Виступ під час круглого столу, організованого Світовим конгресом українських юристів, на тему: «Стан злочинності та протидії їй в Україні протягом 2018 року (у порівнянні з попередніми роками)», Київ, 17 травня, 2019 рік
Шановні учасники круглого столу!
Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку , в т.ч. і від злочинних посягань є однією із основних функцій держави. Недарма один із самих авторитетних реформаторів світу, бувший Прем’єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю говорив: «Найбільше нам потрібна стабільність, визначеність, безпека, демократія не працює в умовах хаосу, закони не діють, коли немає порядку». Всі ці чинники насправді суттєво впливають на міжнародний рейтинг нашої країни і на свідомість громадян, які все більше відмовляються довіряти органам правопорядку та правосуддя. І мабуть мають для цього всі причини, так як, станом на 2018 рік Україна посідала 152 сходинку із 163 позицій за міжнародним рейтингом найбезпечніших для життя країн під назвою Global Peace Index, де нас обігнали навіть такі країни як Центрально-Африканська Республіка і Судан. Для більш наглядного оцінювання нинішньої криміногенної ситуації повідомляю, що ще у 2014 році в цьому ж рейтингу ми займали 144 сходинку, з 2010 по 2013 році - 120, а у 2009 році – 118! Натомість, наша влада та і більшість опозиційних сил надалі продовжують і декларують курс, так званих, «реформ» у сфері діяльності правоохоронних органів, що вже призвело до край негативних наслідків та підтвердило повну нікчемність таких «змін». Зокрема, це відображається і на стані злочинності.
Так, протягом минулого року в Україні правоохоронними органами було зареєстровано 915 431 кримінальне правопорушення, що у цифровому вигляді дещо менше у порівнянні з минулими роками (у 2017 році - 1 050 617, у 2016 році – 1 124 401, у 2015 році – 1 093 314, у 2014 році – 1 137 436, у 2013 році – 1 553 056).
При цьому, потрібно зауважити, що майже по кожному другому зареєстрованому в 2018 році кримінальному правопорушенню, а саме в 428 298 (що становить 46,8%) були прийняті рішення про закриття проваджень за реабілітуючими підставами, тобто за фактом відсутності події і складу злочину та не доведенням вини у вчиненні злочину. Таким чином, без урахування закритих кримінальних проваджень, загалом протягом 2018 року обліковано 487 133 кримінальних правопорушень, що також начебто менше, чим у попередні роки: в 2017 році – 523 911, в 2016 році — 592 604, в 2015 році — 565 182, у 2014 році – 529 139, у 2013 році — 563 560.
Тобто, ззовні, «на папері», може скластися враження, що, починаючи із 2017 року, криміногенна обстановка в Україні, начебто, дещо покращується, хоча в дійсності, на моє глибоке переконання, це не так і я поясню чому.
Так, якщо розглядати кримінальні правопорушення у розрізі ступеня їх тяжкості, то протягом 2018 року по державі також спостерігається деяке статистичне зменшення особливо тяжких злочинів - 15 691, в порівнянні з минулими роками: у 2017 році - 16 586, у 2016 році - 19 021, у 2015 - 21 513 та у 2014 році - 25 872. Але, звертаю увагу, З цієї кількості лише у 5 228 випадках (або у 33,3%) повідомлено про підозру конкретним особам та лише 3 625 обвинувальних актів (або всього у 23,1%) направлено до суду! В залишку на кінець звітного періоду залишилось нерозслідуваними 11 435 кримінальних проваджень про особливо тяжкі злочини, що складає 72,9%! Саме в цій частині аналізу хочу звернути Вашу увагу і на критично вражаючу обставину, що протягом минулого року слідчими всіх правоохоронних органів було закрито проваджень, Ви тільки вдумайтесь, у 110 804 особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, в т.ч. і минулих років, що майже в 10 разів більше від числа облікованих в 2018 році!!! Не дивлячись на те, що в статзвітах відсутня розшифровка саме цієї цифри, але я цілком об’єктивно допускаю, що це стало результатом внесення змін до КПК, як їх назвали в народі так званих, «поправок Лозового», що дало можливість залишити нерозкритими таку величезну кількість, ще раз підкреслюю, найбільш небезпечних для суспільства особливо тяжких кримінальних правопорушень.
