» 46 і 6: як взаємодіятимуть президенти США та України

05 декабрь 2020, Суббота, 23:37

46 і 6: як взаємодіятимуть президенти США та України

11 ноября 2020г.
0
55504325_303

Антоніна Славицька

На тему перемоги Байдена та проекцій, які ця перемога відкидає на україно-американські стосунки, було достатньо рефлексій. Скажу про те, що, на мою думку, закцентовано ще не було.

По-перше, українська нація має рису, коментувати яку краще не політикам та політологам, а соціальним психологам. Це – гіперувага до справ та подій, які напряму із нами не пов’язані. Так, Америка є одним зі стовпів сучасного світу. Так, персона її президента важлива. Так, від того, хто саме очолить Білий дім, залежать деякі нюанси наших двосторонніх стосунків. Не глобально стосунки як такі (вони розвивалися і розвиватимуться по одному й тому самому сценарію), але саме певні нюанси.

Все це дійсно має місце. Але батли в українському сегменті ФБ, коли трампо-боти виходять стінка на стінку з байдено-ботами і б’ються до останньої краплі крові, чи то пак до останнього знаку на клавіатурі, наштовхують на відповідні роздуми. Бо нам забагато діла до Америки. А мати б бути діло тільки до України. Це що, надмір вільного часу? Стара пост-колоніальна звичка обговорювати заокеанські справи, аби лише не бачити власних проблем, тобто така собі сублімація і втеча від реальності? Чи просто національна меншовартість – можливо, неусвідомлена, але глибоко вкорінена меншовартість, коли «Байден прийде – порядок наведе», бо ми самі навести порядок неспроможні?

Гадаю, що саме останнє припущення є вірним. Недарма всі свідомі і несвідомі ретранслятори такої меншовартості перерили архіви і виставили «фото з Байденом» ще до того, як в Америці порахували голоси. Всі наші громадські активісти та єврооптимісти, виявляється, мають знімок із на даний час президентом-електом у своїх схронах (що, в принципі, не дивно, враховуючи, з яких джерел йде їхнє фінансування), чим безкінечно пишаються. Незрозуміло лише, що б вони робили у випадку оголошення у ЗМІ перемоги Трампа? Скористалися б фотошопом?

Але насправді це не смішно, а доволі сумно. Хоча тих, хто акцентував на своїй присутності у колі спілкування Байдена, можна зрозуміти. Їм ще робити кар’єру і годувати сім’ї, а в середовищі отримувачів грошей від Демпартії США присутня чимала конкуренція. Тому принцип успіху простий: хто перший встав – того і Байден. Чим небезпечна така ситуація для соціуму? Повною втратою поваги до самих себе. Поваги і довіри, що може обернутися для нас тривожними розладами і параноїдальними пошуками американського «гетьмана», який поведе Україну правильним шляхом.

Це – ситуація з позицій українського грантового середовища, котре зараз не має більших проблем, аніж проблема першому добігти до віртуального Байдена та привітати його з перемогою. Для влади ж України все виглядає значно драматичніше. І це другий момент, на якому хочеться наголосити.

Зовнішня політика ніколи не була сильною стороною президента Зеленського. (Втім, об’єктивно кажучи, у його команди взагалі дефіцит сильних сторін). В якийсь момент часу він вирішив зробити ставку на Трампа (або й нічого не вирішував, а все вийшло спонтанно) і зопалу роздав йому кілька важливих авансів, начебто пообіцявши розслідувати відому справу «Бурісми» і – читай між рядків – завдати удару по його супернику Байдену. До гри підключилася генпрокурорка Венедіктова, взявшись за перевірку закриття справи екс-міністра екології Злочевського, причетного до історії з «Бурісмою».

Але це ще не все. Як ми пам’ятаємо, нардепи Деркач та Дубінський провели спільну прес-конференцію, де заявили про необхідність розслідування міжнародної корупції, пов’язаної все з тим же Джо Байденом. А ще раніше суд зобов’язав правоохоронців відкрити справу через «неправомірне втручання» Байдена в діяльність екс-генпрокурора України Шокіна. Щоправда, ця справа була закрита не далі, як 10 листопада, з чого очевидно, що українська влада готується взаємодіяти зі США вже за нових умов.

Я зараз не буду торкатися того, причетний насправді Байден чи його син до корупції чи не причетний. Я лише констатую, що Джо Байден є таким, яким він є.

І у разі офіційного оголошення останнього gрезидентом США саме з ним доведеться працювати Банковій, яка примудрилася зіпсувати стосунки з Вашингтоном ще до того, як ці стосунки, власне, розпочалися.

Хоче «зіпсувати» – це надто сильно сказано. Бо незалежно від ставлення до демократів у США, треба визнати, що Байден в цілому є системним політиком. І навряд чи він стане керуватися особистими симпатіями чи антипатіями, тому що це просто не його стиль. З цієї точки зору Трамп, мабуть, був би більш зрозумілим та звичним для Зеленського, аніж Байден. Ці двоє знайшли спільну мову саме в силу своєї подібності. Недарма Трамп намагався продати Зеленському допомогу Україні в обмін на компромат на Байдена, а Зеленський, очевидно, не дуже то й заперечував проти такого ґешефту.

Байден Зеленському подібного, звісно, не запропонує. І не тому, що буде мститися, а тому, що він – при всіх своїх недоліках (а багато з них ми, мабуть, ще навіть не знаємо) – не є базарною торговкою. До цих нових реалій Зеленському і його офісу доведеться звикати. І це – третій момент, який зараз заслуговує на увагу. Мабуть поруч із Байденом наш президент може почуватися дискомфортно, розуміючи, що його час спливає. Бо світ повертається до старого тренду, відмовляючись під популістів, непрофесіоналів, позасистемщиків та просто «нових обличь».

Бо у політика, зрештою, може бути яке завгодно обличчя, але це має бути саме обличчя. А не клоунська маска.

Анітрохи не ідеалізуючи Байдена, я все ж назову його тим дзеркалом, в якому Володимир Зеленський побачить всі промахи, допущені ним протягом останнього часу. Безперечно, демократи США будуть куди як ретельніше слідкувати куди витрачаються надіслані Україні гроші. Це Дональду Трампу – в силу його імпульсивності та непередбачуваності – було, по суті, байдуже на внутрішню політику нашої держави.

Я цілком щиро бажаю зараз одужання президенту Зеленському, хоча й не відкидаю зовсім певне лукавство з його боку. Можливо, наш президент просто взяв паузу, аби як слід розібратися в американському «кейсі». Та в кожному разі, зичу йому – як він сам любить казати – «36,6», аби зрештою контакти у форматі «46 і 6» вийшли продуктивними. Без гарячки і без запалень, без типового українського патерналізму і бажання прикритися захисним крилом Америки.

Бо від неї нам потрібні не тільки гроші й допомога, а й позитивний досвід і приклад. Приклад того, як мало переймаються американці всім тим, що відбувається поза межами США. Їм, як сказав би класик, «своє робить». А нам?..

Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram

зображення_viber_2020-07-02_09-15-38
Антоніна Славицька Народний депутат України, фракція "ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ", членкиня Комітету  з питань антикорупційної політики Верховної Ради України