Конституция - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

11 декабрь 2019, Среда, 16:33

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Метка: Конституция

11 декабря 2019

У мережі можна знайти проект Трудового кодексу підготовлений Кабінетом Міністрів України, який чомусь назвали закон «Про працю».<br />
Автори напевно не можуть зрозуміти, що закон регулює суспільні відносини, а регулювання процесу праці це спадщина від радянської доктрини трудового права. Завданням трудового законодавства є регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними відносин, з метою збалансування прав та інтересів працівників і роботодавців із врахуванням того моменту, що працівник потребують посиленої охорони як сторона менш захищена у трудових відносинах.<br />
Перше враження:<br />
а) проєкт готувався поспіхом без систематизації;<br />
б) частина положень просто переписані з чинного КЗПП;<br />
в) це не кодифікований акт, закон з максимумом норм, які відсилають до законодавства або трудового чи колективного договору.<br />
Дивує позиція авторів, що до регулювання зазначеного закону вони віднесли лише індивідуальне трудове право і про колективні відносини вони не згадують. Хоча в нормах, які повинні регулювати робочий час, час відпочинку, оплату праці дуже багато відсилань до колективного договору. У той же час порядок його прийняття і регулювання залишається поза межами зазначеного закону. Цікаво, що на усіх працівників поширюються лише положення колективного договору в частині оплати праці, тривалості робочого часу, часу відпочинку, охорони праці, а також гарантій і компенсацій, що надаються відповідно до законодавства. Усі інші положення поширюються на усіх працівників лише в порядку передбаченому колективним договором, а виходячи із системного тлумачення прикінцевих положень лише на членів профспілки.<br />
У проєкті відсутні згадки про локальні нормативно-правові акти, які приймаються роботодавцем самостійно або за погодженням з представниками працівників. Однак автори дуже часто відносять регулювання тих чи інших відносин до сфери колективного і трудового договору. Це свідчить про те, що автори (чи замовники?) абсолютну більшість відносин передають на колективно-договірне і індивідуально-договірне регулювання. У той же час слабкість в суспільстві інституцій соціального діалогу, а також повне усунення профспілок від регулювання трудових відносин свідчить про можливість повної залежності працівників від роботодавця, а також послаблення охорони їхніх прав. Проєктом передбачається, що працівник можуть мати своїх представників, однак порядок обрання та їхні права не урегульовані. Єдине їхнє право це можливість консультацій з роботодавцем з питань робочого часу, часу відпочинку у тому числі відпусток і заробітної плати. Зрозуміло, що відповідальності за непроведення консультацій із представниками не передбачається. Навіть на національному рівні при формуванні мінімального розміру заробітної плати мова йде про не про профспілки, а про представників працівників.<br />
Скасовується згода профспілки на звільнення працівників в усіх випадках. Із представниками проводяться консультації при процедурах правонаступництва. У прикінцевих положеннях передбачено втрату чинності закону “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.<br />
Конституцією України передбачено право працюючих на об’єднання у професійні спілки, тож скасування відповідного закону суперечить ст. 22 та 36 Конституції України.<br />
Проєкт надає широкі повноваження роботодавцю стосовно встановлення режиму робочого часу, встановлення додаткових відпусток. Окремо слід звернути увагу на застосування так званої нефіксованої праці. Трудовий договір з нефіксованим робочим часом – це особлива форма трудового договору, відповідно до якого обов’язок працівника виконувати роботу виникає виключно за умови надання роботодавцем доступної роботи, без гарантій того, що така робота буде надаватися постійно. Тобто ви уклали трудовий договір, але чи будете і коли працювати залежить виключно від роботодавця. Роботодавець може укладати такі трудові договори в кількості до 1/10 загальної кількості трудових договорів. Тобто десята частина працівників в кабальній залежності від роботодавця і від бажання (небажання) надати їм роботу.<br />
Також роботодавець не обмежений у своєму праві звільняти працівників. Проєкт не визначатиме процедуру звільнення з роботи. Ці питання сторони мають погоджувати у трудовому чи колективному договорах. Стосовно підстав у проєкті записали наступне «Роботодавець має право з власної ініціативи розірвати трудовий договір з працівником. Про рішення розірвати трудовий договір роботодавець повинен письмово або зазначеними у трудовому договорі засобами електронного зв’язку повідомити працівника у визначені законом строки». «У разі відмови працівника підписувати додаткову угоду, що передбачає розірвання трудового договору на цій підставі, трудовий договір розривається роботодавцем в односторонньому порядку шляхом надання працівнику в спосіб, визначений трудовим договором, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення інформації про розірвання трудового договору».<br />
Для чого думати про підставу припинення трудового договору, якщо достатньо повідомити про це працівника і все!!!<br />
Як бачимо автори (чи замовники?) застосували модель відмови від централізованого регулювання, максимального регулювання трудових відносин трудовим договором. Чи це призведе до посилення напруги в суспільстві?

