На офіційній веб-сторінці Офісу Президента України 29 серпня 2020 року з’явилась зворушлива заява з нагоди ухвалення напередодні Конституційним Судом України рішення про неконституційність Указу президента, яким 16 квітня 2015 року п’ятий президент Порошенко призначив директором Національного антикорупційного бюро України загрузлого в корупції екс-начальника слідчого відділу прокуратури Київської області Артема Ситника. І, дійсно, як без сліз можна читати отаке:
«У зв’язку з цим рішенням Конституційного Суду та з колізією щодо можливої втрати повноважень директором Бюро ми чекаємо від виконувача його обов’язків ефективної реалізації антикорупційної політики в період до обрання на чесному та прозорому конкурсі нового керівника. Висловлюємо абсолютну впевненість у тому, що НАБУ обов’язково залишиться стрижневим правоохоронним органом, який забезпечить застосування сучасних антикорупційних практик і суттєво поліпшить якість державної антикорупційної політики. Не сумніваємось також, що директорат НАБУ організує роботу сьогодні так, щоб були враховані всі нові правові обставини, а оперативна та слідча діяльність не зупинялася у зв’язку з уточненням організаційної структури та її узгодженням з Конституцією України».
Щоправда, ніякого «директорату НАБУ» в природі не існує – вочевидь, автори цього тексту переплутали відомство Ситника з Національним антикорупційним директоратом Румунії. Та й нічого дивного в рішенні Конституційного Суду України немає – навпаки, неконституційність не лише призначення Ситника, але й існування самого НАБУ є очевидною, про це за останні п’ять років багато разів писалось і говорилось. Але цікаво інше – Банкова після втрати Ситником повноважень директора НАБУ чекає «від виконувача його обов’язків ефективної реалізації антикорупційної політики в період до обрання на чесному та прозорому конкурсі нового керівника». І хто ж це такий «виконувач обов’язів»? – Невже перший заступник директора НАБУ Гізо Углава, який був призначений самозванцем Ситником і який є встановленим агентом британської розвідки?
Ну, наявністю агентів іноземних розвідок на високих посадах нас не здивуєш – урешті-решт, в Україні немає такої державної таємниці, яку не можна було б купити за 100 доларів. Але Углава, як і Ситник, був призначений на посаду з кричущим порушенням законності – він, отримавши в квітні 2015 року український паспорт і посівши за кілька днів по тому посаду першого заступника директора НАБУ, відмовився подавати в посольство Республіки Грузія в Україні заяву про вихід з грузинського громадянства. І це при тому, що, відповідно до п.4 ч.1 ст.13 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», особа не може бути призначена на посаду в НАБУ, якщо вона має громадянство іншої держави.
Як у листопаді 2016 року пояснила Державна міграційна служба України у відповідь на звернення народного депутата України VIII скликання Ігоря Луценка, відмова Углави виконати вимоги Закону України «Про громадянство України» та «Про Національне антикорупційне бюро України» спричинена тим, що мито, яке справляє Республіка Грузія з заяв про вихід з громадянства, перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні, і ця сума для Углави є непосильним фінансовим тягарем.
Лише 7 червня 2016 року, після того, як Міністерство юстиції Грузії отримало докази користування громадянином Грузії Гізо Углавою українським паспортом, президент Республіки Грузія видав указ про позбавлення Углави грузинського громадянства. На той час Углава вже понад рік (з 25 квітня 2015 року) як обіймав посаду першого заступника директора НАБУ.
За фактом внесення Углавою завідомо недостовірної інформації в документи при прийомі на роботу (Гізо Трістанович написав, що має лише громадянство України) Генеральна прокуратура України в березні 2017 року зареєструвала кримінальне провадження. Ситник і Углава у відповідь негайно «у порядку алаверди» зареєстрували зустрічне кримінальне провадження – про втручання Генеральної прокуратури України в діяльність Углави, оскільки встановлення факту незаконного призначення Углави першим заступником директора НАБУ, бачте, заважає Гізо Трістановичу сумлінно виконувати свої обов’язки.
Щоправда, доля цих кримінальних проваджень наразі невідома. Як і невідомо, чим закінчилось кримінальне провадження, зареєстроване за фактом умисного ухилення від сплати податків першим заступником директора НАБУ, який у 2016 році продав свої корпоративні права в грузинському ТОВ «Транспортир» (LLC Transportir), за що отримав прибуток у розмірі 3 380 705 гривень, але не сплатив у державний бюджет України податок у сумі 608 527 гривень.