Майже про аналогічну ситуацію свідчать статистичні дані за 2018 рік і про кількість облікованих тяжких злочинів, яких зафіксовано 167 986, що також начебто дещо менше показників 2017 року (198 074), 2016 року ( 213 521) та 2015 року (177 855), але, значно більше чим у 2014 році – 154 216 та у 2013 році – 156 131! Більше того, зверніть увагу, що із числа облікованих у 2018 році тяжких злочинів лише у 57 770 випадках (або всього 34,3%) особам було повідомлено про підозру та ще менше - 50 120 обвинувальних актів, що складає всього 29,8% направлені до суду. Без прийняття рішень на кінець року залишились 113 954 кримінальних проваджень ( або 67,8%) про тяжкі злочини.
Якщо ж аналізувати злочини середньої тяжкості, то у 2018 році їх було обліковано 196 688, що також менше, чим у попередні роки: у 2017 році - 202 424, у 2016 році – 236 418, у 2015 році – 236 792, у 2014 році – 215 792, в т.ч. і у 2013 році – 231 983. Про підозру повідомлено особам у 90 305 випадках (або у 46%), що значно більше, чим у тяжких і особливо тяжких злочинах, та 84 497 обвинувальних актів (або 43%), у таких провадженнях направлено до суду. На кінець звітного періоду не прийнято рішень у 109 042 кримінальних провадженнях даної категорії, або в 55,4%. Але, і в цій категорії злочинів також звертає на себе увагу величезна кількість закритих протягом року кримінальних проваджень, Ви тільки вдумайтесь у цю цифру, - 170 067, що майже дорівнює кількості облікованих злочинів цієї категорії! На превеликий жаль, в статзвітах будь-якого пояснення походження такої великої цифри також не дається. Раніше такі цифри у тій же ГПУ викликали б суттєве занепокоєння, тоді б з’ясували їх причини і встановили б винних осіб. Але не зараз.
У свою чергу, кількість зареєстрованих в 2018 році злочинів невеликої тяжкості становила 106 768, що майже на рівні 2017 року - 106 827 та трішки менше, чим у інші попередні роки: у 2016 році – 123 644, у 2015 році – 129 022, у 2014 році - 133 259, а у 2013 році – 161 669. В той же час, із числа облікованих у 2018 році таких злочинів лише у 38 553 випадках (що становить всього 34,3%) особам повідомлено про підозру та ще менше - лише 35 015 (або 29,8%) обвинувальних актів передано до суду. До речі, і в цій категорії злочинів варто також звернути увагу на те, що протягом минулого року було закрито 133 076 кримінальних проваджень, знову ж таки, більше ніж їх обліковано.
Таким чином, із викладених вище статистичних даних можна зробити, як мінімум, кілька невтішних висновків: більшість скоєних в минулому році тяжких і особливо тяжких кримінальних правопорушень залишились не розкритими, а особи, які їх вчинили, не встановлені і не притягнуті до кримінальної відповідальності, а відповідно і не покарані, заподіяні ними матеріальні і моральні збитки, в т.ч. і громадянам, не відшкодовані; з усіх облікованих в 2018 році 487 133 кримінальних правопорушень лише у 191 856 випадках (або всього у 39%) особам повідомлено про підозру і то, в основному, цей показник загального розкриття злочинів визначений, як ви звернули увагу, за рахунок злочинів середньої тяжкості, розкриття і розслідування яких, як правило, не представляє собою великої складності, а до суду направлено ще менше - 173 257 обвинувальних актів (або тільки 35,6%), знову ж таки, саме завдяки розслідуванню кримінальних правопорушень названої вище категорії! О це і є хоча б приблизний відсоток розкриття злочинів у нашій державі, але і він не точний.
