29 березень 2024, П'ятниця, 17:48

Адвокат Бебель: посада Директора НАБУ на сьогодні є вакантною

31 Серпня 2020г.
Photo 2020 08 30 21 55 59

Попри те, що у цивілізованому світі коментувати судові рішення, м‘яко кажучи, некомільфо, рішення КСУ викликало цунамі думок та оцінок.

Зокрема, у НАБУ назвали цей судовий вердикт «політично вмотивованим» і пов’язали чомусь… із оприлюдненням «плівок ОАСК». На сторінці Нацбюро у соцмережі рішення про неконституційність призначення Артема Ситника назвали «черговим кроком на шляху знищення інституційної незалежності Національного бюро», додавши, що «на черзі розгляд суддями КСУ подання нардепів про нібито неконституційність створення Національного Бюро».

Ініціаторами цих звернень, а також законопроєктів, які впродовж останніх 5 років у тій чи інший спосіб мали на меті послабити спроможність НАБУ розслідувати топ-корупцію, виступали фігуранти розслідувань НАБУ, в тому числі й ті, які вже мають статус підозрюваних чи опинилися на лаві підсудних, - наголосили у Нацбюро. І зауважили, що «попри визнання КСУ указу Президента про призначення Артема Ситника Директором НАБУ неконституційним, воно не передбачає його автоматичного звільнення. Закон України «Про НАБУ» містить вичерпний перелік підстав звільнення Директора Національного бюро з посади, рішення Конституційного Суду серед них немає.

Щодо рішення Конституційного Суду про неконституційність указу попереднього Президента про призначення директора НАБУ висловились і у Зеленського.

«Ми, безумовно, беремо до відома рішення Конституційного Суду про неконституційність указу попереднього Президента про призначення директора НАБУ. Це, до речі, цілковито компетенція Конституційного Суду, - йдеться на сайті Офісу Президента України. - Згідно з цим рішенням, як ми його розуміємо, судді констатували, що непродумана, поспішна, а часто – спекулятивна тодішня практика кадрових призначень, яка йшла урозріз з Конституцією України при формуванні найважливішого елемента антикорупційної архітектури в країні, призвела до необхідності ухвалити конкретне правове рішення про неконституційність. Розуміємо також, що КС дає оцінку саме тодішнім управлінським рішенням щодо кадрових призначень, а не оцінку якості роботи самого органу. Тим більше в рішенні чітко підкреслено, що сам факт неконституційності призначення директора НАБУ, на думку КС, не скасовує чинності та спроможності самого Національного антикорупційного бюро України.У зв'язку з цим рішенням Конституційного Суду та з колізією щодо можливої втрати повноважень директором Бюро ми чекаємо від виконувача його обов'язків ефективної реалізації антикорупційної політики в період до обрання на чесному та прозорому конкурсі нового керівника. Висловлюємо абсолютну впевненість у тому, що НАБУ обов'язково залишиться стрижневим правоохоронним органом, який забезпечить застосування сучасних антикорупційних практик і суттєво поліпшить якість державної антикорупційної політики».

Розібратися у цьому вирі подій та оцінок Резонансу допоміг Олексій Бебель - аналітик «Kyivstratpro», голова Адвокатського об’єднання «Бебель, Демура і партнери».  Далі пряма мова:

"Останнє Рішення Конституційного Суду України щодо визнання неконституційним Указу Президента України від 16.04.2015 № 218/2015 «Про призначення А. Ситника Директором Національного антикорупційного бюро України» - для мене особисто якщо й становило якусь несподіванку, то лише в тому, що таки цю справу розглянуто і абсолютно відповідно з правом.

На відміну від справи про ту ж люстрацію, що триває п’ять років поспіль, або за менш відомими, але дуже гострими питаннями, що стосується конституційності окремих положень Кримінального процесуального кодексу України.

З точки зору Конституції України все зрозуміло. Зокрема Резонанс ще 13.05.2019 опублікував мою статтю про те, що багато повноважень Глави держави, які надано йому законами, не мають свого відображення у статті 106 Конституції України, а тому ними його наділено у неконституційний спосіб.

НЕЗРУЧНЕ ЗАПИТАННЯ

Отже справа не виключно у Директорі НАБУ, а у додержанні вимог Основного Закону України взагалі, оскільки це ж стосується призначення очільника Державного бюро розслідувань, заступників Голови Антимонопольного комітету України та багатьох інших питань.

Потрібно або вносити зміни до Конституції України, або ж змінювати закони, закріплюючи відповідні повноваження за Верховною Радою України та Урядом. У нас же користуються принципом: якщо не можна, але дуже хочеться, то можна.

Тим більш виникає багато запитань до отих позитивних оцінок, що давалися Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» відразу після його прийняття. Особливо з боку іноземних фахівців.

Принаймні, з точки зору конституційного права ця невідповідність була елементарно очевидною. Але це так би мовити загальні питання, хоча вони є надто важливими.

