Гостре протистояння між ГПУ, з одного боку, та НАБУ і САП - з іншого, - це лише видима сторона конфлікту.
Зовні воно проявляється у формі суперечок за повноваження, спорів щодо підслідності конкретних справ, взаємних звинувачень у порушенні закону та претензій стосовно неправомірних дій працівників сторони-опонента. Кульмінацією цього протистояння стало виявлення співробітниками ГПУ працівника НАБУ, який здійснював зовнішнє спостереження за одним із них, подальше його затримання та залучення спецназу НАБУ для його звільнення.
Насправді ж суть конфлікту полягає в іншому, а саме у боротьбі за владу. Тобто, йдеться про конфлікт, який має особистісно-політичний характер.
Для розуміння суті цього конфлікту важливими є ряд моментів. По-перше, треба виходити з того, що боротьба з корупцією - це своєрідна боротьба за владу. Особливо, коли йдеться про боротьбу з корупцією посадовців вищого рівня. По-друге, боротьба з елітною корупцією завжди була «в руках» президента. Фактично президент визначав, кого з VIP-чиновників правоохоронці можуть «взяти», а кого - ні. Бо така боротьба є потужним засобом впливу на ситуацію у владі, «приборкання» опозиції, зміцнення особистої влади. Крім того, боротьба з елітною корупцією - це ще й ефективний засіб політичного піару, який використовує той, хто контролює хід такої боротьби. По-третє, традиційно президент мав повний контроль над органами з антикорупційними функціями: для прикладу, над СБУ таким контролем він володів де-юре (за Конституцією), над ГПУ - де-факто (всупереч Конституції). Але у кожному разі він жорстко контролював цю сферу. По-четверте, ситуація кардинально почала змінюватися після створення і початку діяльності НАБУ і САП.
При підготовці відповідних антикорупційних законів зацікавлені особи вживали усіх заходів, щоб нормативно підвести НАБУ під контроль президента. Зокрема, глава держави отримав можливість призначати директора НАБУ, хоча Конституція таким правом його не наділяє. Такі намагання також продовжувалися і на стадії формування цього органу та його «запуску». Реверансом від влади було присвоєння генеральських звань, присутність на складанні присяги детективами та робочих нарадах, запрошення керівників цих органів на різні заходи в АП. Не можна сказати, що такі намагання і особлива "увага" були зовсім безрезультатними, але такого рівня контролю над ними, як над СБУ та ГПУ встановити не вдалось.
Створені «з нуля» нові антикорупційні органи залишались значною мірою самостійними, що, безперечно, не могло влаштовувати представників влади, які прагнули встановлення повного контроля над органами з антикорупційними функціями. Тим більше, що НАБУ і САП за законом ставали головними суб'єктами протидії елітній корупції. Таким чином один з основних важелів впливу на владу і забезпечення безпеки почав «виходити» з рук глави держави. А коли НАБУ спільно з САП, треба так розуміти, без найвищого «благословення» провело кілька резонансних реалізацій, то стало очевидним, що їх діяльність стає реально небезпечною для верховної влади. Відтак прихильникам тотального контролю за діяльністю антикорупційних відомств нічого не залишалось, як почати «зупиняти» НАБУ і САП. У той спосіб, який суспільство має можливість спостерігати.
Але вдумайтеся у те що відбувається: замість спільної боротьби з корупцією у межах своїх повноважень правоохоронні органи втягнулись у міжусобну війну. Ситуація у цій війні сьогодні є патовою. Керівництво НАБУ і САП могло отримати гарантії міжнародних партнерів, які впливають на владу України. Інакше б вони так не діяли. Керівники протиборчих сторін добре усвідомлюють суть конфлікту і свою роль у ньому. Але вони не самостійні у прийнятті рішень. З того, що відбувається, можна зробити ряд висновків.
1. Конфлікт матиме свій розвиток з різними можливими варіантами - від загострення до переходу у підкилимний сценарій. Це буде продовжуватись до тих пір, доки ініціатори протистояння не доведуть того, «хто в хаті хазяїн».
2. У результаті цього протистояння буде нанесено істотну шкоду справі боротьби з корупцією в Україні. НАБУ і САП зазнають серйозних репутаційних втрат, ГПУ та СБУ у цьому плані втрачати вже, власне, нічого.
3. З великою ймовірністю можна говорити про те, що НАБУ найближчим часом не отримає права на самостійне зняття інформації з каналів зв'язку. Боротьбу за «прослушку» виграли ті, хто прагне залишити у цій сфері все так, як є - тобто монополію на прослуховування телефонів.
4. Можна прогнозувати, що вже на осінній сесії парламенту буде зроблено спробу розширити повноваження Генпрокурора в частині вирішення питань підслідності корупційних справ. Це автоматично звузить існуючі повноваження НАБУ і САП.
5. Вказане протистояння призведе до гальмування процесу створення Державного бюро розслідувань. Хіба що гарантовано керівником пройде «своя» людина, над чим напружено працюють відомі представники команди президента.
Підсумовуючи наведене, слід зазначити, що правовим засобом розв'язання цього конфлікту є неухильне дотриманням кожною з його сторін вимог закону. Чинне законодавство достатньо чітко регламентує повноваження суб'єктів боротьби з корупцією. Але з урахуванням особливостей дії закону в Україні покласти край конфлікту може рішуча позиція глави держави. Він її поки що чомусь не виявив.