Далі, про головне, на що потрібно звернути увагу в першу чергу: питома вага направлених обвинувальних актів до суду по категоріям злочинів становить, Ви тільки вдумайтесь: всього 2% - про особливо тяжкі злочини, 29% - про тяжкі злочини, 48,8% - про злочини середньої тяжкості та 20,2% - про злочини невеликої тяжкості! Тобто, більш менш результативно в минулому році, як, до речі, і всі попередні післяреволюційні роки, розкривалися і розслідувались лише злочини середньої тяжкості!
Ще більш негативним показником діяльності правоохоронних органів по протидії злочинності є залишки на кінець 2018 року в кількості 300 604 кримінальних правопорушень (або 61,7%) без прийнятих рішень, в т.ч. 4 550 умисних вбивств, 157 267 крадіжок, 8 152 грабежів та 1 040 розбійних нападів!
У той же час, прослідковується щорічне погіршення відсотку розкриття кримінальних правопорушень минулих років, тобто, всіх злочинів, які були зареєстровані до 2018 року, який склав наймізернішу цифру за всі останні роки лише 1,9% (для порівняння: в 2017 році він складав 2,7%, в 2016 році - 3,6%, а в 2014 році взагалі - 10,8% та майже 12% у 2013 році). А це, в свою чергу, призвело до того, що на початок 2018 року в залишку у слідчих накопичилось 1 040 177 кримінальних правопорушень, а на кінець звітного 2018 року ця кількість лише зросла. І ця тенденція могла довести до колапса в правоохоронних органах, вони б утонули в величезній кількості нерозкритих злочинів, а тому і були придумані українські особливість («поправки Лозового»), які надали можливість закривати кримінальні провадження, в т.ч. і про особливо тяжкі злочини, якщо з моменту їх реєстрації пройшло 18 місяців і нікому не було повідомлено про підозру!Ви розумієте захливість таких норм КПК?
Окрім того, як вбачається із проаналізованих статистичних даних про результати роботи правоохоронних органів за останні майже 5 років, навіть неозброєним оком видно, що цифри про розкриття і розслідування злочинів, як мінімум, за останні 2-3 роки явно штучно коригуються нинішніми керівниками правоохоронних органів, перш за все Нацполіції, з метою приховування реального стану криміногенної обстановки в державі та покращення свого власного іміджу в очах суспільства. До того ж, треба врахувати і дослідження експертів, які стверджують, що за соціологічними даними 40,2% громадян, які потерпіли від злочинних посягань не звертаються з заявами до поліції у зв’язку недовірою.
Для того, щоб це зрозуміти, більш детального аналізу потребує стан розкриття особливо резонансних і суспільно небезпечних кримінальних правопорушень, в першу чергу, проти життя та здоров’я громадян, а також проти власності, які доведені до критичної межі.
Так, за правовою кваліфікацією умисне вбивство у 2018 було обліковано 5 557 кримінальних правопорушень, з яких лише у 1 363 провадженнях (що становить всього 24,5%) особам було повідомлено про підозру, що гірше показників розкриття ніж у попередні роки (для порівняння: у 2017 році – 1 381, у 2016 році – у 1 403 провадженнях, у 2015 році – 1 507, у 2014 році – 1 760 та у 2013 році – 1 779). Ще гірші показники розкриття таких злочинів за направленими до суду обвинувальними актами –– всього 858, що становить, Ви тільки вдумайтесь, всього 15,4%. До речі, показники розкриття цього найбільш суспільно небезпечного виду злочинів суттєво погіршуються з року в рік протягом останніх 4-х років!!! Тому і не дивно, що на кінець 2018 року не було прийнято кінцевих рішень у 4 550 кримінальних правопорушеннях про умисні вбивства, тобто не розкритими залишились 81,9%.