211 0

9 декабря 2019

Артем Ситник: Для ефективної роботи необхідно завершити формування законодавства, яке стосується функціонування окремих органів (Прокуратура, Бюро фінансових розслідувань, СБУ, ДБР). Зокрема, потрібно правильно провести розмежування їх повноважень щоб правоохоронну систему більше не розхитувало та провести ревізію кримінального процесуального законодавства на предмет виключення тих норм, які штучно створені для ускладнення процесу. Для цього повинні бути залучені наукові експертні кола та представники тих правоохоронних органів які застосовують ці норми на практиці. Це справді складний процес, але реальний.

 

132 0

2 декабря 2019

У сучасному світі домогтися цілковитого суверенітету та повної незалежності від впливу потужних світових гравців досить важко.Тож недивно, що такі визначення як «капіталістичний центр», «периферія» та «країни не цікаві для експлуатації» давно стали нормою оцінки суверенності держави, оскільки поняття «наддержава», «розвинута держава», «держава, що розвивається» не відповідають повною мірою сучасному стану справ.Причини перебування держав у тому чи іншому кластері звичайно дуже відмінні, але все ж таки реальне життя показує, що багато чого залежить від позиції внутрішніх еліт, які можуть або обпертися на внутрішні сили держави, або ж навпаки – зайняти позицію компрадорської адміністрації.Останній варіант розвитку можна легко прослідкувати на прикладі численних режимів багатьох країн Латинської Америки та Африки, які слухняно виконували забаганки іноземних урядів та компаній.Як результат – відставання та регрес.Якщо перефразувати відомі слова Льва Толстого з роману «Анна Каренина», то можна з певним допуском сказати, що усі успішні країни добивалися цього по-своєму, а неуспішні країни ставали такими однаково.З 90-их років в Україні поступово і неочевидно для погляду більшості проводилася тиха і методична робота, розрахована на десятиріччя. Я б назвав її: завоювання майбутнього.Офіційно ж вона називається створення відкритого суспільства та громадянського суспільства з мінімізацією державних функцій, а фактично їх зведення до сторожа приватної власності та в окремих випадках – регулятора.Проте все ж таки було б цікаво дізнатися які саме ідеї вкладаються в поняття «відкрите суспільство»?Чи не зведеться ця відкритість до приблизно такої формули: ми вам – сировину та зерно, а ви нам – високотехнологічні товари; ми вам – капітали у ваші банки, а ви нам – кредити під гарний відсоток; ми вам – трудових мігрантів, ви нам – управління органами влади та ключовими секторами економіки.Насправді чи не пора вже ставити питання, як колись було зроблено Іваном Дзюбою у його роботі «Інтернаціоналізм чи русифікація?», а на сьогодні приблизно так: «Відкрите суспільство чи поглинання держави?».При цьому я не хотів би концентруватися на конкретних персоналіях, оскільки мені здається, що тому й демонізуються певні особи, щоб саме на їх адресу й було каналізовано суспільну критику.На мій погляд радше слід говорити про існування світової номенклатури, розчиненої у суспільстві та без чітких кордонів.Саме вона в Україні та на Заході сформувала дуже ефективну систему маніпуляції суспільною думкою у межах якої усе, що не було б зроблено і яким би не був реальний результат роботи представників «ліберальних» кіл, буде проголошено «прогресивними кроками», «початком реформ» чи їх «поглибленням», а репресивні дії (починаючи від шельмування у ЗМІ, звільнення з роботи і аж до ув’язнення) щодо противників цих ідей однозначно отримають назви «боротьби з популізмом», «захистом молодої демократії» або ще краще – «посиленням боротьби з корупцією».Я вже писав для <strong>Резонансу</strong> про діяльність громадської організації «<a href=»http://resonance.ua/dlya-kogo-zakoni-ne-pisani/» data-mce-href=»http://resonance.ua/dlya-kogo-zakoni-ne-pisani/»>Громадський люстраційний комітет»</a>.