Давайте поговоримо про воду. Але не про ту, яка тече чи, принаймні, має текти з кранів у наших помешканнях, а про ту, яка поруч (звісно, про калюжі зараз не йдеться). Згадаймо-но київські річки. Кожен скаже, що це Дніпро. Мабуть, більшість згадають Десну. Трохи подумавши, хтось назве Либідь чи Почайну, але засумнівається, де зараз колись великі й повноводні судноплавні ріки. А відомо ж, що Русь хрестилася саме в Почайні — отам, де вона впадала в дніпровську затоку… Та де тепер освячена колись ріка? Куди поділася Либідь?
Зникла з лиця землі могутня красуня, яка стала початком християнства на Русі. Хіба що кілька озерець на київській Оболоні залишилося. І назва вулиці — Почайнинська — на Подолі. А Либідь тепер перетворилася на доволі брудний струмок, іще й закований у колектори майже по всій довжині… Річки-легенди й насправді стали легендами. Не тріпотять уже над ними вітрила, не пливуть по тих водах купальські вінки. Бо немає річок тих… Збіднів Київ, збідніли кияни. Та чи в наших силах змінити бодай щось?
Ось тільки в Дарницькому районі є 32 озера, серед яких Русанівське, Василівське, Святище, Дарницьке, Тельбин; 12 штучних водойм, 8 ставків, річки Дарниця, Позняківка, Радунка… А загальна площа водного басейну Дарницького району становить аж 556 гектарів. Багато це чи мало?
Якщо взяти до уваги, що в Дарницькому районі на кінець 2018 року мешкало 342 992 особи, що лише трохи менше, аніж, скажімо, у Вінниці (371,9 тис.), то зайвого точно немає. А якщо врахувати, що нове будівництво житла й інфраструктурних об’єктів постійно спричиняє зміну рельєфу (простіше кажучи, якісь кволенькі струмочки чи крихітні озерця просто засипаються)… То чи надовго вистачить отих водойм, які через століття дійшли до нас із старої, безлюдної й заболоченої Дарниці? Чи піклується бодай хтось про малі й великі озеречка чи про річечки-струмочечки?
Спочатку давайте з’ясуємо, для чого ці водойми тут потрібні й чи потрібні взагалі. Адже шляхами сполучення їх аж ніяк не назвеш, харчами вони не забезпечують, електростанцій на них не збудуєш… То кому це треба? Хіба що сидять на березі якісь рибалки-любителі, доповнюючи місцевий краєвид.
На жаль, так уже повелося, що водогосподарська політика України впродовж десятиліть здійснювалася вкрай непродумано, якщо не сказати бездумно. Ніхто особливо не замислювався, що вода є основою життєзабезпечення природних екосистем і людини як біологічного виду. Наче й усі про це знають, але ж відстань від «знати» до «діяти» часом доволі велика. І замислюватись про те, що міські водойми — це зовсім не ресурс для виробництва чи не місце для скидання стічних вод, на жаль, почали тільки після виснаження їхнього природно-екологічного потенціалу.
І тепер не в кожній річці хлюпається велика й маленька рибка, не до кожного озера схиляються верби. Та й посидіти хочеться не на кожному бережечку, бо, бачте, вода частенько «цвіте» — а це й поганий запах, і нежива риба, і, врешті, знищення водойми. Та аби ж однієї!
Чи піклується центральна, міська і районна влада про стан водойм у столиці? Скажемо чесно: здебільшого про міські водойми, та й то не про всі, згадують на Водохреща, перед початком пляжного сезону та на Івана Купала. А якщо водойма для святкових заходів чи для купання не підходить, то про неї й зовсім забути можуть, щоб згадати, коли знадобиться місце під нову забудову.
Дожилися й дохазяйнувалися вже до того, що сьогодні Україна вважається однією з найменш водозабезпечених країн Європи. Вода вкриває тільки 4,0% території, причому це й річки, й озера, і водосховища, і ставки, і канали... Запаси підземних вод в Україні небагаті, болота, які завжди були природним регулятором наповненості річок, тепер наполовину, як не більше, осушені… І це турбота про екологію й довкілля? Зате охочих збудувати щось на місці вчорашнього озера більш ніж достатньо. Отож і річки мілішають, і дерева всихають…
Виходить, що про стан розташованих у Києві річок і озер найбільше турбуються громадські діячі, які здебільшого не державним, а власним коштом намагаються підтримати ті водойми в належному стані — щоб і риба хвостом била, вилискуючи на сонці, щоб і з вудочкою було де посидіти.