Як і в попередні роки, продовжує залишатись критичною ситуація із розкриттям злочинів проти власності. Так, за фактами крадіжок у 2018 році було обліковано 238 492 кримінальних правопорушення, але, про підозру конкретним особам у таких провадженнях повідомлено лише у 83 688 провадженнях (що складає всього 35%), до суду по цій категорії злочинів направлено обвинувальних актів ще менше— 79 151, або тільки 33,2% ! І це при тому, що на кінець 2018 року слідчими не було прийнято рішення, Ви тільки вдумайтесь, у 157 267 кримінальних правопорушеннях даного виду, що становить 65,9% від облікованих! Тобто, кількість фактично не розслідуваних злочинів даної категорії продовжує залишатись достатньо великою, що також свідчить про існування стійкої негативної тенденції про незадовільний захист права власності.
Більше того, звертаю увагу на ту обставину, що чималу частку з числа усіх крадіжок продовжують складати саме квартирні крадіжки, від чого потерпають, в першу чергу, беззахисні громадяни. Так, у 2018 році було обліковано 20 228 таких кримінальних правопорушень, про підозру у їх вчиненні конкретним особам було повідомлено лише у 4 597 випадках, що складає всього 22,7%, а до суду обвинувальних актів у цих провадженнях направлено ще менше — 4 307, що складає тільки 21,3% від загальної кількості облікованих злочинів даної категорії. Тому, і не дивно, що значна частина постраждалих громадян на сьогодні не звертаються до поліції із заявами про такі злочини!
Викликає обґрунтовану тривогу і статистика розкриття та розслідування таких злочинів як незаконне заволодіння транспортним засобом, результати досудового розслідування по яких також відверто незадовільні. Так, у 2018 році було обліковано 6 642 таких кримінальних правопорушень, по яким підозру було вручено конкретним особам лише у 2 284 випадках, що становить всього 34,4%, що також значно гірше ніж у попередні роки (у 2017 році – 2 663, у 2016 році - 2 832, у 2015 році – 3 130, у 2014 – 3 367 та у 2013 році – 3 277), а направлено обвинувальних актів по цьому виду злочинів направлено до суду ще менше – 1 948, або всього 29,3%, що також свідчить про зниження результативності порівняно з минулими роками (у 2017 році – 2 262, у 2016 році – 2 832, у 2015 році – 2 699, у 2014 році – 2 816, а у 2013 році – 2 960).
Таким чином, підсумовуючи навіть вищевказані проаналізовані статдані, необхідно констатувати, що ні в одному з названих вище, в більшості своїй, простих у розкритті і доказуванні вини злочинів немає і близько тих «успішних» результатів у боротьбі із злочинністю, про які неодноразово заявляли очільники МВС і Нацполіції наприкінці минулого і на початку цього року і чим так були «задоволені» навіть посли деяких іноземних держав.
Не менш важливим напрямком діяльності правоохоронців особливо в умовах сьогодення, на мою думку, є і продовжує залишатись протидія організованій злочинності.
Так, за даними статистичних звітів, упродовж 2018 року всіма правоохоронними органами, начебто, було викрито 288 організованих злочинних груп, що в цифровому вигляді більше, чим у 2013-2017 роках (наприклад, у 2017 році – 210, у 2016 році – 136 та 185 у 2013 році) , але, в той же час, майже вдвічі менше ніж у 2010 році – 431 та ще менше у 2009 році – 379, а по зрівнянню з 2005 роком - навіть вдвічі менше - 567), і 12 злочинних організації, що також начебто краще показників 2016-2017 років (3 і 5).
Окрім того, по статистиці у 2018 році загалом, начебто, у складі організованих злочинних груп вчинено 2 513 кримінальних правопорушень, що начебто майже вдвічі більше ніж у два попередніх роки: у 2017 році - 1 727 та в 2016 році – 1 235!
