3 ноября 2017

Останнім часом можна почути, як різного штибу активісти – й ті, що сидять у парламенті, й ті, що мерзнуть під ним – розмірковують про те, як було б гарно, коли на допомогу нашим силовим органам у боротьбі з корупцією прийшли зарубіжні друзі. Про це весь час торочить Артем Ситник – директор НАБУ. Безперестанно – Сергій Лещенко та Мустафа Найем. А для Віталія Шабуніна та іншої гоп-компанії – це взагалі інструкція для повсякденного виживання. От тільки, здається, усе, що нам потрібно з-за кордону – це не аудитор для НАБУ, й не учасники конкурсної комісії для Антикорупційного суду, й навіть не обладнання для якоїсь Антикорупційної тюрми. А лише системні та послідовні «магічні пенделі» у вигляді публікацій та критики. Яскравий приклад останньої — це стаття американського журналіста Тодда Вуда«Сімейна ворожнеча в Україні виглядає потворною. Схоже на діяльність ФБР часів Джеймса Комі?», опублікована у «Вашингтон Таймс» 25 жовтня 2017 року. Однак, не зважаючи на заголовок, у ній йдеться не тільки й не стільки про конфлікт народного депутата Сергія Рибалки та його тестя – Геннадія Буткевича, як про те, яку роль в «сімейній ворожнечі» можуть грати найвищі правоохоронні органи, зокрема, Генеральний прокурор Юрій Луценко та слідчі ГПУ.

0