-молодшим розкрадав кошти «Укроборонпрому» і купляв в НАБУ довідки про те, що фірма Свинарчука «Оптимумспецдеталь» не має ознак фіктивності) 10 тис. доларів за допомогу в працевлаштуванні детективом НАБУ. Щоправда, коли Матюшка затримували, у нього ніяких грошей виявлено не було, як не фігурували ніякі суми й у записних детективами НАБУ розмовах між ним та Шевченком. Але якщо «таємний агент» стверджує, що такі розмови були – як не повірити?

Щоправда, річницю початку діяльності НАБУ директор цієї контори Артем Ситник зустрічає не в самому райдужному настрої. Хоча новий генеральний прокурор Руслан Рябошапка й заявляє, що нова влада задоволена НАБУ й жодних претензій до Ситника немає, Сарненський районний суд Рівненської області дотримується іншої точки зору: 6 вересня 2019 року постановою цього суду директор НАБУ був визнаний винним у скоєнні корупційного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 23 Закону України «Про запобігання корупції» та частиною 1 статті 172-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення – «порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків».

ЗЕЛЕНСЬКОГО ПРОСЯТЬ ЗВІЛЬНИТИ СИТНИКА

Під подарунками суд мав на увазі елітний алкоголь та вишукані страви, які Артем Сергійович за чужий рахунок неодноразово споживав у мисливському господарстві «Поліське-Сарни». Господарство це непросте: його співзасновником є Акіменко Андрій Павлович, відомий як права рука й бізнес-партнер кримінального авторитета «Чеби», себто Олексія Чеботарьова – «спиртового короля», що перебуває в розшуку за підозрою в організації викрадення та катування Ігоря Луценка й Юрія Вербицького в січні 2014 року. А оплачував розваги Артема Ситника мешканець Рівного Микола Миколайович Надейко, засуджений 26 грудня 2005 року Апеляційним судом м.Києва до 9 років позбавлення волі за звіряче вбивство громадянина Великої Британії Кірана Доунза.

Власне, нічого дивного в тому, що Ситник відпочивав за чужий рахунок немає – а що ще можна було очікувати від колишнього начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, який навіть свою двокімнатну квартиру в Броварах купив на хабар, отриманий у 2008 році від фігуранта кримінального провадження, яке він розслідував? До того ж ощадливість Артема Сергійовича є загальновідомою. Наприклад, заступаючи в 2015 році на посаду директора НАБУ він, щоби не сплачувати податки, задекларував за 2014 рік 23,5 тис. грн. доходу або 1960 грн. на місяць – саме стільки, виявляється, заробляють два успішних адвокати (Ситник та його дружина) з офісом у центрі Києва.

Також нема нічого дивного в тому, що Надейко оплачував відпочинок директора НАБУ – Ситник пообіцяв йому допомогти в судовому порядку достроково погасити судимість. Погано інше: чесний та непідкупний директор НАБУ забув задекларувати вартість свого відпочинку. І через те був судом визнаний офіційним корупціонером.

Тому тепер у Артема Сергійовича вся надія на голову Рівненського апеляційного суду Олега Івановича Полюховича, який у 2015 році був викритий НАБУ в отриманні хабаря, переданого йому головою Здолбунівського районного суду від адвоката за скасування заочного рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області про позбавлення батьківства. У ході розслідування кримінального провадження № 52015000000000011 в Полюховича вдома за адресою: м.Рівне, вул. Чорновола В’ячеслава, 44, кв. 67 детективами НАБУ був проведений обшук – ось ухвала слідчого судді.

Досудове розслідування в кримінальному провадженні завершено в березні 2016 року й справа направлена до суду. Але в обвинувальний акт прізвище Полюховича не потрапило й про підозру йому не повідомлялось – Ситник завбачливо вивів голову Рівненського апеляційного суду зі справи. Сподіваємось, тепер Олег Іванович віддячить Артему Сергійовичу за цю послугу, скасує постанову Сарненського районного суду й директор НАБУ стане чистим перед законом, як сеча Порошенка, яку 5-й президент здавав на аналізи на стадіоні «Олімпійський».