<a href=»http://resonance.ua/dlya-kogo-zakoni-ne-pisani/» data-mce-href=»http://resonance.ua/dlya-kogo-zakoni-ne-pisani/»>ДЛЯ КОГО ЗАКОНИ НЕ ПИСАНІ</a><em>Зараз хочу поговорити про Центр економічної стратегії дослідження якого привернули мою увагу.</em>На <a href=»https://ces.org.ua» data-mce-href=»https://ces.org.ua»>його офіційному сайті вказано</a>, що він є неурядовим дослідницьким центром з питань економічної політики, заснованим у травні 2015 року.<a href=»https://ces.org.ua/our-sources-of-funding/» data-mce-href=»https://ces.org.ua/our-sources-of-funding/»>Обсяги та джерела фінансування Центру</a> також відкрито опубліковано на цьому сайті.За ці роки Центром підготовлено багато аналітичних записок, але я зупинюся лише на кількох з тих, що прямо чи опосередковано дотичні до питань правоохоронної діяльності та судочинства.Зокрема 12.07.2018 складено аналітичну записку «<a href=»https://ces.org.ua/state-enterprise-corruption/» data-mce-href=»https://ces.org.ua/state-enterprise-corruption/»>Як подолати корупцію на державних підприємствах?</a>», що значною мірою базується на інформації Національного антикорупційного бюро України та інших даних, опублікованих у відкритих джерелах.Для мене звісно не має нічого нового у тих схемах привласнення державних коштів, що наводяться за даними НАБУ. Зацікавили мене висновки як можна зруйнувати ці схеми.У аналітичній записці дано однозначний висновок: «Найефективнішим способом боротьби з корупцією на державних підприємствах є їх приватизація». Отак просто!Далі цю ж ідею не лише інкорпоровано до аналітичного звіту від 05.12.2018 «<a href=»https://ces.org.ua/ua-how-much-does-the-budget-lose-due-to-the-lack-of-good-governance/» data-mce-href=»https://ces.org.ua/ua-how-much-does-the-budget-lose-due-to-the-lack-of-good-governance/»>Скільки втрачає бюджет на неефективному управлінні країною? Дослідження галузевих прикладів</a>», а й дещо розширено.Так вказано, що залучення іноземних інвесторів сприяє максимізації загального позитивного ефекту від приватизації підприємств.Оскільки ж приватизація рухається повільно, то потрібен тиск з боку засобів масової інформації, активістів/неурядових організацій та міжнародних фінансових установ!А тепер звернімося до аналітичної записки від 26.09.2019 «<a href=»https://ces.org.ua/anti-corruption/» data-mce-href=»https://ces.org.ua/anti-corruption/»>Як врятувати антикорупційну реформу в Україні (базуючись на досвіді Румунії)?</a>» , авторами якої є Олександр Лємєнов, Євген Крапивін та Ірина Шиба.Про досвід роботи антикорупційних органів у Румунії з цієї записки дізнатися можна дійсно багато цікавого, чого не скажеш про розділ, що стосується діяльності НАБУ і САП, який на мій погляд більш схожий на огляд преси.Проте є висновки, що потребують предметного розбору.Напевно всі знають, а хто досі не знає, то скажу, що НАБУ розміщено на території Солом’янського району міста Києва і до створення Вищого антикорупційного суду клопотання детективів Національного антикорупційного бюро України розглядав Солом’янський районний суд міста Києва. Лише він.Утім на сторінці 19 аналітичної записки вказано дослівно наступне: «Судова система показала не лише неспроможність розглядати справи топ-корупціонерів швидко і неупереджено, а й намагання чинити утиски на суддів, які об’єктивно здійснювали розгляда клопотань НАБУ як слідчі судді. Так Вища рада правосуддя (ВРП) – орган суддівського врядування наділений повноваженнями забезпечувати незалежність, професійність та неупередженість суддів, наклала ряд дисциплінарних стягнень на суддів, що стали відомі через свою антикорупційну діяльність33».