23 ноябрь 2017, Четверг, 17:08

взятка декларация ДТП в Харькове НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Убивство Шеремета – політичне — «Резонанс»

21 июля 2016г.
0

«Резонанс» проаналізував три «базових» версії вбивства Павла Шеремета. Перша - спроба дестабілізації політичної ситуації в Україні, а отже це – робота російських спецслужб. Друга - завадити публікації викривальних матеріалів, котрі поставлять хрест на чиїсь політичній чи бізнесовій (в Україні це майже завжди одне й те саме) кар’єрі. Третя - усунути політичного (бізнесового) конкурента, і в цьому випадку таким конкурентом може бути як сам Шеремет, так і якийсь інший політик чи політична сила, на які розраховують «повісити» злочин.

«Замовників убивства Шеремета слід шукати в Україні – таке припущення виглядає ймовірнішим, ніж «російський слід», - пише Юрій Сандул. - А з другої та третьої базових версій, про які йшлося, ймовірнішою є, як не дивно, третя – про усунення політичного конкурента, а не друга – завадити публікації викривальних матеріалів. Так, друга швидше спаде на думку, адже йдеться про журналіста видання, відомого, особливо останнім часом, гострими антикорупційними матеріалами, причому йшлося про корупцію найвищого рівня. Однак вбивство журналіста не вирішує проблему компромату, яким він, можливо, володів. Шеремет – не хлопчак, він людина досвідчена в професії, за ним колектив, і він просто не міг мати такого компромату, який може зникнути разом з ним. Принаймні, замовник вбивства не міг мати жодної гарантії, що так станеться. Навпаки, вбивство може тільки прискорити публікацію компромату, хоча б тому, що колеги Павла вважатимуть це за свій обов’язок перед його пам’яттю.

Якщо друга базова версія поки що не має конкретних підтверджень, то які у третьої, щоб вважати її ймовірнішою?

Конкретних, звісно, теж нема, однак є те, чого немає у другої версії – логіка. Цілком очевидно, що «Українська правда», в якій Павло Шеремет був далеко не останньою людиною, вже давно стала не просто засобом масової інформації, хоч і дуже популярним і тому успішним, а яким-не-яким, але суб’єктом української політики. А після Майдану ця суб’єктність стала зростати просто шаленими темпами.

Журналісти «УП» стали народними депутатами, ядром неформальної парламентської групи «Єврооптимісти», а щойно – і лідерами політичної партії «Демократичний альянс», цілком конкурентоздатної на майбутніх виборах. Крім того, саме через «УП» йшли останні найгучніші матеріали про корупцію у найвищих колах української політичної еліти, що теж об’єктивно підвищувало політичну значимість і самої «УП», і її фактичних представників-депутатів у політиці. Тобто, «УП» стала своєрідним «інкубатором» нових політиків і «каральним мечем» політиків старих.

Звісно, що це ще не означає, що до показового (щоб залякати інших) вбивства впливового члена журналістсько-політичної команди «УП» прямо причетні ті політики, з якими Сергій Лещенко, Мустафа Найєм чи Світлана Заліщук вели публічні політичні суперечки, зокрема з БПП чи «Батьківщиною». Дуже ймовірно, що якраз навпаки: злочин вчинили для того, щоб скомпрометувати опонентів «УП». Це класична ситуація, відома будь-якому любителю детективних романів, і називається вона по-народному – «підстава»."