15 декабрь 2017, Пятница, 23:34

взятка декларация ДТП в Харькове НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Як «недореформи» знищують українців

15 февраля 2017г.
0

В українському лексиконі за останні кілька років з’явилось нове, символічне слово – недореформи. Воно дуже влучно пояснює безліч законодавчих ініціатив в державі, які замість впровадження реальних змін лише імітують державотворчі процеси. Не виняток і соціальна сфера. Українська влада в буквальному розумінні слова «зачистила» соціальний сектор - на сьогоднішній день скасовано майже всі соціальні пільги, які існували до 2014-го року.

Прості рішення складних проблем

Найбільш показові законодавчі нововведення - це скасування виплати державної допомоги з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Також з 01.07.2014 ухвалено єдиний фіксований розмір (41280 грн.) допомоги при народженні як першої дитини, так і наступних. Одразу після народження дитини родині виплачується лише 10320 грн. Решту ж суми (30960 грн.) видають впродовж 36 місяців.

Тобто сім’я замість гарантованої разової допомоги отримує всього лиш 860 гривень щомісяця. Цікаво, як за такі гроші сьогодні можна прогодувати немовля? Вочевидь, народні обранці не ознайомлені з вітчизняними цінами на товари і послуги.

Крім того, ліквідували норму, за якою допомога при народженні першої дитини надавалась у сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму. На другу і третю відповідно – 60 та 120.

Скасували також мінімальний (гарантований) розмір тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від обов'язку утримувати дитину, а також допомоги на дітей одиноким матерям.

Натомість, запровадили обмеження, за яким максимальний розмір державної соціальної допомоги з урахуванням збільшення її розміру на кожну дитину, яка входить до складу малозабезпеченої сім’ї, не може перевищувати прожитковий мінімум для сім’ї. Варто зауважити, що індексація базової величини прожиткового мінімуму для дітей майже в чотири рази відстає від темпів інфляції!

Всесильні місцеві бюджети

Ще одним ноу-хау від великих реформаторів можна назвати ініціативу «добити» місцеві бюджети, переклавши значну частину видатків на їхні плечі. Йдеться, зокрема, про забезпечення пільгового транспорту та харчування для учнів 1-4 класів.

До 2016-го року діяла норма, за якою місцеві органи влади зобов'язані були забезпечувати організацію пільгового проїзду міським пасажирським транспортом, автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) в сільській місцевості учнів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей, що навчаються в професійно-технічних навчальних закладах.

Цю норму скасували. Натомість, надали право (не зобов’язання) місцевим органам влади самостійно забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування.

Також до 2016-го року місцеві органи влади зобов’язані були забезпечити організацію безкоштовного харчування для усіх учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей у професійно-технічних навчальних закладах.

Сьогодні лише діти-сироти отримують таке харчування, а також діти, позбавлені батьківської опіки, з особливими потребами, малозабезпечені. А як щодо інших дітей? Виходить, що про них державі не обов’язково турбуватись?

Ключове питання – чи здатні всі без винятку місцеві бюджети тягнути на собі ці видатки?

Згідно із вітчизняним законодавством, якщо держава встановлює обов’язкову соціальну норму, то вона повинна забезпечити і ресурси під це. Номінально місцеві бюджети нібито отримали додаткове фінансування, але за рахунок інфляції, підвищення тарифів, так званий приріст просто з’їдається.

Отож норму щодо безкоштовного харчування для всіх учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів та пільгового проїзду варто повернути. Але це треба зробити нормою закону. У такому випадку держава буде зобов’язана забезпечити ресурси для реалізації цих цілей.

Гроші на вітер?

Повернути соціальні стандарти, які існували раніше, – можливо. Але питання ключове – чи буде політична воля для прийняття потрібних змін? Де знайти гроші? Давайте просто перестанемо їх викидати на вітер. А цим, власне, наші політики обожнюють займатись.

Яскравий приклад - перші фінансові звіти політичних партій за діяльність у 2016-му році. Вони в черговий раз показали, що у «нашій хаті немає порядку».

Звіти засвідчують - політики витрачають гроші українських платників податків винятково на власні потреби. Замість розбудови партструктури політичні партії спускають мільйони гривень на рекламу та самопіар.

За розрахунками експертів (аналітики ВГО “Комітет виборців України”), «Народний фронт», «БПП», «Самопоміч» та ВО «Батьківщина» витратили разом на статутну діяльність 162,7 млн. грн. Із них 144,9 млн або 89% – це кошти із держбюджету.

Партії використали значну частину всіх коштів на рекламу. Із 162,7 млн на ЗМІ спрямували 63,4 млн грн. Для порівняння, на заробітну плату виділили 9,9 млн або 6%, на оренду приміщень – 10,6 млн.

Найбільше грошей на рекламу витратили «Самопоміч» та «Народний фронт» – кожну другу гривню з державного фінансування. «Самопоміч» - 22,7 млн, з яких 17, 6 млн пішло на розвиток власної газети, тираж якої сягнув 6,3 млн примірників! «Народний фронт», партія вчорашнього дня, яка точно не проходить в майбутньому до парламенту, - викинула на ЗМІ для «галочки» 33,2 млн грн.

Всього з держбюджету на статутну діяльність політичних партій виділили 191 млн. грн. А це могли бути кошти, які хоч і частково, але покращили б життя наших громадян. Зокрема, підтримали тих батьків, які сьогодні опинились у дуже скрутному становищі і не здатні прогодувати своїх дітей.

Безглузде жонглювання сотнями мільйонів державних коштів у той час, коли більшість населення живе за межею бідності, – це не державницька позиція. Це відвертий фінансовий геноцид рідного народу.

Якщо влада не одумається і уже сьогодні не почне підвищувати соціальні стандарти, то завтра – української держави може і не бути.

Адже усьому є межа терпіння.

Фото: segodnya.ua

Володимир Пилипенко Представник України у Венеційській комісії (2013-2017 рр), народний депутат України VI-VII скликань