У сучасному світі домогтися цілковитого суверенітету та повної незалежності від впливу потужних світових гравців досить важко.
Тож недивно, що такі визначення як «капіталістичний центр», «периферія» та «країни не цікаві для експлуатації» давно стали нормою оцінки суверенності держави, оскільки поняття «наддержава», «розвинута держава», «держава, що розвивається» не відповідають повною мірою сучасному стану справ.
Причини перебування держав у тому чи іншому кластері звичайно дуже відмінні, але все ж таки реальне життя показує, що багато чого залежить від позиції внутрішніх еліт, які можуть або обпертися на внутрішні сили держави, або ж навпаки – зайняти позицію компрадорської адміністрації.Останній варіант розвитку можна легко прослідкувати на прикладі численних режимів багатьох країн Латинської Америки та Африки, які слухняно виконували забаганки іноземних урядів та компаній.
Як результат – відставання та регрес.Якщо перефразувати відомі слова Льва Толстого з роману «Анна Каренина», то можна з певним допуском сказати, що усі успішні країни добивалися цього по-своєму, а неуспішні країни ставали такими однаково.
З 90-их років в Україні поступово і неочевидно для погляду більшості проводилася тиха і методична робота, розрахована на десятиріччя. Я б назвав її: завоювання майбутнього.Офіційно ж вона називається створення відкритого суспільства та громадянського суспільства з мінімізацією державних функцій, а фактично їх зведення до сторожа приватної власності та в окремих випадках – регулятора.
Проте все ж таки було б цікаво дізнатися які саме ідеї вкладаються в поняття «відкрите суспільство»?
Чи не зведеться ця відкритість до приблизно такої формули: ми вам – сировину та зерно, а ви нам – високотехнологічні товари; ми вам – капітали у ваші банки, а ви нам – кредити під гарний відсоток; ми вам – трудових мігрантів, ви нам – управління органами влади та ключовими секторами економіки.Насправді чи не пора вже ставити питання, як колись було зроблено Іваном Дзюбою у його роботі «Інтернаціоналізм чи русифікація?», а на сьогодні приблизно так: «Відкрите суспільство чи поглинання держави?».При цьому я не хотів би концентруватися на конкретних персоналіях, оскільки мені здається, що тому й демонізуються певні особи, щоб саме на їх адресу й було каналізовано суспільну критику.На мій погляд радше слід говорити про існування світової номенклатури, розчиненої у суспільстві та без чітких кордонів.
Саме вона в Україні та на Заході сформувала дуже ефективну систему маніпуляції суспільною думкою у межах якої усе, що не було б зроблено і яким би не був реальний результат роботи представників «ліберальних» кіл, буде проголошено «прогресивними кроками», «початком реформ» чи їх «поглибленням», а репресивні дії (починаючи від шельмування у ЗМІ, звільнення з роботи і аж до ув’язнення) щодо противників цих ідей однозначно отримають назви «боротьби з популізмом», «захистом молодої демократії» або ще краще – «посиленням боротьби з корупцією».
Я вже писав для Резонансу про діяльність громадської організації «Громадський люстраційний комітет»
ДЛЯ КОГО ЗАКОНИ НЕ ПИСАНІ
Зараз хочу поговорити про Центр економічної стратегії дослідження якого привернули мою увагу.
На його офіційному сайті вказано, що він є неурядовим дослідницьким центром з питань економічної політики, заснованим у травні 2015 року.
Обсяги та джерела фінансування Центру також відкрито опубліковано на цьому сайті.
За ці роки Центром підготовлено багато аналітичних записок, але я зупинюся лише на кількох з тих, що прямо чи опосередковано дотичні до питань правоохоронної діяльності та судочинства.
Зокрема 12.07.2018 складено аналітичну записку «Як подолати корупцію на державних підприємствах?», що значною мірою базується на інформації Національного антикорупційного бюро України та інших даних, опублікованих у відкритих джерелах.
Для мене звісно не має нічого нового у тих схемах привласнення державних коштів, що наводяться за даними НАБУ. Зацікавили мене висновки як можна зруйнувати ці схеми.У аналітичній записці дано однозначний висновок: «Найефективнішим способом боротьби з корупцією на державних підприємствах є їх приватизація». Отак просто!
Далі цю ж ідею не лише інкорпоровано до аналітичного звіту від 05.12.2018 «Скільки втрачає бюджет на неефективному управлінні країною? Дослідження галузевих прикладів», а й дещо розширено. Так вказано, що залучення іноземних інвесторів сприяє максимізації загального позитивного ефекту від приватизації підприємств.Оскільки ж приватизація рухається повільно, то потрібен тиск з боку засобів масової інформації, активістів/неурядових організацій та міжнародних фінансових установ!