Щоправда, окрім пригод у Сарненському районному суді з директором НАБУ сталася ще одна неприємність: Вища рада правосуддя, нарешті, оприлюднила повний текст свого рішення, яким відмовила в задоволенні клопотання заступника генерального прокурора про тимчасове відсторонення судді Окружного адміністративного суду Києва Павла Вовка від здійснення правосуддя в зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Подія, м’яко кажучи, неординарна, оскільки ВРП, зазвичай, такі клопотання задовольняє на «раз-два». Але й кримінальне провадження, в якому судді Вовку повідомлено про підозру, також не має аналогів – кабінети суддів ОАСК прослуховувались доблесним Національним антикорупційним бюро України на завдання очолюваного Сергієм Горбатюком Управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури.

Власне, слово «завдання» слід брати в лапки: коридорами Генпрокуратури блукають чутки, що ще наприкінці 2018 року Ситник взяв чергове замовлення в Адміністрації Президента Порошенка – цього разу воно полягало в тому, щоби «поставити в стійло» суддів Окружного адміністративного суду Києва, які пручались монаршим витівкам і не хотіли «лягати» під Вищу кваліфікаційну комісію суддів. Але без підпису прокурора збирати компромат – наприклад, прослуховувати телефонні розмови, встановлювати мікрофони в службових кабінетах чи здійснювати візуальне спостереження – ризиковано. Бо закон вимагає на подібні дії отримувати дозвіл слідчого суддя апеляційного суду, а клопотання в апеляційний суд про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) лій має в обов’язковому порядку погодити прокурор. Оскільки Ситник не наважився розповісти керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назару Холоницькому про ті замовлення, які він бере в Адміністрації Президента, довелось Артему Сергійовичу домовлятись з Горбатюком. При цьому санкцію судді апеляційного суду на проведення негласних слідчих дій щодо суддів ОАСК Ситнику й Горбатюку отримали шляхом примітивного службового підроблення – до клопотання був докладений витяг з ЄРДР по «справі Майдану».

Втім, Вища рада правосуддя, куди на вимогу Ситника й Горбатюка заступник генпрокурора Сергій Кізь вніс подання про тимчасове відсторонення норовливих суддів від здійснення правосуддя, не знайшла ознак якогось злочину в їх діях. Цитую рішення ВРП:

«Дослідивши наведені у клопотанні обставини та додані матеріали кримінального провадження, Вища рада правосуддя встановила таке.

Постанови слідчих суддів про надання дозволу на проведення обшуку будівлі Окружного адміністративного суду міста Києва та про накладення арешту на вилучене в ході обшуку майно, визнане речовим доказом, розсекречені ухвали слідчих суддів про надання дозволів на проведення та продовження негласних слідчих (розшукових) дій щодо фігурантів кримінального провадження Вовка П.В., Аблова Є.В. та на проведення обшуку в їхніх службових кабінетах, а також про надання дозволу на використання результатів таких негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні №_, постанова про розсекречення матеріальних носіїв інформації щодо організації та проведення вказаних негласних слідчих (розшукових) дій, на які посилається заступник Генерального прокурора у своєму клопотанні, відповідно до статті 110 КПК України за правовою природою є процесуальними рішеннями, а не процесуальними джерелами доказів у розумінні статті 84 КПК України.

Не можуть вважатися процесуальним джерелом доказів і передбачені частиною другою статті 55 КПК України заяви Особа___2, Особа___3, Особа___1, Особа___4 про залучення їх до кримінального провадження як потерпілих, оскільки вказані заяви лише визначають момент виникнення у цих осіб прав і обов’язків потерпілих у кримінальному провадженні і не містять жодних фактичних даних про наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Протокол огляду офіційного веб-сайту Громадської ради доброчесності, а також протокол огляду відеозапису під назвою «Роз’яснення щодо обшуків в Окружному адмінсуді Києва (повна версія відео)», опублікованого 26 липня 2019 року на інтернет-каналі «NABU», містять виключно дублювання наданої відповідним органом та окремими службовими особами інтерпретації загальнодоступної інформації щодо окремих подій та фактів, однак не фіксують безпосередньо фактичних даних та жодним чином не ідентифікують їх першоджерела.

