Заступник начальника Головного слідчого управління Національної поліції України Дмитро Бут – не лише активний учасник, так би мовити, Революції Гідності (щоправда, з протилежного боку), але й символ тріумфальної ходи поліцейської реформи. Засоби масової інформації наввипередки розповідають про його трудові звершення та матеріальний добробут – про садибу в селі Гореничі під Києвом поруч з палацом колишнього генпрокурора Пшонки, про дві квартири в елітному житловому комплексі в Києві, про 2 млн. грн., які Бут щороку витрачає на навчання своїх дітей (до речі, старша донька поліцейського начальника здобуває освіту у Великій Британії), про належну Буту базу відпочинку на Бердянській косі тощо
У зв’язку із публікацією ряду інтерв’ю екс-слідчого в особливо важливих справах Д. Суса щодо його роботи в Департаменті з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки, Управління зв’язків із громадськістю та ЗМІ Генеральної прокуратури України нагадує, що 19 вересня 2016 року Д. Суса було відсторонено від виконання службових обов’язків за фактом можливого заподіяння тілесних ушкоджень двом працівникам НАБУ 12 серпня 2016 року. Як передає Резонанс, також у ГПУ нагадали, що Генеральною інспекцією була проведена перевірка достовірності відомостей у щорічній декларації про доходи. За результатами перевірки було встановлено, що Д. Сус не зазначив інформацію за 2015 рік про наявність в нього права власності на транспортний засіб, зареєстрований на нього, і не зазначив відомості про тимчасове користування приміщенням.
Ось вже два роки засоби масової інформації усіляко цькують активного учасника Революції Гідності – нинішнього заступника начальника Головного слідчого управління Національної поліції України Дмитра Бута. І корупціонером його називають, і особистим слідчим Авакова з особливо темних справ, і навіть винятковим хабарником та фальсифікатором. Щоправда, участь у революційних подіях чотирирічної давнини Бут брав з протилежного боку барикад, але саме завдяки йому була розгадана одна з журналістських таємниць – Дмитро Бут у грудні 2013 року знайшов барлогу Інтернет-видання «Цензор.нет» і з’ясував, що воно є партійним органом пропаганди та агітації, а зовсім не витвором незалежної журналістики.