Була колись у газетах рубрика «Запитуєте – відповідаємо». Отже в такому ключі я відповім на питання «Резонанс» щодо того, як на мою думку розцінювати повідомлення НАБУ про чергове скасування постанови про закриття кримінального провадження щодо так званого «Роттердам+».
З початком дії нових обмежувальних заходів, запроваджених на території міста Києва, органи Національної поліції України повідомили про виявлення низки фактів торгівлі та використання підроблених перепусток на право проїзду в громадському транспорті. За цими фактами нібито внесено дані до ЄРДР та розпочато досудове розслідування.
У Конституції України вказано, що наша держава є соціальною та правовою. Воно й так, але якщо подивитися практика, то як кажуть: є питання.
Держави створюються для захисту своїх співвітчизників. З огляду на це надання переваг для власних громадян є аксіомою, що не потребує доведення чи дискусій. Проте останні кілька років в Україні під видом реформування та залучення нібито якихось видатних спеціалістів почала викристалізовуватися система надання пільг та переваг іноземцям.
За останні місяці слово «санкції» стрімко увійшли в життя України, розподіливши суспільство на тих, хто «за» чи «проти». При цьому низка популярних вітчизняних блогерів, у тому числі з середовища правників, почала висловлюватися, що санкції, застосовані щодо громадян України та українських же юридичних осіб, будуть однозначно скасовані Верховним Судом, оскільки є незаконними.
Чи готові наші активісти, ФОПи по боротьбі з корупцією та інші грантопереробні організації підтримати прийняття Закону України «Про іноземних агентів», а також Закону України «Про лобістську діяльність»?
На розгляді у Верховній Раді України перебуває законопроект Президента України, який має започаткувати… не пам’ятаю вже яку за рахунком судову реформу, а саме запровадження нових принципів формування Вищої ради правосуддя. Вона має запрацювати так, щоб відібрати самих найкращих суддів.
В профессиональной же среде, как и в большевизме, ставка делается преимущественно на профессиональный дилетантизм и профанизацию. Вспомним истории советских управленцев первого тридцатилетия. В большинстве своём лица без образования, без специальных знаний, которых ставили исключительно на руководящие высшие должности, или же на среднее звено, но также в руководство. Они полностью зависели от своих руководителей, поскольку реально не были никому нужны просто из-за отсутствия образования, знаний и профессиональных навыков. Но именно это было самым ценным в них.
Що ж до Ігоря Проценка, то якщо він хоче працювати у органах прокуратури після перемоги в судах, лише можу побажати йому виключно успіху. Та пам’ятати, що Конституція України і закріплені нею права – не порожні слова. За час роботи адвокатом, та й на власному досвіді, він напевно переконався, що таке залишитися перед глухою стіною, коли людину не чують, а її права залишаються порожнім звуком. Коли на 26 аркушів скарги тобі відповідають на піваркуша, що все законно. А потім кажуть: «Вибачте».
Жодним чином не хочу ставати на чийсь бік та захищати когось у ситуації, що розгортається навколо заступника Керівника Офісу Президента України Олега Татарова, утім потрібно уважно проаналізувати не скільки те, що йому закидають, а власне подачу матеріалу.
Ознайомившись із проектом Закону України щодо встановлення кримінальної відповідальності за недостовірне декларування, поданого Президентом України, а також проектом Закону про внесення змін до Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», який направлено до парламенту Кабінетом Міністрів України, можна дійти думки, що штучно піднятий градус кипіння спав. Зауваження Конституційного Суду України враховано і за умови підтримки цих законопроектів Верховною Радою України буде розпочато нормальну роботу.
На сторінках Резонансу хочу розглянути з одного боку теоретичну проблему, але насправді це питання може стосуватися кожного, а тому хотілося б почути думки з цього приводу. Особливо цікаво – критичні зауваження.
Якщо прийняти дану Стратегію та почати її виконувати (це доведеться робити), то чи зменшиться корупція – питання велике і проблематичне, а от те, що НАБУ може перетворитися на НКВС – цілком ймовірно. Точно так, як замість суду ми отримаємо «особиє совєщанія», а будь-який папірець стане «царіцєй доказатєльств».
Історія симбіозу роботи політичної поліції та очільника найбільш могутньої терористичної організації, свідчить про досить умовну контрольованість таких персонажів, а також про цілком можливе використання їх для вчинення практично замовних вбивств навіть підлеглими своїх керівників.
Пропозицію Міхеіла Саакашвілі про обговорення судової реформи підтримую, оскільки запропоновані зміни поки що мені нагадують величну промову Остапа Ібрагімовича про перспективи Нью-Васюків.
