Президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер підтримав ідею, раніше озвучену генпрокурором Юрієм Луценком, щодо створення в Україні спеціальної антикорупційної палати замість окремого антикорупційного суду. Вочевидь, такий підхід співзвучний з позицією Президента України Петра Порошенка, який безпосередньо спілкується із західними партнерами.
І завертілось… В очільників НАБУ від таких слів волосся дибки стало. Мовляв, оце західні товариші попридумували! Обійтись без окремого суду, який раз і назавжди знищить корупцію в Україні? Хто таке бачив. Вітчизняні борці з корупційним злом вважають, що заява президента ЄК є нічим іншим як «наслідком цілеспрямованої дезінформації європейських партнерів України».
Звісно, а яке ще може бути логічне пояснення такої «дивної» поведінки? Тільки тотальна і безпощадна дезінформація. Вочевидь, в набувців даються в знаки проблеми з географією. Нагадаю, про всяк випадок, що Україна знаходиться не за міфічним тридев’ятим королівством, а в самісінькому центрі Європі. Отож, хто-хто, а наші західні партнери прекрасно розуміють усе, що у них відбувається під самісіньким носом. Особливо, говорячи про боротьбу з корупцією в Україні, специфіку нашого законодавства та кулуарні ігри.
Всі ці новостворені (як гриби після рясного дощу) антикорупційні органи позиціонують себе своєрідними новітніми хрестоносцями, без яких країна потоне в хаосі тотальної «зради». Проте всіх їх можна оцінювати за дуже простим критерієм – результативністю.
Де обіцяні гучні розслідування корупційних діянь на найвищому політичному рівні? Де конкретні справи, доведені до суду? Де врешті-решт обвинувальні вироки цих судів? Може, я щось не помітив, але поки що вся ця боротьба з корупцією зводиться до голослівних заяв в стилі «всім покажемо кулак правосуддя». Тобто – до банальних антикорупційних розборок за пальму першості.
Як влучно сказав Лесь Подерв’янський, «престіж крєпчаєт, мощно возрастаєт дєнь ото дня процент жиров у маслі». У нашій країні часто імітують бурхливу діяльність. Але це не означає, що весь світ піддається цій грі.
Власне, створення окремого антикорупційного суду не стане панацеєю для боротьби з корупцією. Окрім цього, це взагалі нетипово не лише для Європи, а й для світової практики. Можна на пальцях однієї руки (і то буде забагато) перерахувати країни, де практикується створення такого суду. Не може бути замкнутого циклу, коли у правоохоронного органу є свій суд, який перетворюється на звичайнісінький інструмент реалізації потрібних «планів». Такий собі філіал, а не місце, де вершиться правосуддя.
Саме такий висновок можна зробити із аналізу положень проекту Закону України «Про антикорупційні суди».
Відповідно до його норм в Україні має постати ціла система антикорупційних судів, яка нібито міститиме необхідні механізми для втілення об’єктивного і незалежного суддівства. Складатиметься ця система з Вищого антикорупційного суду та Антикорупційної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду України.
Вищий антикорупційний суд визначено судом першої інстанції у справах, підслідних Національному антикорупційному бюро України. Антикорупційна палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду України визначається судом апеляційної інстанції щодо перегляду вироків та ухвал Вищого антикорупційного суду. В окремих випадках рішення Вищого антикорупційного суду може переглянути в касаційному порядку Велика палата Верховного Суду.
До того ж, у проекті передбачено, що у Вищому антикорупційному суді, за рішенням зборів суддів, утворюються апеляційна палата, яка зможе переглядати ухвали слідчих суддів цього ж суду. Тому в системі антикорупційних судів автори законопроекту вирішили запровадити «ноу-хау»: суд першої інстанції, який одночасно буде і судом апеляційної інстанції, і окремий суд апеляційної інстанції.
