28 березень 2024, Четвер, 03:44

Українська люстрація: хто винуватий і що робити?

2 Березня 2020г.
Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

Олег Підгайний, екс-прокурор, правник, один з ініціаторів та координатор оскарження положень люстрації в ЄСПЛ

Кому і навіщо у вересні 2014-го року була потрібна «люстрація»; яку дійсну мету цей процес переслідував; хто отримав політичні, та й не тільки, дивіденди від її наслідків; що далі робити Державі з цим «надбанням», яке отримали в спадок від нинішніх маргіналів?

Рішення Європейського суду з прав людини від 17.10.2019 у об’єднаному кейсі «Полях та інші проти України» набуло статусу остаточного.

Саме такою тезою, сформульованою юридичною мовою, можна підвести певні підсумки «люстрації по-українськи-2014» – театру політично-корумпованого абсурду та юридичного невігластва, цинічно та зухвало влаштованого восени 2014 року купкою представників тодішньої владної верхівки.

Спробую викласти власний погляд на ці процеси та спрогнозувати подальший розвиток подій щодо практичної імплементації рішення ЄСПЛ.

На моє глибоке переконання, «люстрація по-українськи» розпочалася з великої та цинічної брехні.

Пригадаємо, як тільки тодішній «свіжоспечений» Президент України Порошенко оголосив про початок виборчих перегонів до Парламенту, з кожної «праски» почали волали всіх кольорів глибоко стурбовані громадські активісти та народні депутати певного забарвлення про те, що тільки невідкладне проведення «люстрації» поверне Крим, зупинить війну на Донбасі, зміцнить національну валюту і принесе українцям ще багато інших смаколиків.

І слово «люстрація» було у/на кожному їхньому гаслі. Ці політикани нічого іншого не могли запропонувати суспільству. Лише «яскраві» гасла.

Це, перш за все, так званий «Народний фронт» на чолі з Яценюком, пропрезидентська партія Порошенка та окремі діючі народні депутати та кандидати в нардепи – Ємець, Дерев’янко, Є.Соболєв. Ну і ще з десяток персон більш меншого калібру, які мали амбіції щодо менш значних посад при владі та в представницьких органах.

Саме вони, а не Український народ, і були кінцевими бенефіціарами власноруч влаштованого «люстраційного свавілля». Вся повнота влади, всі омріяні фінансові потоки та інструменти впливу на опонентів опинилися в руках професійних шарлатанів та профанів від професій.

«Народний фронт» на парламентських-2014 виборах переміг за списками – на декілька сотих відсотка обійшов партію Порошенка. Вище згадані моторні парубки стали народними депутатами України. Хтось «намітингував» собі на департамент чи управління в органах державної виконавчої влади.

З огляду на недолугість «закону» України «Про очищення влади», його реалізація здійснювалася з грубими порушеннями Конституції України, Загальної декларації прав людини, прийнятої Генасамблеєю ООН у 1948 році, та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Цитування всіх порушених статей цих нормативних актів зайняло б в мене дуже багато часу, тому не буду цим переобтяжувати увагу читачів.

ФЕДІР ВЕНІСЛАВСЬКИЙ: КСУ СТАВ ЗАРУЧНИКОМ НЕЯКІСНОГО ЗАКОНУ

«Люстрація» дійсно була нормою для європейських країн. Але зауважу, що лише для країн колишнього соціалістичного табору. Тобто, люстраційні процедури в цих країнах були проведені з метою ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів. В абсолютній більшості європейська люстрація була проведена у 90-х роках минулого століття.

До речі, Парламентською Асамблеєю Ради Європи навіть прийнята Резолюція №1096 (1996), якою визначено принципи та процедури проведення «люстрації».

Дозвольте лише одну цитату з цього обов’язкового для України документу, щоб розставити всі крапки над «і» – «…люстраційні та інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовно того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку…».

Саме це і підтвердив ЄСПЛ у рішенні «Полях та інші проти України». ЄСПЛ дав наджорстку оцінку діям та бездіяльності всім українським гілкам влади, Президенту, який підписав «люстраційний закон», Конституційному Суду України, який за майже п’ять років не спромігся оголосити вердикт у відповідних конституційних подання, перше з яких датовано вже далеким 21.01.2015.

Незважаючи на нескладність для розуміння меседжів ЄСПЛ у бік української влади, вже нинішнє керівництво Мінюсту в особі міністра Малюськи та Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ Ліщини (з 24.06.2016) вдалося до відвертих маніпуляцій фактами та брехні, продовжуючи, як мантру, озвучувати через ЗМІ тези попередників про необхідність «люстрації» та її «важливість для українського суспільства».