Почему создание большевиками касты так называемых «лишенцев», то есть лиц, лишённых по своему происхождению или прежнему месту работы избирательных и некоторых других прав, это есть тоталитаризм, а наличие в Украине групп граждан, которым запрещено работать в государственных органах – защита молодой демократии, как выразился в Конституционном Суде Украины представитель Президента Украины Фёдор Вениславский?
Про неузгодженості та прогалини у нині діючому Кримінальному процесуальному кодексі України написано сотні, якщо не тисячі публікацій, але віз й нині з місця не зрушився.
Зараз уже всім думаючим людям зрозуміло, що люстрація та подальші конкурси за участі «активістів» від «громадянського суспільства» були звичайною маніпулятивною схемою, направленою на утримання влади.-Не потрібно дивуватися, чому на посади призначаються люди абсолютно далекі від правоохоронної діяльності та державного управління, що не мають ніяких досягнень у будь-яких сферах. Оте класичне: будки собачої не збудували.
Для меня образцом реформ в судебной и фискальной сферах есть именно Российская Империя. Например, Департамент окладных сборов (по-нынешнему – центральный аппарат) насчитывал 200 человек, а налоговая инспекция всей (!!!) Империи состояла из 1300 человек, из которых 1000 были инспекторами, а 300 – их помощниками
На розгляді у Верховній Раді України перебуває низка законопроектів, що стосуються змін та доповнень до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України. Однак привертають увагу громадськості та юристів зазвичай найбільш суперечливі на кшталт знаменитого про «розвантаження» слідчих.
Вважаю, що захисники можуть використовувати наведені мною аргументи та ставити питання про припинення проведення досудового розслідування детективами НАБУ, якщо злочини, віднесені законодавцем до числа корупційних, скоєно до 25 січня 2015 року, а суддям та слідчим суддям Вищого антикорупційного суду також слід звернути увагу на те, чи часом вони не слухають справи або розглядають скарги та клопотання у кримінальних провадженнях, що не підсудні їм взагалі.
Хочу звернутися до терміну «узурпація влади», оскільки це наріжний камінь Закону України «Про очищення влади» та завивань поборників збереження політичного апартеїду. Насамперед, слід сказати, що визначення поняття «узурпація влади» відсутнє не лише у Конституції та законах України, а й у будь-якому нормативно-правовому акті нашої держави.
Теперь они могут испортить кому-то репутацию, но вызвать всенародное осуждение уже никак. Так, отклики из своего же сообщества. Короче, как в девизе украинских кооператоров, но не со знаком “плюс”, а с “минус”: “Свій до свого по своє”. Кампания эта имеет целью увольнение с должности руководителя Офиса Андрея Ермака, а также, возможно, и нового Генерального прокурора Ирины Венедиктовой.
Государственным органам нужно работать исключительно в национальных интересах. Только мы сами настоящие союзники нашего государства. И никак по-другому.
Хочу коротко відгукнутися на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.02.2020 у справі № 200/13482/19-а, яким скасовано наказ Генерального прокурора від 25.10.2019 № 459к про звільнення з посади одного з керівників прокуратури Донецької області у межах так званого реформування, що було опубліковано в соціальній мережі.
Можна підсумувати, що цей законопроект має на меті створення умов, коли найманий працівник перетворюється практично на безправного слугу свого роботодавця. Будь це держава чи приватний власник. Працівника можна звільнити «просто так», тобто за ініціативи роботодавця. Особливо це буде застосовуватися саме у державному секторі. Виплата ж коштів відбуватиметься не з власної кишені врешті-решт, а з банківського рахунку суб’єкта господарювання державної власності. Зате на вивільнені місця можна буде прийняти своїх, перевірених спеціалістів з певних громадських організацій, завбачливо передбачивши у їх трудових договорах прив’язку розміру заробітної плати до долару США чи євро.
У сучасному світі домогтися цілковитого суверенітету та повної незалежності від впливу потужних світових гравців досить важко.Тож недивно, що такі визначення як «капіталістичний центр», «периферія» та «країни не цікаві для експлуатації» давно стали нормою оцінки суверенності держави, оскільки поняття «наддержава», «розвинута держава», «держава, що розвивається» не відповідають повною мірою сучасному стану справ.
Я задаю питання компетентним органам: Чи будуть вони реагувати на діяльність громадської організації «Громадський люстраційний комітет», яка протягом 2014 – 2019 років робила усе від неї залежне для розробки, прийняття та застосування Закону України «Про очищення влади», який згідно з рішенням Європейського суду з прав людини призвів до порушення прав і свобод людини?