БУДЕТ ЛИ В УКРАИНЕ ВЫСШИЙ АНТИКОРРУПЦИОННЫЙ СУД?
Окрім цього, створення такої антикорупційної палати відбуватиметься лише за рішенням зборів суддів Вищого антикорупційного суду. Тому, якщо такого рішення з тих чи інших причин не вдасться прийняти, то і апеляційної палати (а значить ще однієї апеляційної інстанції) не буде. Іншим словом, проектом закону Вищому антикорупційному суду надається така велика автономія, що він самостійно зможе вирішувати, чи доцільно створювати апеляційну інстанцію з перегляду власних ухвал, чи вона не потрібна. Якщо судді цього суду дійдуть до висновку, що це - «найбільш доброчесний суд» і всі його ухвали законні та правильні, то і апеляційної палати не буде.
Такі ідеї не об’єднані єдиною логікою та не ведуть до якоїсь чіткої мети. Переконаний, що західні експерти це також розуміють.
Сам проект закону «Про антикорупційні суди», про що я неодноразово говорив, є прикладом тотального непрофесіоналізму. Окрім вищезазначених новел щодо системи апеляційних судів, наведу ще один з багатьох «фокусів» цього законопроекту.
БУДУТ ЛИ В УКРАИНЕ СУДИТЬ ИНОСТРАНЦЫ?
Там передбачено, що до процесу відбору кандидатів на посади суддів в антикорупційні суди будуть залучені три суб’єкти: Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Вища рада правосуддя і Конкурсна комісія.
Варто зауважити, що саме остання є головною у всьому процесі.
Комісія затверджує список кандидатів та приймає рішення про остаточні результати конкурсу.
Дуже важливий момент: до складу Конкурсної комісії мають входити дев’ятеро осіб, троє з яких призначаються Президентом України, трьох - обирає Верховна Рада України і трьох - призначає Міністр юстиції України.
Завдяки цьому законопроекту політикам знову хочуть дати нагоду безпосередньо впливати на процес у своїх цілях. Більше того, можливість долучатися до формування антикорупційних судів надається й виконавчій гілці влади – через Міністра юстиції.
З огляду на це, чи можемо ми говорити про існування нормальної правової держави? Вочевидь, тут верховенством права і не пахне.
ПРО КАДРОВІ КОНКУРСИ ПРАВООХОРОНЦІВ: ДЕМОКРАТИЧНИЙ ВІДБІР ЧИ ІМІТАЦІЯ?
Такі пропозиції не лише знищують весь процес створення незалежних антикорупційних судів. Вони ще й закладають ґрунт для уникнення корупціонерами справедливого покарання. Виникає питання – чи потрібно тоді дійсно нам створювати окремі антикорупційні суди такої якості?
Власне, Венеційська комісія неодноразово у своїх висновках зазначала про необхідність мінімізувати вплив президента та ВР на формування суддівського корпусу. Інакше не може йти мова про незалежний суд в Україні.
Проте, як часто у нас буває, українські законотворці не надто дослуховуються до порад авторитетних органів. Інакше не пропонували б із такою завзятістю повернути політичний вплив на формування антикорупційних судів.
Якщо бути відвертими, то й створення спеціалізованої палати у наших умовах є недоречним. Чому не відібрати фахових суддів до Верховного Суду? В нормальній країні цього достатньо, аби забезпечити ефективне правосуддя. Натомість, у нас влаштовують чергові антикорупційні війни та виношують плани про створення енних, абсолютно лишніх та дуже дорогих для Державного бюджету антикорупційних відростків. Це ходіння по колу, не більше.
ПРО ГУЧНІ АНТИКОРУПЦІЙНІ ЗАЯВИ ТА ПОЛІТИЧНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Так що про мотиви усіх прихильників створення антикорупційного суду можна здогадуватись… На жаль, у всій цій історії більше політики, інтриг та конкуренції, ніж священної боротьби з корупційним монстром.
Фото