Як убачається із ухвали слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 6 серпня 2019 року, слідчим суддею накладено арешт на твердотілий накопичувач KINGSTON ___, об’ємом 240 Гб, вилучений 26 липня 2019 року під час обшуку у будівлі Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою: вул. Петра Болбочана, 8, корпус 1, місто Київ, та визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні №__.

При цьому арешт на вказаний речовий доказ накладено саме у кримінальному провадженні № _ вже після того, як із нього 5 серпня 2019 року було виділено матеріали кримінального провадження № __.

За таких обставин є неприпустимим використання вказаного речового доказу та протоколу огляду речей і документів від 31 липня 2019 року, а саме оптичного диска, що містить інформацію із зазначеного твердотілого накопичувача, у кримінальному провадженні № _ від 5 серпня 2019 року, в межах якого внесене клопотання заступника Генерального прокурора Кізя С.М. про тимчасове відсторонення судді Вовка П.В. від здійснення правосуддя.

Крім того, напередодні розгляду Вищою радою правосуддя клопотання про тимчасове відсторонення судді Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. від здійснення правосуддя, а саме 19 серпня 2019 року, на підтвердження обґрунтування доводів клопотання прокурором Генеральної прокуратури України Малашич Ю.Ю. надано датовані 15 та 16 серпня 2019 року протоколи огляду інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій – аудіоконтролю особи стосовно Вовка П.В. та Аблова Є.В., які, як зазначено у вказаних протоколах, є додатками до протоколів про результати негласних слідчих (розшукових) дій – аудіоконтролю особи від 25 червня 2019 року № __, від 27 травня 2019 року № __ та від 27 травня 2019 року № __. Вказані протоколи є стенограмами записів окремих епізодів розмов невстановлених осіб, не ідентифікованих органами досудового розслідування, свідчать лише про наявність розмов між невідомими особами і не доводять існування обґрунтованої підозри».

Між іншим, з цього рішення Вищої ради правосуддя стає зрозумілим, навіщо Ситник і Горбатюк 26 липня 2019 року проводили обшук в приміщенні Окружного адміністративного суду Києва – детективам НАБУ треба було зняти встановлені раніше засоби негласного отримання інформації (попросту кажучи, приховані мікрофони), доки їх не знайшли самі судді. А якщо вже провели обшук, то довелось і про підозри повідомляти.

Але не полишає Артема Сергійович надія, що він не тільки уникне покарання за свої витівки, але ще три роки (бо директор НАБУ призначається на 7 років) очолюватиме НАБУ. І, дійсно бо: усім пам’ятна скандальна історія, яка вибухнула в березні 2019 року, коли стало відомо, що Ситник та його перший заступник Углава допомагали Свинарчуку-молодшому розкрадати кошти «Укроборонпрому» і продавали йому через все того ж «таємного агента НАБУ» Шевченка довідки про те, що фірма «Оптимумспецдеталь» не має ознак фіктивності. Відомий своєю ощадливістю Артем Сергійович ще й прийняв за це з рук Шевченка кавоварку, яку встановив у своїй приймальні.

У квітні 2019 року Державне бюро розслідувань розпочало досудове розслідування причетності Ситника до розкрадання коштів «Укроборонпрому». Але після перемоги Андрія Богдана на президентських виборах у ДБР раптово зник інтерес до цієї справи, натомість на керівних посадах у Генеральній прокуратурі опинились друзі Ситника Руслан Рябошапка, Віталій Касько та Віктор Чумак. А, відтак, у Артема Сергійовича є всі підстави сподіватись, що на Україну чекають ще три роки беззаконня та розгулу корупції.

ГАЛИНА КЛИМОВИЧ ЗАКИДАЄ НОВОМУ ОЧІЛЬНИКУ ГПУ ПОСАДОВИЙ ЗЛОЧИН

Володимир Бойко Журналіст