«Закон є виразом загальної волі» (Декларація прав людини і громадянина 1789 р Великої Французької революції)
«Коли зникає свобода, - залишається ще країна, але вітчизни вже немає» - зазначав один з перших представників європейського романтизму. В українських реаліях, коли порушується право мільйонів, - залишається ще час на оскарження, але втрачається дорогоцінний момент на здійснення такого права. Романтика в розчаруваннях…
До портфелів порядку денного Верховної ради України включено скандальний законопроект «Про гарантії мирних зібрань», яким влада намагається врегулювати порядок організації та проведення вуличних, протестних акцій в Україні.
До цього часу право громадян на походи, пікети і вуличні демонстрації здійснюється на основі прямої конституційної норми, передбаченої ст.39 Конституції України та згідно взятих зобов'язань по ратифікованій Україною Європейській конвенції з прав людини і основоположних свобод.
У такий спосіб політики не лише намагаються виконати зобов'язання України, які випливають із рішень Європейського суду з прав людини (справа"Веренцов проти України"), але й набути користі для посилення контролю за протестною вулицею.
У своїй пояснювальній записці до законопроекту парламентарі вказують на «численні порушення свободи мирних зібрань під час Євромайдану і Революції Гідності» та доводять потребу встановлення гарантій реалізації такого права на рівні спеціального закону.
Об'єктивно насторожує те, що серед авторів скандального документа, є також яскраві політичні особистості, які по меншій мірі не належали до майданівців чи активістів Революції, а їх мотивації при підготовці текстів цього законопроекта – викликають сумніви у його громадянській спрямованості. Авторський колектив об'єднує представників «Блоку Петра Порошенка», «Народного Фронту», «Волі Народу», «Батьківщини» та інших.
Парламентарі переконують, що законопроект спрямований на:
- врегулювання питання про сповіщення органів державної влади і органів місцевого самоврядування про проведення мирного зібрання, щоб вони могли належним чином виконати свої позитивні зобов’язання щодо забезпечення реалізації права на свободу мирних зібрань;
- визначення чітких позитивних зобов’язань органів державної влади і органів місцевого самоврядування щодо забезпечення реалізації права на свободу мирних зібрань;
- встановлення чітких і виключних підстав та способів для обмеження свободи мирних зібрань в інтересах, що охороняються частиною першою статті 11 Конституції України;
- гарантування права на одночасні мирні зібрання, у тому числі контрзібрання, на спонтанні мирні зібрання, як того вимагають міжнародні зобов’язання України;
- створення судових гарантій для захисту свободи мирних зібрань;
- приведення положень окремих законів у відповідність до Конституції України.
Головна прогалина документа в тому, що читач законопроекта не знайде юридичних відмінностей між організаторами мирних зібрань і провокаторами, законослухняними демонстрантами і погромниками. Місію законопроекту зведено до встановлення дозвільного принципу при організації зібрань та надання можновладцям більших повноважень у поведінці з демонстрантами. І про задекларовані парламентарями позитивні мотивації не йдеться.
Документ покладає на громадян обов'язок повідомляти владу про мирні зібрання не пізніш як за 48 годин до початку проведення, а також інформувати місцеву поліцію про намір провести мирне зібрання.
Також парламентарі суттєво скоротили час на апеляційне оскарження судових рішень про заборону протестних акцій. Оскаржити рішення можна на протязі 24 годин з моменту проголошення судового рішення.
Законопроект, є найкращою ілюстрацією того, якою відстороненою бачить влада свою розмову з протестними людьми на вулиці…
Розмови не буде?!