Я не поборник посилення і подальшого продовження люстрації. І зовсім не тому, що вважаю її застосування до тих, хто породив та застосував її у попередні роки буде несправедливим. Ні, з точки зору відплати це було б дуже правильно. Попри це я також розумію, що це не вихід. У такому разі кожна наступна зміна влади буде тягнути за собою все нові та нові люстрації, а отже беззаконня буде прогресувати. Я навпаки очікую від нової влади того, щоби вона припинила риторику конфлікту з поділом на правильних і неправильних…. Процесам, пов’язаним з люстрацією у попередні роки, нехай оцінку дають виключно слідчі й прокурори у рамках Кримінального кодексу України.
Дуже симптоматично, що ці чутки (впевнений, що це саме чутки) виникли напередодні слухання у справі про конституційність сумнозвісної люстрації. Ось у цьому Законі дійсно норми Конституції знехтувані, а його застосування (про це я раніше писав) має усі ознаки кримінального правопорушення. Тож я думаю, що про те, як сформувати свою позицію захисту в майбутньому, слід подумати не суддям, а тим, хто порушував права громадян України, антиконституційними процедурами утвердивши та застосувавши норми політичної дискримінації.
Хочу торкнутися дуже непростої теми – діяльності так званих іноземних агентів. В Україні дане питання намагалися почати врегульовувати, але це відбулося у рамках прийняття пакету законів 16 січня 2014 року. Утім на хвилі революційних процесів дані норми було піддано жорсткій критиці та відповідно, як й решту законів, скасовано.
Не буду перераховувати 31 пункт з правами Глави держави, а лише процитую останній, тридцять перший, так би мовити підсумовуючий. Отже, він каже, що Президент України здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. Таких повноважень там не так багато, і серед цих повноважень ви не знайдете, наприклад, такого як призначення на посаду і звільнення Голови та членів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також підпорядкування йому цього органу. Аналогічно не відшукаєте ви у тексті Конституції України права призначати й звільняти заступників Голови та державних уповноважених Антимонопольного комітету України. Ніде там не має права Президента України приймати рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. А чому ж тоді Президент України Петро Порошенко лише у квітні 2019 року видав низку Указів, якими визначив такі території?
Починаючи з кінця 2014 – початку 2015 років у країні проведено масу конкурсів на зайняття різних посад починаючи від Директора НАБУ, Спеціального антикорупційного прокурора та їх підлеглих, керівництва і апарату ДБР, керівництва та апарату органів податкової та митної служб, інших органів влади і державного контролю, правоохоронних органів. У всіх випадках умови конкурсу передбачали неможливість брати в них участь тим, хто підпадає під дію Закону України «Про очищення влади», а отже, на тих, хто був «люстрований» автоматично поширюються ці обмеження. Таким чином потрібно зрозуміти, що стаття 161 Кримінального кодексу України і у цьому випадку може мати своє застосування. Утім, як я казав, не це головне. Головне те, що будь який громадянин, який попав під дію цього Закону, після визнання його порушених прав має право звернутися до суду, щоб визнати результати відповідного конкурсу (конкурсів) незаконними. Усе дуже просто – він не міг скористатися своїм правом брати участь у конкурсі, оскільки його документи навіть не розглядатимуться, бо ж він «люстрований».
Оказывается, в том же декабре 2018 года уголовное производство в рамках которого изымались деньги было закрыто за отсутствием состава преступления, но деньги свидетелю так никто и не вернул. Будем считать, что о них просто забыли. Не свои – не жалко. Но в январе мы всё же добились, чтобы деньги клиенту вернули.
Притягнення громадян до кримінальної відповідальності, а більш того – засудження їх за цією статтею, суперечить Конституції України, Кримінальному кодексу України, Кримінальному процесуальному кодексу України та низці рішень Європейського суду з прав людини. То ж я думаю тим, кого притягнуто до кримінальної відповідальності за цією статтею з 2016 року, слід серйозно подумати, чи не повинні вони почати зворотній процес. Для початку боротися за своє виправдання.
Ми робимо вигляд, що зробили дуже велику справу, коли наприкінці нульових заборонили гральний бізнес. Хоча насправді потрібно було закрити лише оті «гральні зали» та «гральні салони», де викачували кошти із бідних людей, тоді як казино – це іграшка для багатих. Сусідня з нами Білорусь не лише не заборонила казино, а в даний час починає створювати умови для розвитку азартних ігор в інтернеті. Значить керівництво цієї країни думає про додаткові доходи свого бюджету та створення нових робочих місць саме у себе, а не за кордоном. Звісно, якщо в Україні буде легалізовано казино та інтернет-казино певна частина правоохоронців та чиновників втратить тіньові доходи. Крім того втратять доходи іноземні компанії, які купують у наших розробників програми та використовують наших спеціалістів за кордоном. Але чи це біда для нашої держави?