Більше того, навіть незважаючи на публічні застереження дійсно знаних фахівців у галузі захисту прав та свобод людини та представництва заявників у ЄСПЛ, Іван Ліщина, як Урядовий уповноважений у останній день відведеного тримісячного строку на оскарження (18.01.2020) скерував до Великої Палати ЄСПЛ апеляцію на згадане рішення. Бо, бачте, за їхньою з Малюською думкою, ЄСПЛ недостатньо «зрозумілою мовою» пояснив Уряду України – що не так з українським «законом» про люстрацію.

І зовсім очікуваною була реакція ЄСПЛ – апеляція Ліщини навіть не була передана на розгляд по суті до Великої Палати.

РІШЕННЯ ЄСПЛ ЩОДО ЛЮСТРАЦІЇ ПО-УКРАЇНСЬКИ НАБУЛО ЧИННОСТІ

Чи потрібні Україні на чолі Міністерства юстиції такі «юристи», які не можуть зрозуміти елементарне? Які не мають честі та професійної гідності. Нериторичне запитання!

Що має робити із цим «люстраційним надбанням попередників» нинішня влада?

Негайно!

Прибрати з сайтів усіх державних установ розділи «Люстрація» та подібні слова та словосполучення.

Ліквідувати в структурі Мінюсту відділ «з питань люстрації».

Міністр юстиції Малюська та його заступник Ліщина – мають йти у відставку.

Бо вони абсолютно професійно не придатні й шкідливі на своїх посадах. Вони продовжують нести ахінею та ділитися своїми недолугими «задумами» про порядок виконання цього рішення ЄСПЛ.

Малюська, наприклад, пропонує утворювати якісь «комісії», що мають розглядати скарги люстрованих на їхню люстрацію. Мабуть на чолі зі знаною люстраторкою Тетяною Козаченко? Та ще й придумав власну формулу відновлення на посадах та відшкодування незаконно звільненим особам коштів за час вимушеного прогулу. Дивно, але про СУДи, які мають вирішувати такі питання, Малюська мабуть нічого не чув. Він точно юрист?

На середньострокову перспективу.

Усі зупинені в національних судах адміністративні справи за позовами «репресованих» унаслідок люстрації мають бути відновлені. Для цього суддям не потрібно нічого, навіть клопотання сторін. Самі зупиняли – самі й поновлюйте!

Керівникам установ/відомств, які є відповідачами в адміністративних справах, негайно та безумовно виконати вже винесені на сьогодні рішення судів та вживати заходів до їх виконання по мірі ухвалення. Виключити практику внесення необґрунтованих апеляцій та касацій, які тільки призводять до затягування процесу поновлення порушених прав та збільшують збитки Державного бюджету.

СУД ЗОБОВ‘ЯЗАВ ДБР РОЗПОЧАТИ СЛІДСТВО ПРО ТИСК НА КСУ ЩОДО ЛЮСТРАЦІЇ

Сподіваюся, всім зрозуміло, що прийняття «закону» України «Про очищення влади» та його реалізація були заздалегідь зрежисовані його вигодонабувачами і ці процеси має всі ознаки політичної корупції.

Порошенко, Яценюк, Гройсман, Петренко, Малюська, Ліщина, Козаченко – це їхня ідея, їхня «перемога» та їхнє «надбання». У більшій чи меншій мірі.

Тому від початку монетизації збитків від «люстрації» ДБР, за поданням Держказначейства або за власної ініціативи, має зареєструвати кримінальне провадження з попередньою кваліфікацією за ст.ст.255, 364 КК України.

І в ході розслідування дати правову оцінку злочинним діям/бездіяльності причетних до реалізації «люстраційних заходів» службових осіб. Як кажуть, «каждой сестре – по серьге».

Державним органам необхідно максимально активізувати роботу по відшкодуванню з винних осіб – бенефіціарів та вигодонабувачів, модераторів та тупих виконавців – збитків, завданих «люстрацією».

І звісно, кожен з 231 народних депутатів, які голосували за «очищення влади», мають стати драйверами процесу відшкодування збитків від власної нормотворчості. Власним прикладом, так би мовити.

Чому б для такої мети, наприклад, за ініціативи молодих та завзято-креативних лідерів Мінюсту не відкрити у фінансовій установі спецрахунок, куди б ініціатори законопроекту «Про очищення влади» – Сергій та Єгор Соболєви, Ємець, Каплін, Журавський та інші політикани – перераховували власні грошові кошти, «зароблені» за останні п’ять років при владі, та відображені у їхніх е-деклараціях.

Це було б чесно, панове народні та вже ненародні депутати.

З цього питання є ще багато ідей. Сподіваємося на втілення їх у життя.

Далі буде. І не кажіть, що не буде.

Буде!!!

ЛЮСТРУВАТИ ЛЮСТРАТОРІВ АБО ЧОГО ЧЕКАТИ ВІД РІШЕННЯ КСУ