Усе б може й нічого, але як помітив читач у кінці стоїть посилання – цифра 33. А що ж то за приклад?Наведу повністю і його: «33 e.g. <a href=»https://www.pravda.com.ua/columns/2018/04/9/7177073/» data-mce-href=»https://www.pravda.com.ua/columns/2018/04/9/7177073/»>суддя-викривач Лариса Гольник</a> в свій час відмовилась від неправомірної вигоди та повідомила про тиск на неї, щоб змусити її ухвалити рішення на користь мери міста Полтави».Стривайте, а який стосунок має цей факт до роботи Солом’янського районного суду міста Києва?Варто ж лише натиснути на це посилання щоб дізнатися, що питання стосується конфлікту, що виник більш ніж за 300 кілометрів від столиці, між суддею Октябрського районного суду міста Полтави, колишнім міським головою та головою цього ж суду.Наступний цікавий момент є на сторінці 20, де вказано: «…на Антикорупційний суд покладається чимало сподівань. Проте, винесення вироків одразу після його створення очікувати не доведеться. Адже ВАС буде розглядати всі справи, що перебували у провадженні інших судів, з початку. Проте, окремих зрушень можна буде очікувати від слідчих суддів, які розглядатимуть клопотання НАБУ щодо проведення слідчих дій».Тобто до цього Солом’янський районний суд міста Києва масово не погоджував клопотання детективів на проведення обшуків, накладення арештів на майно тощо? Щось я таких фактів не пам’ятаю.Далі. Сторінка 21: «Сумнівний склад» Касаційного Кримінального Суду у складі Верховного Суду є серйозною загрозою для ефективності антикорупційної реформи. Також існує ризик маніпуляції в роботу суду через його апарат».Я правда не знаю, що означає «ризик маніпуляції в роботу суду через його апарат», але захоплююся широкими сміливими висновками фахівців про «сумнівний склад» частини Верховного Суду!Та далі «дісталося» не лише Верховному Суду. Читаємо: «Ще однією загрозою для антикорупційних ініціатив може стати склад Конституційного суду України (КСУ). 26 лютого 2019 року Конституційний суд визнав неконституційною статтю 368-2 Кримінального кодексу, яка передбачала притягнення до відповідальності за незаконне збагачення34. Представники країн великої сімки, Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні та Світовий банк заявили про необґрунтованість такого рішення. В той же час, представники громадянського суспільства заявили про можливий політичний тиск на КСУ з боку політичних сил. Справа в тому, що всупереч вимог Конституції судді Конституційного судді продовжують обиратись за «політичними» квотами без реальних конкурсів. Згідно Регламенту Верховної ради кандидат на посаду судді за квотою Парламенту може бути номінованим лише за поданням народного депутата. Експерти закликають Парламент змінити цю практику, запровадивши належні конкурсні процедури.35»Що ж то за експерти закликають? Натискаємо посилання і читаємо, що це публікація від 13.03.2019 Реанімаційного пакету реформ, який вказує, що необхідно суддів Конституційного Суду України призначати на конкурсі із залученням міжнародних експертів.От де вона істина в останній інстанції!Але найбільш красномовним є один абзац висновку аналітичної записки (сторінка 23): «Тиск з боку інституцій ЄС та МВФ показали свої результати в утворенні антикорупційних інституцій. Так, вимога створити незалежний антикорупційний суд була прямо закладена як передумова отримання Україною наступного траншу. В той же час, коли участь міжнародних експертів була визнана виправданою при формуванні інституцій, їх втручання в процес роботи цих органів часто критикується як порушення суверенітету чи загроза незалежності інституцій. Зниження довіри до інституцій, чи порушення іншого вагомого показника – може стати передумовою для винесенням нових вимог. В Україні, проте, вони виконуватимуться лише підкріплені фінансовою підтримкою».Коротко і ясно.

