Нещодавно заступник голови Верховної Ради Оксана Сироїд заявила журналістам, що народні депутати парламентського Комітету з питань правової політики і правосуддя беруть хабарі за призначення нових суддів Верховного суду (далі - ВС).
Такі заяви – це ж як грім серед ясного неба, після якого всі очікують проливного дощу. Але на ділі ми не те, що дощу не побачили, а й навіть згущення хмар не відбулось на нашому політичному небі.
Якщо такого високого рангу чиновник, як пані Сироїд, озвучує такі скандальні речі як хабарництво на етапі формування суддівського складу нового Верховного Суду, то відповідно, - має бути негайна реакція НАБУ. Для цього пані Сироїд необхідно було б не розмовляти з журналістами, а як це передбачено у законі, - скористатися спеціальною телефонною лінією Національного бюро, або ж залишити повідомлення про такі факти на його офіційному веб-сайті в мережі Інтернет, чи зв’язатися з НАБУ за допомогою засобів електронного зв’язку.
Очевидно, такого зроблено не було. Натомість пані Сироїд керується «чутками», що в Комітеті з питань правової політики та правосуддя окремі депутати приймають гроші за те, щоб сформувати новий склад ВС. От мені цікаво, чи хтось з європейських колег дозволив би собі керуватись «чутками», говорячи про такі серйозні звинувачення? Навряд. Адже в сталому демократичному суспільстві вагу мають слова, які підтверджені відповідними фактами.
Уявіть собі, що завтра хтось із команди канцлера Німеччини Ангели Меркель заявить про хабарництво серед членів Бундестагу, керуючись чутками. Виглядає як фантастичний триллер про інопланетян!
Тепер повернімось до український реалій. І тут впираємось в глуху стіну – відсутність політичної відповідальності. Можна говорити будь-що, про кого завгодно, без будь-яких негативних наслідків. І байдуже на норми Конституції про презумпцію невинуватості.
Окрім цього, варто зауважити, що новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» приймався, як зазначали його ініціатори, задля усунення політиків, зокрема парламенту, від процесу призначення суддів. Таким чином, після набрання ним чинності 30 вересня 2016 року, задля зайняття посади судді у новоствореному Верховному суді необхідно буде успішно пройти конкурс, за проведення якого відповідає Вища кваліфікаційна комісія суддів. Далі рекомендація ВККС щодо призначення тієї чи іншої особи на посаду суддів передається до Вищої ради правосуддя, а остання вже звертається до Президента із поданням про призначення особи на посуду судді. Як бачимо, у цьому ланцюжку не має народних депутатів. То ж за що їм давати гроші? Питання залишається відкрити.
Окрім цього, у своєму інтерв’ю заступниця голови Верховної Ради закликала громадськість «проявити увагу до призначення суддівського складу ВС з метою забезпечення відкритості».
Така рекомендація вже втілена у нормах нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у якому передбачено створення при Вищій кваліфікаційній комісії суддів громадської ради доброчесності.
Нам потрібно нарешті відійти від популізму, а опиратися на факти. І тоді не доведеться гадати на зорях – хто і де краде, і чи взагалі краде.
Тільки тоді у нас зможуть почати діяти ефективні державні інституції, які боротимуться з таким негативним і шкідливим явищем, як корупція.