Ба більш того, на сьогодні достеменно невідомо, скільки ще громадянств, окрім українського (і, можливо, британського) має Углава. Принаймні, ходять чутки, що в 2015 році Гізо Трістанович прибув у Ізраїль на таємну зустріч з екс-міністром енергетики та вугільної промисловості України Едуардом Ставицьким, який переховується на Землі Обітованій від правоохоронних органів України, з ізраїльським паспортом.
Але що точно відомо про ймовірного виконувача обов’язків директора НАБУ – це те, що Гізо Трістанович дуже любить гроші. Ця пристрасть Углави значною мірою коштувала посади п’ятому президенту Петру Порошенку, оскільки в березні 2019 року, якраз у ході кампанії по виборах шостого президента, вибухнув скандал, спричинений участю Углави в розкраданні коштів «Укроборонпрому» фірмою «Оптимумспецдеталь», що належала сину заступника секретаря РНБОУ Гладковського. Гладковський-молодший разом з друзями Віталієм Жуковим і Андрієм Рогозою постачали для підприємств оборонного комплексу контрабандні деталі за завищеними цінами, а роль Углави полягала в тому, що він продавав їм через так званого «таємного агента НАБУ» Євгена Шевченка (насправді Шевченко – це водій найвідомішого українського шахрая Кості Грішіна, він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко, який з 2016 року обслуговує корупційні схеми Ситника та Углави) довідки про те, що фірма «Оптимумспецдеталь» не має ознак фіктивності.
Тоді ж, у березні 2017-го, з’ясувалось, що матеріали про розкрадання угрупованням Гладковського коштів «Укроборонпрому», які в березні 2017 року Головна військова прокуратура передала в НАБУ, були надійно сховані в Головному підрозділі детективів. За цим фактом керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький особисто зареєстрував кримінальне провадження, яке направив у Державне бюро розслідувань. Невдовзі про підозру було повідомлено детективу НАБУ Євгену Завгородньому, який, виконуючи вказівку Углави та керівника Головного підрозділу детективів (за сумісництвом – кума Ситника) Андрія Калужинського, два роки ховав матеріали Головної військової прокуратури щодо злочинної діяльності Гладковського-молодшого й «таємного агента НАБУ» Шевченка. Але після того, як генеральним прокурором став товариш Ситника по пляшці Руслан Рябошапка, кримінальне провадження щодо співробітника НАБУ було закрито особисто Рябошапкою. Що ж стосується Углави, то він за розкрадання коштів «Укроборонпрому» й торгівлю довідками про те, що фірма «Оптимумспецдеталь» не має ознак фіктивності, був покараний з усією суворістю закону – за результатами службового розслідування Ситник виніс йому усне зауваження.
Вочевидь, саме тому, усвідомлюючи професійний та моральний рівень свого першого заступника, Артем Сергійович вирішив не звертати увагу на рішення Конституційного Суду України й відмовився звільняти службовий кабінет, щоби не допустити до керівництва НАБУ затятого корупціонера. 31 серпня 2020 року Національне антикорупційне бюро України на своїй офіційній веб-сторінці повідомило, що «факт визнання неконституційним Указу Президента про призначення на посаду не припиняє повноважень Директора НАБУ чи будь-якої іншої особи, яку призначає глава держави, і не означає автоматичного її звільнення», а, відтак, Ситник вважає себе чинним директором НАБУ.
Якби Україна мала щонайменші ознаки державності, то після такої заяви в Держказначействі негайно були б заблоковані рахунки НАБУ, а комунальні служби столиці припинили б подачу в приміщення НАБУ електрики, води й відведення каналізації. Після чого співробітники ЦСО «А» СБУ вивели б Ситника з кабінету в кайданках. Але оскільки Україна – це не держава, а спірна територія, то є лише один спосіб припинити розкрадання коштів державного бюджету під виглядом «боротьби з корупцією» – ліквідувати НАБУ взагалі, заборонивши, нарешті, продаж кримінальних проваджень, незаконне прослуховування телефонів і розкрадання коштів «Укроборонпрому».
Це зробити тим простіше, що на розгляді в Конституційному Суді України перебуває конституційне подання низки народних депутатів щодо неконституційності окремих положень Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України». Те, що НАБУ було створено всупереч Конституції України – є очевидним, як очевидним є й те, що далі терпіти існування цього корупційного гнійника, на утримання якого щороку витрачається понад 1 млрд. грн. українських платників податків, неприпустимо.
Тож доживемо до 10 вересня 2020 року, коли розглядатиметься це питання, і подивимось, чи наважаться судді Конституційного Суду України припинити правовий безкрай та визнати очевидні речі – що НАБУ було створено в антиконституційний спосіб і подальше існування цієї установи призведе лише до остаточної руйнації залишків державного механізму.
Джерело: Naspravdi.today
Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram.