545 0

2 декабря 2019

Наприкінці жовтня з’явилось відео-звернення С.Федини і М.Звіробій, в якому вони на підвищених тонах із використанням специфічного лексикону робили заяви у бік Президента України. При цьому явно наступили на межу з простором, в якому діє кримінальне законодавство.

245 0

19 ноября 2019

<span id=»mce_marker» data-mce-type=»bookmark»>​</span><span id=»__caret»>_</span><span id=»mce_marker» data-mce-type=»bookmark»>​</span><span id=»__caret»>_</span><em>Інститут народної законодавчої ініціативи, який полягає в можливості громадян ініціювати конституційні або законодавчі зміни через внесення законопроекту до законодавчого органу або винесення на референдум, є поширеним у багатьох європейських державах. Своєрідною народною ініціативою в Україні нині можна назвати петиції на сайті Верховної Ради, де кожен громадянин може подати пропозицію і в разі набрання достатньої кількості голосів, депутати мають виконати волю народу і розглянути її.</em>Усвідомлюючи перспективи народної ініціативи, до парламенту був поданий проект закону «Про внесення змін до статті 93 Конституції України (щодо законодавчої ініціативи народу)». У вересні ВРУ направила до Конституційного Суду України цей документ на оцінку, чи відповідає він вимогам статей 157 та 158 Основного Закону України.<a href=»http://www.ccu.gov.ua/novyna/nadano-vysnovok-ksu-u-spravi-shchodo-zakonodavchoyi-iniciatyvy-narodu» data-mce-href=»http://www.ccu.gov.ua/novyna/nadano-vysnovok-ksu-u-spravi-shchodo-zakonodavchoyi-iniciatyvy-narodu»>Рішення КСУ з цього питання дуже важливе.</a> Оскільки, відповідно до ч.5 ст. 149 Регламенту Верховної Ради, якщо у висновку КСУ будуть висловлені застереження щодо запропонованих змін — парламент вже не зможе попередньо схвалити цей законопроект, а потім і прийняти його як закон.Це буде порушенням процедури внесення змін до Конституції.У такому разі народним депутатам насамперед потрібно внести зміни у поданий законопроект, знову направити його до КСУ, і якщо в новому висновку суду вже не буде зауважень, лише тоді можна розглядати питання про його попереднє схвалення і ухвалення потім як закону.Такі правила встановлені в Регламенті ВРУ. Але як показує практика, якщо депутатам дуже хочеться внести зміни, то і на закон можна закрити очі. Така ситуація мала місце, коли розглядали питання про скасування депутатської недоторканності. Висновок КСУ щодо цього проекту закону містив зауваження. Суд неодноразово наголошував, що недоторканність народних депутатів України не є особистим привілеєм, його індивідуальним правом, а має публічно-правовий характер.Недоторканність спрямована на те, щоб убезпечити народного депутата України від незаконного втручання в його діяльність, на забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення ним своїх функцій та належного (нормального) функціонування парламенту (п. 3.1 висновку КСУ від 19 червня 2018 року).Однак народні депутати вирішили, що оскільки в тексті висновку немає слова «застереження», як це передбачено в Регламенті, а тому все інше зазначене Судом неважливо. Ну справді, якщо щось біле, але на ньому цього не написано, то сміливо можна сказати, що воно чорне. І самі винні, що не написали прямо.КСУ, навчений досвідом інтерпретації народними депутатами його позицій, приймаючи висновок щодо проекту закону про надання права законодавчої ініціативи народу, діяв уже інакше.У п. 3.1.1 він вказав «КСУ як застереження констатує, що запропоноване законопроектом положення «право законодавчої ініціативи у ВРУ належить народу» потребує конкретизації виходячи з того, що у Конституції України поняття «народ» застосовано у значенні «Український народ – громадяни України всіх національностей». Відповідно до ч. 2 ст. 5 Основного закону народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, тому його не може бути визначено суб’єктом законодавчої ініціативи без встановлення в Конституції України відповідної кількості громадян України, які мають право голосу, для здійснення законодавчої ініціативи запропоноване законопроектом положення унеможливлює реалізацію такої ініціативи».Для того щоб підсилити ефект, щоб народні депутати вже ніяк не змогли сказати, що зауважень у висновку немає, КСУ зазначив те саме у резолютивній частині.І позиція Суду абсолютно правильна. Адже передбачення в Конституції лише одного речення, що народ має права законодавчої ініціативи, без визначення кількості громадян, які для цього необхідні, не дозволить людям реалізувати таку можливість. Це буде мертва норма, закріплена лише на папері.Більше того, у проекті закону передбачається, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить народу, Президентові України, Кабінету Міністрів України, народним депутатам України та реалізується ними у випадках і порядку, визначених Конституцією України і законами України.Надаючи таку можливість народу, було б логічним одразу визначити, в яких випадках, і в якому порядку громадяни зможуть подавати законодавчі ініціативи.Принаймні вставити те, що стосується самої Конституції. Адже в Основному Закону містяться норми, які регулюють порядок і умови реалізації законодавчої ініціативи народними депутатами, Президентом та КМУ. А тому, у разі введення нового суб’єкта законотворення, змінами лише до однієї статті 93 Конституції України обмежитись неможливо.Більше того, варто також встановити гарантії захисту народної ініціативи, щоб народні депутати все ж таки розглянули поданий громадянами законопроекти, а не залишили його припадати пилом в комітетах, а потім успішно передали в архів.Тому така ініціатива виглядає лише як загравання із симпатіями виборців і ніяк інакше. Як і в попередніх законопроектах «турборежиму», потрібно роз’яснити всі суперечливі питання, приділити більше уваги деталям. Щоб якість документу була в пріоритеті.

