» Байден прийде – порядок наведе, або нові штрихи до портрету української влади

02 лютий 2023, Четвер, 13:50

Байден прийде – порядок наведе, або нові штрихи до портрету української влади

9 Лютого 2021г.
0
1de6e7f-biden-kyiv-bread-690

Антоніна Славицька 

Парадоксальна річ: кожен «патріот» заперечує те, що Україна відчуває на собі тиск Заходу, і кожен патріот дякує Заходу ж за метаморфози, які відбулися з президентом Зеленським. А конкретніше дякують Байдену. Він, мовляв, і вмотивував (заохотив, змусив, натиснув, зобов’язав – потрібне підкреслити!) нашого гаранта демократії закрити три телеканали без судового рішення. Тож існує вплив США на Україну чи ні?

Вплив, звісно, є. Хоча в інциденті з заблокованими каналами присутні й інші, суто українські чинники. Просто мова зараз не про них. Сам новообраний президент США Джозеф Байден, звісно, надто високоповажна персона, аби напряму віддавати вказівки главі держави третього світу. За моїми даними, діалог із ним чи з його адміністрацією та офіційним Києвом ще навіть не почався. Але може початися, якщо українська сторона доведе свою лояльність та виконає ряд вимог.

Їхній список містить п’ять пунктів. Причому три з них вже реалізовані – нардепа Дубінського виключено з фракції «Слуга народу»; прийнято у першому читанні законопроєкт про СБУ (його вже встигли прочитати та похвалити посли європейських країн); а новий антикорупційний орган – Бюро економічної безпеки (БЕБ) перебуває на стадії запуску. Закон про засади функціонування БЕБ якраз нещодавно був ухвалений Верховною Радою. Тобто принаймні ця частина зобов’язань України виконана.

Лишаються ще два пункти – судова реформа (тут своя окрема історія) та санкції проти китайських інвесторів «Мотор Січі». Цей список Крістіна Квін – тимчасова повірена у справах США в Україні – передала Володимиру Зеленському під час їхньої зустрічі. За умови виконання всього, що прописали у Вашингтоні, «США залишатимуться непохитними у своїй підтримці України», – обнадіяла пані Квін.

Історію з «Мотор Січ» переповідати не буду – вона на слуху і може бути викладена у кількох словах: США незадоволені та стривожені тим, що стратегічні авіабудівні технології дістануться китайцям. Америка наказала вдарити по китайцям санкціями, а Україна послухалася і взяла під козирок.

Дарма, що офіційний Пекін вкрай незадоволений таким поворотом сюжету і вимагає «відіграти» ситуацію назад, адже акції «Мотор Січі» були придбані інвесторами на законних підставах. Нині Китай позивається на Україну до Міжнародного арбітражу, і ще невідомо, яким боком вилізе нашій стороні холодна війна між ним та Сполученими Штатами.

Що ж стосується судової реформи, то так і хочеться спитати наших заокеанських опікунів словами одного відставленого президента: «Яких реформ вам ще не вистачає?». Втім, навряд чи нас зобов’яжуть створювати нові судові органи, мова радше йде про переформатування старих. Або – як мінімум – про переобрання їхнього складу за участю «незалежних» міжнародних медіаторів – експертів з пулу Сороса, всіх тих, кого делегують в Україну здійснювати той самий неіснуючий західний контроль.

В цьому контексті до вимог можна було б додати і пункт про недоторканність НАБУ та його голови Ситника. Або ще що-небудь в цьому ж дусі. Я навіть здивована скромністю вимог наших партнерів. Але мова навіть не про це.

А про те, що буде доволі смішно (для спостерігачів) та прикро (для виконавців), якщо після реалізації програми-мінімум від американської адміністрації співпраця з нею так і не розпочнеться. Тільки уявіть собі, як виглядатиме президент Зеленський, якого не покличуть перед світлі очі Байдена. Зараз наш гарант розмовляє з американським колегою подумки, як з уявним другом, і навіть покрикує на нього, вимагаючи відповіді на питання, чому Україна не в НАТО.

Але в реальності Зеленський може бути позбавлений можливості висувати Байдену претензії очно. Байдуже, чого саме вони торкаються і в якій тональності звучать. А щодо НАТО, то всі свої питання Зеленський мусив би переадресувати Порошенку – саме його попередник провалив програму по отриманню ПДЧ – плану дій щодо членства в Альянсі.

Втім, зараз Зеленський робитиме вигляд, що ніякого Порошенка не існує – він так активно моститься в його нішу, що не здивуюсь, якщо невдовзі присвоїть собі і «армію, мову, віру». Лишилось тільки відучити гаранта згадувати масло Roshen – де треба і не треба.

Що ж стосується контактів Зеленського і Байдена (саме на такому, найвищому рівні), то не факт, що вони відбудуться. «Я думаю, що обов’язково буду запрошений президентом Байденом в Білий дім, і з задоволенням прийму це запрошення», – говорить Зеленський медійникам. А грубувате українське прислів’я з цього приводу каже, що «дурень думкою багатіє», чого йому, звісно, не заборониш. Можна мріяти про рандеву з Байденом і готувати до цього грунт (передусім, закриваючи всі кримінальні справи, пов’язані з його сином), але треба бути хоч скільки-небудь реалістом, відчуваючи межі своїх можливостей.

До того ж, від Зеленського ще ніхто не почув жодного слова про візію розбудови стратегічного партнерства із США, а саме з цього починаються «нові підходи» до розвитку двосторонніх взаємин. Банковій варто було б зацікавити нову адміністрацію Україною і тим, чим вона важлива як партнер. Але наш президент не знаходить для цього необхідних фраз. Він лише закликає Байдена матеріалізуватися, як діти закликають з’явитися Санта Клауса.

Тим часом наївність українського президента вдало використовує Америка. За моїми даними, особиста зустріч двох лідерів все ж малоймовірна. Джозефу Байдену зараз не до України, і це по-перше. А, по-друге, йому не дуже хочеться обертатися вбік держави, яка вже завдала йому чималий клопіт. Тому пані Квін висувають вперед як бойового слона – поки вона перераховує свої вимоги, глава української держави тішиться ілюзіями, яким не судилося справдитися.

І при цьому все далі відходить від демократії, скочуючись в авторитаризм. Чи відчувають у США подібні зміни? Гадаю, що так. Але як сказав колись Рузвельт про нікарагуанського диктатора Сомосу, «Сомоса, може, і сучий син, але це наш сучий син». Зеленський може бути ким завгодно, але поки він «наш», тобто «їхній», Америку все влаштовуватиме. Головне – не виходити з-під впливу та контролю. Саме такі правила у грі, в яку грає Україною. А, точніше, в якій грають Україною – як м’ячем, котрий весь час летить в одні ворота.

Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram

зображення_viber_2020-07-02_09-15-38
Антоніна Славицька Народний депутат України, фракція "ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ", членкиня Комітету  з питань антикорупційної політики Верховної Ради України