Мені особисто було дуже цікаво прочитати останні публікації на сайті Резонанс Баганця О.В. щодо результатів реформування правоохоронних органів та захисту конституційних прав громадян, де зроблено дійсно діловий та чіткий аналіз сьогоднішнього стану справ, а також розкрито окремі причини його виникнення.
На відміну від багатьох східноєвропейських держав колишнього радянського блоку та країн Балтії, в Україні не було проведено реституції, а отже, колишні власники та їх спадкоємці (навіть громадяни України), яких радянський режим незаконно позбавив будинків, квартир та земельних ділянок, так й не відновили свого права. Натомість було проведено приватизацію державного та комунального майна.
Не в’язницею для контрабандистів, а боротьбою з корупцією, помноженою на зацікавленість від своєї роботи державних службовців, а також розумним визначенням податків та зборів цілком можливо значно знизити обсяги незаконних експортно-імпортних операцій.
Не зрозуміло чому взагалі керівника правоохоронного органу потрібно призначати саме Президенту України? По суті мова йдеться про колишню податкову міліцію (звісно із більш ширшими і глибшими повноваженнями), очільників якої в нашій історії ніколи спеціально не виокремлювали, на відміну від Генерального прокурора чи Голови Служби безпеки України, які мають дуже великі спеціальні повноваження. Ще більш цікавим повноваженням наділяє Главу держави пункт 8 частини восьмої статті 41 основного проекту, а саме Президент України має право дати доручення центральному органу виконавчої влади створити медичну комісію для перевірки стану здоров’я (!) Директора НБФБ і на підставі цього висновку керівника цього Нацбюро він може звільнити (!!!).
Має бути певна категорія спорів за якими судовий збір, на моє переконання, має бути мінімальним (якщо не символічним), або такі спори мають відбуватися взагалі без судового збору. Між тим є ще один аспект проблеми за який поки що мало говорять, але він достатньо актуальний. Це витрати сторони на правничу допомогу.
Обшук перетворився на рутину. Без нього у правоохоронних органів наче й день дарма пройшов. Утім скільки із тих 100 тис. обшуків проведено у ході розслідування вбивств, зґвалтувань, розбоїв, грабежів, квартирних крадіжок, шахрайств, військових злочинів, тероризму, а скільки у кримінальних провадженнях по господарським та посадовим злочинам? А після цього запитати: яку кількість кримінальних проваджень за 2015 – 2018 роки, де було проведено обшуки, згодом закрито за відсутністю події злочину чи ознак злочину, або досудове розслідування триває понад рік з моменту проведення обшуку? Результатів такого аналізу щось я не чув.
Чому законодавець не відніс судовий збір до числа загальнодержавних зборів, передбачених Податковим кодексом України? Мені можуть заперечити: мовляв то ж просто збір, а то – судовий збір. Утім, я також можу запитати – чому тоді у переліку місцевих зборів вказано, наприклад, «туристичний збір». Чим це визначення краще від визначення «судовий збір»? Якщо ж вдуматися, то ця проблема не є грою в слова. Питання ставиться про законність стягнення судового збору і навіть не сьогодні, а протягом принаймні часу дії Податкового кодексу України.
Пропоную щоб не ламати чинний порядок, ввести норму про необхідність винесення постанови про внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань чи постанови про відмову внесення таких даних. Причому дати право фізичній чи юридичній особі щодо якої винесено постанову про внесення даних до ЄРДР оскаржити цю постанову до суду за місцем знаходження органу, що її виніс.
Перед тим, як пред’явити до суду позовну заяву в інтересах певного органу виконавчої влади, чи в інтересах якоїсь районної, міської чи обласної ради прокуратура має у адміністративному суді довести, що даний орган (саме орган!!!) не виконує чи неналежно виконує, покладені на нього Конституцією та законами України повноваження. У нас же насправді виходить так, що прокуратура «користуючись глибоким внутрішнім переконанням» визначає, чи виконує певний орган свої повноваження неефективно чи не виконує їх взагалі. Натомість правом такого самостійного визначення їй не Конституція України, ні будь-який інший законодавчий акт не наділяв.
Ідея створення Вищого антикорупційного суду полягає у тому, що він сам собі буде ще й апеляційною інстанцією! Чи може члени апеляційної палати цього суду будуть знаходитися на Місяці та не будуть щоденно «пересікатися» з своїми колегами, що постановили обвинувальний вирок?