0

30 октября 2018

Суд отказал в удовлетворении жалобы исполняющего обязанности председателя Верховного Суда на бездействие НАБУ, которая заключается в невнесении сведений в реестр.

21 0

24 сентября 2018

Еще не успели утихнуть страсти вокруг скандального проекта закона “Об адвокатуре и адвокатской деятельности”, внесенного в парламент Президентом 6 сентября, как в отделе регистрации законопроектов главного законодательного органа появился новый документ. Альтернативный законопроект внес народный депутат от Оппозиционного блока, член Венецианской комиссии в 2013-2017 годах Сергей Кивалов. А неделей раньше был зарегистрирован еще один альтернативный законопроект.

796 0

7 декабря 2017

Специализированная антикоррупционная прокуратура обвинила суд в саботаже рассмотрения «газового дела», в котором фигурирует беглый нардеп Александр Онищенко.

360 0

20 октября 2017

Адвокат Сергей Войченко: К нашему клиенту пришел военный прокурор и следователь сразу после задержания и говорят: или ты будешь давать показания и пойдешь на сделку, или мы тебя переведем в СИЗО, в камеру к «Торнадо», тебе отрежут уши и так далее.. Как такие угрозы согласуются с публичными декларациями прокуратуры о приверженности европейским ценностям?!

528 0

4 октября 2017

Артем Фурманюк, для Ракурса

Бывший СБУшник Бурба, принимавший решение о продолжении сотрудничества группы Лесника с ГУР после смены их кураторов, вскоре после ухода Кондратюка в АП Порошенко возглавил Главное разведывательное управление. Таким образом устранение Мужчиля произошло уже при его руководстве данным силовым ведомством. Что могло быть общего с этими людьми у Мужчиля? Очень мало. Поэтому, по свидетельствам Хильды, за несколько дней до убийства Лесник принял решение сворачивать сотрудничество с ГУР. Последней каплей для него стал слив в сеть данных по личному составу ССО, в котором он небезосновательно обвинил руководство Главного разведывательного управления.

0

1 октября 2017

Уверен, что Президент-олигарх Порошенко уставы своих офшоров, от которых зависит безопасность его бизнеса, наверняка читал. До Конституции же, Закона «Об обороне Украине» и Положений о Минобороне и Генштабе, от которых зависит безопасность страны и каждого её гражданина, руки у него просто не дошли.

417 0

15 сентября 2017

Печерський районний суд м. Києва ухвалив рішення про обрання запобіжного заходу екс-міністру юстиції Олександру Лавриновичу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб

24 0