А тепер звернімося до аналітичної записки від 26.09.2019 «Як врятувати антикорупційну реформу в Україні (базуючись на досвіді Румунії)?» , авторами якої є Олександр Лємєнов, Євген Крапивін та Ірина Шиба.Про досвід роботи антикорупційних органів у Румунії з цієї записки дізнатися можна дійсно багато цікавого, чого не скажеш про розділ, що стосується діяльності НАБУ і САП, який на мій погляд більш схожий на огляд преси.
Проте є висновки, що потребують предметного розбору.
Напевно всі знають, а хто досі не знає, то скажу, що НАБУ розміщено на території Солом’янського району міста Києва і до створення Вищого антикорупційного суду клопотання детективів Національного антикорупційного бюро України розглядав Солом’янський районний суд міста Києва. Лише він.
Утім на сторінці 19 аналітичної записки вказано дослівно наступне: «Судова система показала не лише неспроможність розглядати справи топ-корупціонерів швидко і неупереджено, а й намагання чинити утиски на суддів, які об’єктивно здійснювали розгляда клопотань НАБУ як слідчі судді. Так Вища рада правосуддя (ВРП) – орган суддівського врядування наділений повноваженнями забезпечувати незалежність, професійність та неупередженість суддів, наклала ряд дисциплінарних стягнень на суддів, що стали відомі через свою антикорупційну діяльність33». Усе б може й нічого, але як помітив читач у кінці стоїть посилання – цифра 33. А що ж то за приклад?
Наведу повністю і його: «33 e.g.суддя-викривач Лариса Гольник в свій час відмовилась від неправомірної вигоди та повідомила про тиск на неї, щоб змусити її ухвалити рішення на користь мери міста Полтави». Стривайте, а який стосунок має цей факт до роботи Солом’янського районного суду міста Києва? Варто ж лише натиснути на це посилання щоб дізнатися, що питання стосується конфлікту, що виник більш ніж за 300 кілометрів від столиці, між суддею Октябрського районного суду міста Полтави, колишнім міським головою та головою цього ж суду.
Наступний цікавий момент є на сторінці 20, де вказано: «…на Антикорупційний суд покладається чимало сподівань. Проте, винесення вироків одразу після його створення очікувати не доведеться. Адже ВАС буде розглядати всі справи, що перебували у провадженні інших судів, з початку. Проте, окремих зрушень можна буде очікувати від слідчих суддів, які розглядатимуть клопотання НАБУ щодо проведення слідчих дій».Тобто до цього Солом’янський районний суд міста Києва масово не погоджував клопотання детективів на проведення обшуків, накладення арештів на майно тощо? Щось я таких фактів не пам’ятаю.
Далі. Сторінка 21: «Сумнівний склад» Касаційного Кримінального Суду у складі Верховного Суду є серйозною загрозою для ефективності антикорупційної реформи. Також існує ризик маніпуляції в роботу суду через його апарат». Я правда не знаю, що означає «ризик маніпуляції в роботу суду через його апарат», але захоплююся широкими сміливими висновками фахівців про «сумнівний склад» частини Верховного Суду!
Та далі «дісталося» не лише Верховному Суду. Читаємо: «Ще однією загрозою для антикорупційних ініціатив може стати склад Конституційного суду України (КСУ). 26 лютого 2019 року Конституційний суд визнав неконституційною статтю 368-2 Кримінального кодексу, яка передбачала притягнення до відповідальності за незаконне збагачення34. Представники країн великої сімки, Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні та Світовий банк заявили про необґрунтованість такого рішення. В той же час, представники громадянського суспільства заявили про можливий політичний тиск на КСУ з боку політичних сил. Справа в тому, що всупереч вимог Конституції судді Конституційного судді продовжують обиратись за «політичними» квотами без реальних конкурсів. Згідно Регламенту Верховної ради кандидат на посаду судді за квотою Парламенту може бути номінованим лише за поданням народного депутата. Експерти закликають Парламент змінити цю практику, запровадивши належні конкурсні процедури.35»
Що ж то за експерти закликають? Натискаємо посилання і читаємо, що це публікація від 13.03.2019 Реанімаційного пакету реформ, який вказує, що необхідно суддів Конституційного Суду України призначати на конкурсі із залученням міжнародних експертів.
От де вона істина в останній інстанції!
Але найбільш красномовним є один абзац висновку аналітичної записки (сторінка 23): «Тиск з боку інституцій ЄС та МВФ показали свої результати в утворенні антикорупційних інституцій. Так, вимога створити незалежний антикорупційний суд була прямо закладена як передумова отримання Україною наступного траншу. В той же час, коли участь міжнародних експертів була визнана виправданою при формуванні інституцій, їх втручання в процес роботи цих органів часто критикується як порушення суверенітету чи загроза незалежності інституцій. Зниження довіри до інституцій, чи порушення іншого вагомого показника – може стати передумовою для винесенням нових вимог. В Україні, проте, вони виконуватимуться лише підкріплені фінансовою підтримкою».
Коротко і ясно.