Але, інші статистичні дані свідчать про зовсім інші оціночні судження. Про підозру у вчиненні цих злочинів у 2018 році повідомлено 1 233 особам, з яких відносно лише 219-ти обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що ж це тоді на учасники ОЗГ, якщо вони перебувають на волі на досудовому слідстві?! Більше того, до суду направлено всього 314 обвинувальних актів у провадженнях даної категорії, що в цифровому вигляді більше ніж у 2016 році - 166, у 2015 році – 176 та у 2014 році - 213), але, майже вдвічі менше ніж у 2010 році - 453 та у 2005 році – 561. Окрім того, треба мати на увазі, що навіть ця кількість направлених в минулому році до суду обвинувальних актів по злочинах даної категорії складає всього 12,6% від загальної кількості кримінальних правопорушень, начебто, вчинених у складі ОЗГ чи ЗО!
Хочу нагадати присутнім, що об’єктивним показником позитивної діяльності правоохоронних органів по боротьбі із організованою злочинністю є не стільки кількість винесених підозр чи навіть направлених до суду обвинувальних актів з такою кваліфікацією злочинів, а результати судового розгляду, де б за обвинувальним вироком суду підтвердився факт учинення кримінального правопорушення саме в складі ОЗГ і ЗО. Проте, отримати відповідь на це питання нам не вдалося, бо офіційна статистика ГПУ відверто приховує ці дані від суспільства, ставлячи просто «нулі» у своїх звітах, що, на мою думку, є свідомим і умисним маніпулюванням статистикою на свою користь.
У той же час, у відповідності до даних, наданих нам судовою адміністрацією України, обвинувальні вироки судами постановлено у 137 провадженнях про злочини, вчинені ОЗГ (з них, зверніть увагу, 54 вироки, це майже половина - із затвердженням угоди про визнання винуватості), та 14 - про злочини, вчинені ЗО (з них 8 вироків, більша половина – також із затвердженням угоди про визнання винуватості). Тобто, із усіх внесених у даної категорії злочинів 151 обвинувального вироку - 62, тобто майже половина, винесені без проведення судового розслідування, а ними лише були затверджені угоди про визнання винуватості, тобто викладені в цих обвинувальних актах судом не перевірялись докази про вчинення обвинуваченими злочинів в складі ОЗГ та ЗО.
І тому, виходячи навіть із цих досліджень, зовсім не дивно, що за даними Всесвітнього економічного форуму Україна у 2017-2018 роках увійшла до списку країн з найвищим рівнем організованої злочинності і зайняла 113 місце в списку із 137! Для наглядності, в групі країн з найвищим рівнем організованої злочинності Україна опинилася поруч з державами Південної і Латинської Америки та Африки.
І насамкінець. Однією з ключових, при чому, найбільш заполітизованих проблем в нашій державі, на жаль, була і залишається боротьба із корупцією (протидія кримінальним корупційним правопорушенням), коли про неї значно більше говорять, ніж її вирішують.
Так, за даними статзвітів, упродовж 2018 року правоохоронними органами (без НАБУ), начебто, було викрито 3 679 корупційних кримінальних правопорушень (проти 2 831 у 2017 році, 2 175 у 2016 році та 2 493 у 2015 році), що в цифровому вигляді більше, ніж в попередні роки після Революції гідності. Але, знову таки, як показав більш детальний аналіз цих статданих, зростання названих цифрових показників аж ніяк не свідчить про покращення діяльності правоохоронців по боротьбі із корупцією. Поясню чому.
За результатами розслідування ними скеровано до суду 2 226 обвинувальних актів про корупційні діяння, що становить 63% від кількості всіх зареєстрованих (що, до речі, гірше, чим у 2017 році – 72,5%), стосовно 2 608 обвинувачених, з яких лише 38б або 14,8%) знаходилось під вартою, що ж це за виявлення корупційних діянь, за якими суд не знайшов підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою!
В той же час, детективами НАБУ в 2018 році розслідувалося 2 211 кримінальних проваджень, з них закінчено 429 проваджень, а до суду ними скеровано лише 64 обвинувальні акти, що становить всього 15,1% від загальної кількості закінчених детективами НАБУ проваджень про корупційні злочини. Зокрема, із них лише 53 обвинувальні акти - про корупційні правопорушення та 2 – про правопорушення, вчинені в організованих формах. Тобто, звертає на себе увагу той факт, що НАБУ, в основному, виявляє і розслідує прості форми корупції, точніше їх одиночні факти, а боротьба із корупцією саме в організованих формах, в яких вона і існує в подавляючій більшості своїй, фактично не ведеться.
