Олександр Шатній, юрист
Вже протягом 26 років незалежності України кожна влада, яка приходить до управління державою, намагається (чи принаймні робить вигляд, що намагається) реформувати сферу надання державою різного роду послуг та сервісів. Але, як кажуть в народі, чим далі в ліс, тим ширші партизани. Якими б ці старання не були, а ситуація з кожним роком лише погіршується. Чому так виходить?
В Україні створено дуже багато різного роду інституцій, навіть таких, які не притаманні багатьом країнам світу. На кожну таку інституцію виділяється колосальна сума коштів. І кожен “реформатор”, створюючи новий сервіс, створює додатковий орган і цим самим роздуває ще більше державний апарат в той час, коли його треба катастрофічно зменшувати.
Дуже широко у нас застосовується така практика, коли держава під виглядом покращення доступу громадян до того чи іншого виду інформації, створює додаткові перешкоди. Чому це так? А тому, що кожен “реформатор” лобіює, в першу чергу, свої власні інтереси. Створюючи і систематизуючи той чи інший масив інформації, робить доступ до нього платним. Навіть колеги держслужбовці не мають доступу до цих ресурсів окрім того, який існує на загальних засадах для всіх.
При створенні таких ресурсів підприємливі ділки обов’язково любіюють законодавче закріплення необхідності, обов’язковості використання їхнього нового ресурсу для тих чи інших цілей. І замість покращення, ми з Вами отримуємо ще одного “паразита”, який витягує з наших кишень і так мізерні доходи.
До факторів погіршення сервісності держави можна віднести і низький рівень компетентності тих “реформаторів”, які займаються реформуванням всіх без виключення галузь. Цьому сприяє низький рівень освіти та корумпованість процесу її отримання, а також низьких рівень заробітних плат державних службовців, які різного роду “схемами” намагаються собі заробити на життя.
Ще однією причиною такої ситуації є незлагодженість дій на державному рівні. Органів та інституцій дуже багато і всім разом домовитись до спільного рішення практично неможливо. Тому і виходить ситуація, що реформування у нас відбувається точково не згідно однієї стратегії загальної, а згідно десяткам різних планів, дорожних карт і т.д.
Такі недолугі намагання реформування призводять до ще більших проблем і перепон.
Яскравим прикладом цього слугує ситуація з реформуванням реєстраційної служби - створення електронної черги.
Якщо раніше люди просто приходили під кабінет реєстратора і займали чергу з четвертої години ранку і заходили в порядку живої черги, то зараз, так само формується з четвертої години ранку жива черга до відкриття служби, а потім в порядку живої черги люди змушені брати талони для запису в електронну чергу, щоб потрапити до реєстратора.
Програмне забезпечення є дуже недосконалим для реєстрації до електронної черги. Це призводить до того, що людина стоїть півдня в черзі і потрапляє не в той кабінет до реєстратора, який не здійснює потрібної їй дії. А відтак вона вимушена йти і повторно реєтруватись, втрачаючи при цьому час та нерви. Ось таке вийшло покращення.
Дуже багато “реформаторів” не розуміють самої суті поняття “сервіс”, “послуга”. У нас все будується таким чином, що всі проблеми перекладаються на плечі людей - вчасно не отримав довідку - штраф, вчасно не вклеїв фотографію в паспорт - штраф. І нікого не хвилює, що вклеювати можна лише за місце реєстрації, а довідка видається в 21 сторіччі тиждень, два, місяць і т.д. І це в той час, коли міграція та переміщення людей набуває просто фантастичного розмаху, наш сервіс держави примушує людей до бюрократії.
Через те, що політики досить тривалий час знаходяться при владі, держава не здатна змінюватись, оскільки дуже довгий ча склад колективного розуму не змінюється.
Колосальною проблемою є також той факт, що дуже багато спритних “реформаторів” не йдуть до органів влади або інших для того щоб чесно та самовіддано служити людям, громаді, країні. Це їхній, в першу чергу, спосіб заробити.
Якою ж насправді повинна бути природа держаних послуг?
Ми з вами платники податків, а відтак утримуємо цей весь апарат на своїй шиї. За це ми потрібні отримувати і послуги відповідного рівня. Наприклад, у нас закладений законодавчо усюди принцип “маєш право”. Що це означає? Ц означає те, що ти, наприклад, досяг пенсійного віку і маєш право отримувати пенсію. І знову тут починається проблемна для людини ситуація, коли вона повинна бігати збирати різноманітні довідки, платити за них кошти і це при тому, що ми платимо за це податки.
Повинно бути зовсім по іншому. Є пенсійний фонд або інша структура, які відповідає за цей напрямок, завчасно до настання дати виходу на пенсію особи інформація повинна бути зібрана державою самостійно без жодного вручання особи в цей процес, окрім як отримати документ і пенсію на рахунок.
Всі реєстри повинні бути відкриті. Доступи до них для отримання інформації повинні надаватись якомога більшому колу осіб та організацій, щоб була конкуренція в цьому сегменті. І відповідальність за те, що людина вчасно не змогла отримати посвідчення, паспорт чи інший документ повинна лежати не на людині, а на державі і її уповноважених представниках. І саме головне, що всі реєстри повинні належати державі, а не приватним якимось структурам, які починають диктувати свої умови і наживатись на інформації і послугах, які належать до функцій держави.
Якщо в людини виникло право скористатись якимось із закріплених законодавчо прав, то держава повинна незалежно від волі людини забезпечити невідкладно і завчасно його реалізацію. Оскільки, це закладено в Конституції та законах. Має людина право на землю, представники повинні зв’язатись з людиною, запропонувати їй отримати землю безкоштовно. І лише, якщо людина напише письмову відмову, а бажано щоб ще й нотаріально засвідчену безкоштовно, тоді людині не будуть пропонувати, оскільки відмовитись це природне право людини.
Потрібно відмінити територіальну приналежність у всіх без виключення питаннях і створити можливість дистанційного отримання багатьох довідок, документів, в тому числі і паспортів.
КИДОК ПО-ОДЕССКИ: ВМЕСТО «ОТКРЫТОЙ ТАМОЖНИ» — РАЗБИТОЕ КОРЫТО