Нелегітимність першого призначення ставить під питання відповідну правомочність інших. Не кажучи вже про те, що рішення, які ухвалюються колегіальними органами, сформованими у неконституційний спосіб, однозначно несуть у собі зерна сумніву щодо їх правової чистоти.

Утім, повернуся до Вашого запитання щодо оцінки конкретного Рішення Національним антикорупційним бюро України і деякими «активістами», у тому числі й тими, які раху/ться за розрядом борців з корупцією та непохитних моральних авторитетів, перебуваючи на утриманні державних підприємств або одержуючи кошти з різних іноземних джерел.

Насамперед я не можу погодитися з тим, що визнання неконституційним Указу Президента України ставить за неможливе звільнення Директора НАБУ з посади до внесення змін у відповідний Закон, а тому він має працювати й далі.

Так, у 2009 – 2010 роках склалася ситуація, що після 01.01.2006, тобто з дня набрання чинності змін до Конституції України, Президент України не мав права призначати голів судів, хоча строк повноважень деяких з них сплинув.

Саме тому була спроба змістити з посади голову одного з вищих судів держави, яка для ініціаторів даного плану завершилася нічим, оскільки у відповідному Законі було передбачено, що на цю посаду призначається та звільняється згідно з законом. А закону такого не існувало. Принаймні мені особисто дати відповідь на це питання було неважко.

Утім десять років тому легітимність призначення на адміністративну посаду голови суду ніхто не ставив під сумнів. Тому він й мав працювати до визначення порядку його звільнення.

Зовсім не те зараз.

Мова йдеться про що? Про те, що Директор НАБУ призначений на цю посаду усупереч Конституції України. Отже згаданий Указ втратив чинність з дня ухвалення Рішення. Тому його не існує як юридичного факту.

Звернемося до історії, а саме до весни 2007 року, коли відбулося кілька змін Генерального прокурора України.

Зокрема, Указом Президента України від 26.04.2007 № 357/2007 «Питання С. Піскуна» було скасовано Указ Президента України від 04.11.2005 № 1542 «Про призначення О. Медведька Генеральним прокурором України». Цей Указ було виконано? Так. Піскун С.М. був відновлений на посаді Генерального прокурора України.

Потім Президент України Віктор Ющенко 24.05.2007 видає Указ № 469/2007 «Про визнання таким, що втратив чинність Указу Президента України від 26 квітня 2007 року № 357». При цьому попередній Указ втратив чинність повністю. А раз так, то й у тій також частині, що стосується скасування Указу Президента України, яким на посаду Генерального прокурора України було призначено Медведька О.І.

Для мене це було очевидно у момент зачитування вказаного Указу з трибуни залу засідань Генеральної прокуратури України, як й щонайменше за таких умов спірність призначення виконувачем обов’язків Генерального прокурора України Шемчука В.В.

Проте посаду Генерального прокурора України Медведько О.І. знову обійняв лише з 01.06.2007, тобто з моменту видання Президентом України Указу, яким він відновив дію Указу Президента України від 04.11.2005 № 1542 «Про призначення О. Медведька Генеральним прокурором України».

Отже не лише основи конституційного права, а й політична історія України та уставлені норми правозастосування свідчать про те, що посада Директора НАБУ на сьогодні є вакантною.

Тому виконувачем обов’язків Директора НАБУ згідно з чинним Законом, на моє переконання, є перший заступник Директора Різо Углава.

Інше питання – необхідність існування такої кількості правоохоронних органів, а надто антикорупційних структур у тому виді, в які вони нині сформовані.

Я, наприклад, не можу пояснити яким чином може існувати у державі Національне антикорупційне бюро України та Вищий антикорупційний суд України, якщо про них не має жодної згадки в Основному Законі України.

Більш того за багаторічну історію нашої держави вперше сформовано правоохоронний орган, що має свій слідчий апарат, а також прокуратуру та суд, що замкнуті виключно на нього.

Так, корупція у нашій державі є дуже розвиненою, але чи можемо ми стверджувати, що за кордоном її не існує? Непомітним є вплив потужних держав, фінансових і промислових корпорацій на країни, що розвиваються, не кажучи вже про слабкі країни? Чи відсутній відвертий неоколоніалізм з боку світових гравців, які ладні приймати будь-які рішення та нав’язувати економічну політику, що вигідна саме їм, називаючи своїх супротивників «режимами», а покірних їм кривавих диктаторів оцінювати, як «наш сучий син»?

З огляду на ці прості речі я буду завжди противником інституцій, створення яких не обумовлено внутрішніми рішеннями, а ініційовано іноземними державами, міжнародними організаціями та фондами.

Насправді, ми бачимо реальне нав’язування Україні іноземного контролю за роботою судової системи, органів прокуратури та правоохоронних органів.

Натомість результати цього впливу є невтішними, оскільки правова система є розбалансованою як ніколи.