Президент всеукраїнського риболовного громадського об'єднання «Громада Рибалок України» (ГРУ), активний захисник природи, журналіст і редактор газети «Риболовний Вісник» киянин Андрій Володимирович Неліпа говорить, що більшість міських водойм у столиці вкрай занедбані, але «любительське рекреаційне рибальство, риболовний спорт і туризм — це насправді гідне захоплення для всіх і активний здоровий спосіб життя, який легко поєднати майже з будь-якими іншими захопленнями. Крім того, це чудова реабілітація – як фізична, так і психологічна! Риболовля — це як вікно в інший вимір, де людина може поринути у світ природи, відпочити від шаленого темпу».
Коли ж розмова торкається стану київських річок і озер, пан Андрій із сумом констатує: «Стан міських водойм у Києві взагалі занедбаний. За ними майже ніхто не слідкує, багато з них на балансі вже неіснуючих закладів чи підприємств або частково в оренді. Комунальні структури своєї роботи не виконують, лише «пиляють бюджет». Сумно спостерігати, як ці клаптики природи у кам’яних джунглях часто знищуються й зникають через забудови нових і нових ТРЦ чи ЖК. Навіть популярні серед місцевого населення та гостей міста водойми потребують захисту й благоустрою. І запорука успіху тут – співпраця районної влади з небайдужою громадськістю».
Але хто має слідкувати за тим, на чий баланс «записані» річка, озеро чи ставок? Чому багато водойм (столичних!) виявилися нічиїми й нікому не потрібними? Чи насправді все добре обмірковано й сплановано? Спочатку про «нічиє» озеро нікому подбати, а потім на місці колишньої водойми вже гуркотітиме будівельний майданчик?
Андрій Неліпа говорить, що «Громада Рибалок України» працює тільки на благодійних засадах, але вже має чимало однодумців: «Усе більше людей розуміє, що не можна жити одним днем, знищувати все навкруги і що треба дбати про майбутнє. Тож охорона природи та боротьба з браконьєрством і пропаганда цивілізованого рибальства вже значно краще підтримується громадянами, ніж це було всього якийсь десяток років тому. Водойми в місті мають гіршу проточність і забруднюються швидше, ніж відкриті, тому потребують постійного очищення від сміття й зайвої рослинності, біологічної меліорації та благоустрою берегів. Також є проблема стоків, миючих засобів і як наслідок – «цвітіння». Відділення нашої громадської організації разом з іншими спільнотами та небайдужими громадянами вже з 2011 року постійно зариблює міські водойми. Робимо це майже щороку, якщо вистачає зібраних коштів. Риба, яка очищує водойми від надмірного фітопланктону, зайвої рослинності та органічних донних відкладень, суттєво покращує стан міських водойм і якість води в них. А ще — створюється справжнє свято для мешканців навколишніх будинків».
Коли ж заговорили про підтримку «Громади Рибалок України» районими, у тому числі й у місті Києві, адміністраціями й іншими органами влади, виявилось, що влада поводиться як і належить, тобто за принципом «ні богу свічка, ні чорту кочерга»: «Спротиву як такого не маємо, але й великої підтримки теж не бачим. Оскільки ми не «ручні» й не «кишенькові». Ми ж не займаємося громадським «рекетом» чи «одобрямсом», а піднімаємо реальні проблеми й ставимо незручні запитання. Змушуємо дотичні державні органи та місцеву владу працювати, багатьом це не подобається. Але є й позитив і конструктив. Це тішить. На жаль, законодавча база, яка має забезпечувати спортивне й рекреаційне рибальство, збереження й розведення рибного поголів’я, запобігання браконьєрству, давно недостатня й застаріла. Усі закони й підзаконні акти потребують актуалізації. Але ми над цим працюємо і з рибним агентством, і з іншими органами влади. На заваді стає незграбність та повільність бюрократичної машини й бездіяльність політиків, депутатів усіх рівнів, які часто не виконують обіцянок…».
Як з’ясувалося, «Громаду Рибалок України» знають у Верховній Раді, у Кабміні й у Адміністрації Президента, в інших відомствах. «Ми проводимо риболовні змагання між органами влади, влаштовуємо виставки й круглі столи, хоча поки, на жаль, політичного лобі нам не вистачає. Але крок за кроком просуваємо природоохоронні та соціальні ініціативи — уже десяток проектів законів стали Законами. Допомагають міжнародні проекти за підтримки ЄС та США. Міжнародна інтеграція України вимагає змін, врахування світових тенденцій та вимог. Триває реформа системи держуправління. Сподіваюся, що в оновлених відомствах і в новому політикумі у рибалок буде більше підтримки»… То, може, хоч хтось у владних кабінетах зглянеться на столичні водойми?
Чи житимуть річки, ставки й озера Дарниці та й усього Києва? Андрій Неліпа впевнений, що порядок на водоймах залежить не тільки від чиновників, але й від громадян, тобто від нас із вами, що в річках і озерах завжди ловитиметься велика й мала рибка, а наші діти й онуки коропців і щук знатимуть, як-то кажуть, «в обличчя».