Окрім того, зверніть увагу, що (за категоріями) до суду скеровано: лише 2 обвинувальні акти щодо трьох народних депутатів України, 2 – щодо чотирьох депутатів обласних рад, міських рад Києва і Севастополя, всього 2- щодо двох державних службовців категорії «А», 1- щодо однієї особи місцевого самоврядування 1-2 категорії, 21 – щодо 22 професійних суддів (ймовірніше самої найнижчої ланки - районних судів), 3- щодо трьох службових осіб органів прокуратури, 1- стосовно одного військовослужбовця вищого офіцерського складу Збройних Сил України, 11 – щодо 21 керівника суб’єктів великого підприємництва, 9 - щодо 26 працівників юридичних осіб публічного права та 12 - щодо 41 іншої особи.
Як вбачається із наведених вище статданих, основні свої зусилля НАБУ продовжує зосереджувати на боротьбі із корупційними діяннями не найвищих посадових осіб нашої держави, а проти «інших осіб», які не мають жодного відношення до високопосадовців, працівників юридичних осіб публічного права, керівників суб’єктів великого підприємництва та суддів найнижчої ланки. До речі, із загальної кількості направлених в 2018 році всіма правоохоронними органами, окрім НАБУ, до суду обвинувальних актів про корупційні злочини майже три чверті – 1 656 (74,4%) складені слідчими поліції, 396 (17,8%) – прокуратури, у тому числі військової – 82 (3,7%), 165 (7,4%) – Служби безпеки та 9 (0,4%) – органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.
Прошу також звернути увагу і на ту обставину, про яку саме «корупцію» в цих обвинувальних актах йшла мова. Так, за категоріями у скерованих всіма правоохоронними органами до суду обвинувальних актах про корупцію найбільше кримінальних правопорушень – це привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем – 1 733 (або 47,1%), тобто, майже половина, одержання неправомірної вигоди службовою особою – лише 691 (або всього 18,8%), зловживання владою та службовим становищем ще менше – 277(або 7,5%), а також зловживання впливом – 270 (або 7,3%). Тобто, якщо говорити саме про «хабарників» із числа притягнутих корупціонерів до кримінальної відповідальності, то ще раз треба наголосити, що відносно них направлено до суду лише 691 обвинувальний акт, але і ці цифри не можуть бути об’єктивними до тих пір, доки цю кваліфікацію не буде підтверджено обвинувальним вироком суду. А що ж є в дійсності?
Так, за ознаками корупційних діянь судами у 2018 році визнано винними 2 565 осіб (проти 2 400 у 2017 році), але, із них набрали законної сили судові рішення стосовно лише 994 осіб, що менше ніж вдвічі по зрівнянню із 2017 роком (2 178). З цієї кількості було засуджено до різних видів покарання тільки 766 осіб (проти 1 692 у 2017 році), але, до позбавлення волі - лише 53 особи! Більшість же засуджених за корупційні дії отримали покарання у вигляді штрафу. Тобто, Ви розумієте, за вчинення яких саме корупційних діянь суди призначають такі м’які види покарань!
Закінчуючи свій виступ, хочу наголосити, що як би нинішні правоохоронці не маскували дійсний стан злочинності та корупції в державі, в т.ч. і шляхом заведення суспільства в оману про свої надумані «досягнення» у викритті злочинців, в тому числі корупціонерів, я вважаю, що громадськість повинна усвідомлювати критичний стан злочинності та безкарності в нашій державі, і перш за все з тим, щоб тиснути на владу вживати адекватних заходів щодо протидії злочинності, в т.ч. і шляхом розробки нових законів і внесення необхідних змін до діючих законів!
Мовчання про ці речі не тільки шкідливо, а навіть небезпечно, бо можна втратити державу!
Дякую за увагу!