У ЧИЇХ ІНТЕРЕСАХ ДІЮТЬ ПРЕДСТАВНИКИ ВІД МІЖНАРОДНИХ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В КОНКУРСНИХ КОМІСІЯХ ГПУ

У наших ЗМІ, у тому числі опозиційних, я не бачив (можливо вони й є, але особисто не зустрічав) правової оцінки деяких вчинків послів іноземних держав. Але хочу привернути увагу до Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18.04.1961. Дану Конвенцію ратифікували не лише Україна, а й Великобританія, США, Німеччина, Японія, Франція та багато-багато інших країн. Вона регулює питання дипломатичних зносин між країнами.

Так ось, згідно з статтею 3 цієї Конвенції функції дипломатичного представництва полягають в представленні своєї держави у країні перебування, у захисті в країні перебування інтересів власної держави та її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом, у ведені переговорів з урядом країни перебування, у з’ясуванні у законний спосіб умов та подій, що відбулися у країні перебування, для інформування свого уряду, а також в заохоченні дружніх відносин між країнами, розвитку їх стосунків у сфері економіки, науки і культури. Усе!

Вибачте, а до якої з цих функцій можна віднести висловлення занепокоєння звільненням чи можливим звільненням з посад українських чиновників, або засвідчення підтримки діючих посадовців, які жодним чином не належать до кола тих, що опікуються зовнішніми зносинами?

Чи не привід хоча би направити ноту протесту уряду відповідної країни, чий посол чи хтось у дипмісії допустив подібне?

Я вже не кажу про зустрічі з керівниками органів прокуратури чи правоохоронних органів. Розумію, якщо це відбувається з метою захисту прав власних громадян чи підприємств, але якщо ми пригадаємо те, про що розповідав колишній Генеральний прокурор України Луценко Ю.В., то йшлося виключно про громадян України.

Тому я казав і буду казати, що організація і проведення зустрічей послів напряму можливо лише якщо це стосується Глави держави. У інших випадках такі зустрічі мають готуватися МЗС України, виключно через це Міністерство, а проводитися вони повинні за участі працівників МЗС.

Ще раз акцентую, що єдиним очевидним виходом є твереза оцінка наших ресурсів і можливостей. Наполеон колись сказав, що кожен солдат носить у своєму ранці жезл маршала Франції. Це так, але солдат має докласти зусиль, щоби його дістати.

Так й держава будує своє майбутнє і підіймається лише за умови, що зосереджується та націлює енергію народу на боротьбу за свою суб’єктність і майбутнє.

Мустафа Кемаль врятував країну від повного розподілу та занепаду, вивівши Туреччину в число впливових світових гравців. Лідери Республіки Корея з 60-их років проводили чітку політику на економічний розвиток та вирвали її з бідності. Я вже не кажу про Китай та Сінгапур.

З огляду на це Україна, на моє глибоке переконання, має для початку відновити хоча б Status quo.

Потрібно повернутися до моделі правоохоронних органів та органів прокуратури зразка 2013 року, але виключно з точки зору принципів їх формування, функцій та підпорядкованості.

Єдиним виключенням має бути збереження Державного бюро розслідувань за відсутності функції досудового розслідування у органів прокуратури, а також єдиного Верховного Суду, але як Верховного Суду України.

Набір кадрів до цих органів має проводитися самостійно їх керівниками, але з обов’язковим проходженням складного тесту на знання права, аби завадити прийняттю на посади відвертих профанів. Інакше будемо й надалі одержувати керівні кадри з числа осіб, що не можуть прочитати кодекс, але рахуються «гарними організаторами».

Генерал, що стає таким лише тому, що гарно підіймає чарку та швидко нарізає ковбасу – це не лише ганьба, а й підрив мотивації чесно та ініціативно працювати.

Стосовно так званої доброчесності, то для цього має функціонувати система стримувань і противаг. Якщо існуватиме не паркетна, а справжня служба власної безпеки, а також можливість документування незаконних дій працівників одного органу іншим, то досягти мінімізації корупції цілком можливо.

Одночасно має проводитися робота по жорсткому наведенню порядку. Демократія – не спосіб голосування, а відповідність дій влади очікуванням більшості громадян. Соціальний же запит цілком зрозумілий і він не перебуває у площині захисті інтересів чиновників, олігархів, іноземних країн та міжнародного фінансового капіталу.

Насправді, звичайні люди прагнуть одного: жити в країні яка відстоює власні інтереси, де не нав’язують повістку дня екстремісти, де є робота та достойний заробіток, додержуються закони і рівність їх застосування. А також діє невідворотність покарання для будь-кого, тим більш для тих, хто зраджує Батьківщину та торгує владою. Усе так просто і натомість так складно.

А ще я рекомендував би можновладцям читати «Резонанс», оскільки автори цього видання (Олексій Баганець, Володимир Бойко та багато інших) публікують те, що стає очевидним для більшості лише за деякий час: від кількох днів до кількох років".

Підготували Олена Мельник, Сергій Громов, Резонанс

ЕВОЛЮЦІЯ НЕГІДНОСТІ: «СПРАВИ МАЙДАНУ» ПРИЛИПЛИ ДО РУК СИТНИКА

Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram.